WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Динаміка сільськогосподарської конкуренції: уроки політики іноземних держав - Реферат

Динаміка сільськогосподарської конкуренції: уроки політики іноземних держав - Реферат

На жаль, низка старих інституційних проблем перешкоджає інвестиціям в аграрний сектор обох країн. Наприклад, у 1998 році більше 80 відсотків колгоспів Росії були збитковими, але лише незначна кількість сільськогосподарських підприємств були визнані банкрутами, що лише відволікло ресурси від ефективно працюючих господарств. Крім того, заборона використання землі в якості застави обмежила ліквідність аграрного сектора, а чинна система цивільного законодавства все ще не захищає інвесторів від зловживань з боку чиновників і організованих злочинців. Прибуткові інвестиції особливо вразливі для податківців, а розмиті закони дають змогу чиновникам довільно трактувати закони щодо інвесторів.

Нещодавні законодавчі зміни дещо вирішили ці проблеми. Податковий кодекс, прийнятий в Росії у 2001 році, зробив питання оподаткування чіткішими, а нещодавна реформа судової системи повинна вирішити проблеми з власністю. Проте (що найцікавіше) Росія прийняла Земельний кодекс у 2002 році, який дає змогу використовувати землю у якості застави. Україна також прийняла Земельний кодекс, який дає змогу використовувати землю як заставу та торгувати землею, починаючи з 2005 року. Проте Земельний кодекс навряд чи вплине на обсяги залучених інвестицій, якщо інші інституційні реформи не зможуть створити реально діючого кредитного ринку або скасувати заборону на банкрутство сільгосппідприємств.

Через кілька років ми побачимо, чи законодавчі зміни реально створили сприятливе інвестиційне середовище в аграрному секторі Росії та України. Дослідження СЕД МСГ США показують, що за умов успішності нового законодавства експорт 25,1 млн тонн зерна стане стабільним. За таких умов конкурентоспроможність їхніх сільськогосподарських товарів зросте.

Китай повільно змінює орієнтири

Як одна з сильних економік світу Китай є одночасно ринком і конкурентом для експорту американської сільськогосподарської продукції. На Китай припадає близько 40 відсотків фермерів усього світу і лише 9 відсотків сільськогосподарської землі. Як наслідок, порівняльна перевага Китаю полягає у виробництві інтенсивних культур, таких як фрукти та овочі, цей факт непокоїть експортерів інтенсивних культур до Китаю. Виробництво зерна не є найкращим вибором для Китаю; особливо це стосується виробництва пшениці на іригованих землях на півночі країни, де запаси води вичерпуються. На противагу цьому, китайські овочі, фрукти та продукція тваринництва конкурентоспроможні не тільки в самому Китаї, але й в усьому світі. Китай вже є нетто-експортером цих товарів і нетто-імпортером екстенсивних культур. Але з низки причин, часто і культурних особливостей, Китай не поспішає відмовитися від виробництва екстенсивного зерна і повніше використати свою порівняльну перевагу у виробництві інших сільськогосподарських товарів

Однією з причин є те, що й досі багато фермерів ведуть натуральне господарство: близько 70 відсотків зерна споживається в господарствах, які його виробляють. Оскільки основні зернові споживаються переважно в самих господарствах населення, не дивно, що китайські фермери продовжують вирощувати зернові культури. Викривленню ситуації сприяє державна політика на самозабезпечення. Протягом віків влада в Китаї намагалася тримати великі запаси зерна для запобігання голоду, який викликав селянські бунти. Також традиційно Китай розглядав міжнародну торгівлю як необов'язкову, через що намагався виробляти власне зерно. Нинішня політика передбачає самозабезпечення зерна на рівні 95 відсотків.

Для досягнення мети щодо самозабезпечення Китай продовжує політику жорсткого контролю над торгівлею сільськогосподарською продукцією, і донедавна вся торгівля була монополізована державними підприємствами. За такої системи Китай видавав ліцензії на імпорт фіксованих обсягів імпорту та експорту сільськогосподарських товарів відповідно до щорічних прогнозів стосовно виробництва та споживання. Така політика стримувала реакцію імпортерів та експортерів на зміни на світовому ринку.

На плани фермерів стосовно обсягів виробництва також впливає політика місцевих органів влади, така як оренда землі та "зернові квоти", хоча не такою мірою, як державні монополії. Сільськогосподарська земля в Китаї зазвичай контролюється сільською владою, а місцеві керівники розподіляють землю, часто виходячи з чисельності сімей. За це домогосподарства зобов'язані продати визначену кількість зерна державним зерновим бюро, як правило, за цінами, нижчими за ринкові. Оскільки ефективність місцевих керівників оцінюється за показником нарощування обсягів вирощеного зерна, китайські фермери зазвичай змушені вирощувати зерно на виділених їм землях, а не виробляти більш прибуткові культури (наприклад, овочі).

Нині політика заохочення виробництва зерна переглядається в напрямі запровадження ринкових механізмів. Наприклад, після приєднання Китаю до Всесвітньої торговельної організації (ВТО) у 2001 році монополія на імпорт була замінена системою тарифних квот, яка усунула контроль з боку державних підприємств. Китай також реформує систему оренди землі в напрямі збільшення термінів оренди та обміну земель між домогосподарствами, що заохочує фермерів до капіталовкладень у землю та дає їм більший вибір у тому, що їм вирощувати. У багатьох провінціях скасовано квоти на поставки зерна, а приватні трейдери все активніше оперують на китайському зерновому ринку. Ці реформи, а також інвестиції в розбудову ринкової інфраструктури повинні змінити структуру виробництва в Китаї з виробництва зерна на виробництво інтенсивних культур.

Порівняльна перевага, конкурентоспроможність та політика взаємопов'язані

Конкурентоспроможність товарів на світових ринках жорстко залежить від відносної кількості (та якості) ресурсів, які має конкретна країна. В той же час, виробництво та торговельні потоки також залежать від політики, інституцій і навіть культурних особливостей. Згідно з результатами досліджень СЕД МСГ США:

Бразилія та Аргентина краще відреагували на сигнали світового ринку та швидко наростили експорт зерна та продукції тваринництва при стабілізації макроекономічних умов;

невдача з запровадженням інституційних змін у Росії та Україні (законів стосовно прав власності та податкового кодексу) уповільнили перехід від субсидованого до ринкового сільського господарства;

Китай все ще тримається політики самозабезпечення зерном, замість його імпорту в обмін на експорт культур, у виробництві яких він має порівняльні переваги, наприклад, фрукти та овочі.

Ці три приклади демонструють відповідальність політиків за створення умов та інституцій для вільного функціонування ринків. Тільки тоді ринки притягнуть національні ресурси до товарів, у виробництві яких країна має порівняльну перевагу.

Loading...

 
 

Цікаве