WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Дугласію — в агрогосподарства лісостепової та лісової зон України - Реферат

Дугласію — в агрогосподарства лісостепової та лісової зон України - Реферат

Реферат на тему:

Дугласію — в агрогосподарства лісостепової та лісової зон України

Використання — як декоративне, так і прикладне — хвойних порід дерев в агропромислових господарствах не лише багатогранне, а, за правильної економічної спрямованості, ще й прибуткове. "Не хлібом єдиним живе людина". Українцям споконвіку притаманна любов до краси; наші предки, мабуть, добре знали, як чари довкілля впливають на психологічний стан людини, підносять настрій, а отже, й працездатність... Особливо це стосується декоративного блакитного різновиду дугласії. З цієї дивовижної рослини можна створювати "блакитні" насадження живоплотів, групові та одиночні насадження. Обсаджувати тваринницькі приміщення, пасіки, фруктові сади, виноградники, узбіччя доріг, пошкоджені ерозією грунти, створювати прихистки для птахів — санітарів сільгоспугідь можна з усіх різновидів дугласії: зеленої, сизої та блакитної. Проте дугласія — це не лише краса, захист від вітрів та снігу, це ще й цінний вітамінний корм для тварин та гарна деревина, що ніколи не зайва в селянському господарстві. Передбачаю репліки зашкарублих "прагматиків": навіщо нам отой "дендродизайн", коли нам треба зерно сіяти і ніколи вгору глянути... То й не дивіться в небо, дивіться краще на горизонт української землі, де замість понівечених ярами угідь стрункими шеренгами крокують дугласії — через океан, аж з Північної Америки (США та Канади). Дугласія — вічнозелене дерево трьох різновидів: зелена, сиза (сіра) та блакитна, з м'якою, неколючою (її охоче поїдають тварини) хвоєю (схожою за розмірами на ялинову) та чарівними суцвіттями різнобарвних шишок, під час цвітіння забарвлених в соковиті кольори — від світло-зеленого (салатного), до жовтого, жовтогарячого, рожевого та брунатно-червоного і навіть вогненно-червоного кольорів. Коли дугласії цвітуть, здається, що вони прикрашені веселкою свічечок та намистом чоловічих шишечок — носіїв пилку. Краса незбагненна! Ширококонусоподібна крона здатна прикрасити кожне подвір'я, де живуть справжні господарі, — від колективного господарства до фермерського чи приватного. Дугласія невибаглива до грунтів як на батьківщині, так і в Україні, до 10—15 років росте на рівні сосни звичайної, потім набирає сили й обганяє її щорічним приростом у висоту, за сприятливих умов зволоження — навіть удвічі, накопичуючи чималий запас деревини (від 500 м3/га у Карпатах). Досягає на батьківщині висоти 60—120 м та діаметра 6—8 м за період до 1200 років. Висота сучасних лісів сягає 40—60 м, товщина стовбура — 1—2 м. Деревина міцніша за соснову та трохи м'якша за модринову (рос. лиственница), при розпилюванні червоніє на повітрі, нагадуючи деревину кедра сибірського чи геть зникаючого кедра європейського. Її використовують у будівництві, у виробництві шпал для залізниць, огорож, у виготовленні меблів та облицюванні кают у пароплавах, адже вона доволі стійка до зволоження. На противагу сосні звичайній дугласія легко пересаджується навіть у віці до 15—20 років, зменшуючи приріст на перші два роки, доки не виростуть нові корінці. Не реагує навіть на струшування землі з коріння, приживається навіть без грудки землі, достатньо лише невеликої кількості землі для розвитку мікрофлори в периферійній частині кореня для подальшого симбіозу (співжиття) коренів та мікробів. Мікроорганізми впливають на поживні речовини, що містяться в грунті, перетворюючи їх на форми, які легше засвоюються деревом, натомість отримуючи від нього "дар" — органічні сполуки, синтезовані листям... От би й нам досягти такої гармонічної рівноваги господарювання, щоб не лише брати від землі, як від рідної матері, а й по-синівському віддавати. За багато років такою фабрикою перегною, що стане гумусом, стають хвойні дерева... Групові насадження дугласії — як в куртинах, так і алеями — щороку оновлюють свої шати. Особливо вражають живоплоти. Завдяки наявності проміжних бруньок між кільцями щорічного приросту, дугласія легко витримує підрізування, тобто стрижку. Той, хто бачив такі насадження з ялини звичайної в Прибалтійських республіках колишнього Радянського Союзу, має уявлення, про що йдеться. Чіткі лінії живих парканів не лише милують око, а й захищають дороги від вітру та замітання снігом. Доцільні й природні, без підстригання, густі (через 1 м) насадження дугласій у вітрозахисних смугах, з раннім змиканням крон. До того ж, їхню висоту легко змінювати, контролюючи за потреби (залежно від того, чи треба запобігти заносам на дорогах, чи слід зупинити вітер на узвишші). Можна розрідити насадження, вирубуючи через одне дерево на новорічні ялинки у віці 5—8—9—15 років. Новорічні ялинки з дугласій особливі, вони не осипаються в приміщенні дуже довго, тому з її гілок — найкращі гірлянди та вінки, їх можна додавати в зимові букети. Десь на неугіддях варто закласти ялинковий розсадник з дугласії, висаджуючи 20000—30000 шт./га, і вже через 5 років мати перший прибуток. Якщо, зрізавши ялинку, залишити на пеньку кілька гілочок, з них виростуть нові ялинки. Так створюється "конвеєр", що постачатиме новорічні ялинки з інтервалом 5 років упродовж десятиліть. Так само можна отримувати врожай і із захисних смуг, спилюючи на ялинки верхівки. З крони дугласії можна вистригати геометричні фігури чи фігурки звірів, за кордоном цей вид мистецтва досить широко використовують у ландшафтному озелененні маєтків... У господаря завжди виникає бажання прикрасити своє обійстя та місце роботи. За будь-яких обставин домашня "Швейцарія" ближча серцю людини, ніж далекі альпійські луки з ялинами. Саме так з'явилися всесвітньо відомий дендропарк "Софіївка" в Умані та степовий ландшафтний заповідник "Асканія-Нова". Захищені високою живою стіною з дугласії фруктовий сад та, особливо, кущі ягідників краще збережуться взимку, бо буде ослаблено, а подекуди й зупинено холодні вітри та фронтальні паморозки. Живопліт з дугласії навколо пасіки допоможе створити комфортний мікроклімат для бджіл. Навесні в захищеному місці тепліше, раніше облетяться бджоли, менше з'їдять корму взимку та навесні, коли треба підтримувати сталу температуру гнізда, добре розвинуться сім'ї, буде добрим медозбір. Збудувати паркан дорого, до того ж, його треба ремонтувати, а живопліт, посадивши на місці тих рослин, що не прижилися, інші, варто лише підстригати або формувати природно, тоді він буде ширше на 1 м, ніж це передбачено в живоплотах. Для того щоб велика тварина не могла пройти крізь живопліт, всередині його натягають дроти. Живоплоти можуть рости не одне десятиліття. Існують живоплоти, яким виповнилося 50 і більше років. Старі живоплоти омолоджують, тобто дуже обрізують з обов'язковим збереженням зони росту, тобто бруньок. Старі живоплоти щорічно приростають у висоту та ширину. Ці насадження можуть у майбутньому стати насіннєвою базою після завершення пори плодоношення. Розмножуються дугласії за технологією, схожою на технологію розведення інших хвойних. Для кращої схожості насіння стратифікують. Сіють його на глибину 2—3 см на відстані 3—5 см широкими смугами, так само як пшеницю. Грядки легенько розпушують граблями або ручними культиваторами, щоб сходи легше зійшли. Міжряддя мульчують торфом, перегноєм, соломою чи іншим матеріалом, окрім тирси, аби не заразити сходи хворобами, притаманними старим соснам, — наприклад, кореневою губкою (пористою гниллю), — бо дослідів, які дали б змогу сказати напевно, що дугласія стійка до цих захворювань, не проводили. Можна лише припустити, що дугласія стійкіша до кореневої губки, ніж сосна звичайна, через більшу смолистість деревини. У багаторічних насадженнях дугласії на території України кореневої губки не виявлено. Надалі посіви прополюють та поливають у сухий період. Восени чи навесні розсаджують сіянці в шкілку з інтервалом у ряду 20 та міжряддями 30—50 см або ж одразу висаджують на постійне місце в лісові культури з міжряддями 2—3 м та 0,5—1,0 м у рядах. І хоча площа обробітку збільшується, але вдається заощадити на пересаджуванні. Однорічні лісові культури доводиться прополювати ретельніше — не менше трьох разів за вегетацію, тому частіше висаджують саджанці в лісові культури у віці 2—3 роки. Для озеленення сіянці та саджанці дорощують (для реалізації — в 5-, 10-, 15-річному віці). В Україні автором створено дві насіннєві плантації прищепами з плюсових дерев (тих, що перевершують насадження за висотою та діаметром на 20—30%, ідеально рівні, стійкі до хвороб тощо) — всього 36 плюсових дерев з певними ознаками, що достатньо репрезентують екотипи дугласії з батьківщини, тобто природного ареалу, хоча до України вони потрапили не прямим шляхом, а через європейські країни. Вирощують саджанці дугласії й приватно. Щепи розміщено рядами для перезапилення, ряд щеп одного плюсового дерева, поряд з ним ряд щеп іншого. Іноді цей порядок дещо змінено (щепи перемішані за діагоналлю), але все це з метою найкращого перезапилення та отримання схожого гібридного насіння першого покоління, що має значно вищі за батьківські силу та швидкість росту, накопичення маси деревини на гектарі. Хоча прикладів використання дугласії в сільському господарстві наведено вже достатньо, та перелік буде неповним, якщо не згадати про озеленення та захист територій пташиних ферм, свинарників, вівчарень, корівників, звіроферм та ін. (не можна при цьому забувати про убезпечення дерев від пошкоджень тваринами). Великі дерева по периметру створять тінь, що позитивно впливатиме на здоров'я тварин, а отже, й на підвищення їх продуктивності. Адже відомо, що в спеку тварини страждають від перегрівання, на Півдні навіть отримують сонячні удари... До речі, у південних умовах дугласія добре росте лише в достатньо зволожених приморських районах, у сухих місцях її можна використовувати в озелененні, але розраховувати на значний приріст деревини не варто. Вдалим буде змішане насадження живоплоту з високоштамбовими екземплярами дугласії через 5 м по периметру тваринницьких приміщень, що створить надійніший захист території. Особливо цінною дугласія вважається для озеленення дитячих закладів та шкіл, оскільки діти не зможуть поколотися хвоєю. На еродованих та малопродуктивних землях доцільно саджати ліси з дугласії або ж змішані насадження з акацією та кущами шипшини, глоду, горобини чорноплідної. Згодом ці ліси можна буде використовувати з потрійною вигодою — і як деревину, і як пасовище, і для збирання ягід шипшини, глоду, горобини. До випасання траву в міжряддях косять на сіно. Щоб тварини не пошкоджували насаджень, треба зачекати до стадії огрубіння кори на деревах, що настає не раніше 15-річного віку. І насамкінець ще кілька слів про біологію дугласії в Україні. Три різновиди дугласії, зелена, сиза та блакитна, представлені в різних кліматичних умовах України здебільшого в лісовій, лісостеповій зонах, Передкарпатті та в Карпатах, переважно в ботанічних садах, дендропарках та, зрідка, розсадниках. Дугласія добре акліматизувалася в усіх кліматичних зонах України, а в Карпатах навіть натуралізувалась у лісових насадженнях ще часів Австро-Угорської імперії, створених ще 90 років тому (там під покривом лісу діє самосів). Для збільшення сходів розпушують землю під плодоносними деревами. Плодоносити дугласія починає з 10—15 років, блакитна форма раніше, потім — сиза і останньою починає плодоносити зелена, найбільш високоросла, яку використовують переважно як лісову культуру, рідше — в озелененні. На території України виявлені такі форми дугласії: пірамідальна з "тополиною" кроною, "плакуча" — переважно блакитна та сиза, спіралеподібна — з виткою формою гілок, що нагадує спіраль. Дугласія росте на всіх типах грунтів, на батьківщині вона "першопроходець" у залісненні зрубаних ділянок, знищених пожежами, поновлюється самосівом. Погано переносить заболочені місця, це типовий представник добре аерованих грунтів. Хто хоч раз побачить дугласії в пору плодоношення, з гарними шишками, хто вдихне, особливо в пору цвітіння, лимонний аромат хвої, той полюбить її назавжди і неодмінно посадить на своєму обійсті — хто одну, хто десять, а хто — цілий ліс!

Loading...

 
 

Цікаве