WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Де житимуть наші нащадки? - Реферат

Де житимуть наші нащадки? - Реферат

Організація виробництва іноземцями на українській землі є ефективнішою, адже вони володіють довготривалим позитивним досвідом і використовують усі останні досягнення науково-технічного прогресу. Але основна перевага — наявність у них організованого ринку, на який вони поставляють свою продукцію через свої надпотужні посередницькі структури, що підпорядковують діяльність експортерів інших, слабших в економічному відношенні, країн. Відповідно, вони мають значно вищу ціну, ніж вітчизняні виробники з вітчизняними зернотрейдерами, які, в основному, лише обслуговують зарубіжних. Запровадження екологічних обмежень змусить вивести з обробітку менш ефективні землі (хоча, може, й родючіші), на яких господарюють вітчизняні виробники. Своєю чергою, ці незадіяні в ефективному виробництві землі знову скуповуватимуть іноземці, які вже закріпилися на наших землях. Це один із сценаріїв розвитку подій в економічно нерегульованому середовищі.

Що може так статися, підтверджують негативні результати протягом усіх років реформування. Саме величезний досвід зарубіжних інвесторів в організації виробництва, порівняно з вітчизняними, та контролювання ними світових аграрних ринків є тим аргументом, який дає можливість прогнозувати такий сумний для української нації сценарій розвитку, як втрата землі. Якщо держава не втрутиться в процеси, кинуті напризволяще, то цей сценарій буде остаточним із переселенням жителів сіл у резервації.

На жаль, ніхто в Україні не може прогнозувати ні циклів розвитку економіки (підйомів, спадів тощо), ні криз. Для цього мають бути потужні інституції з постійного (щоденного) моніторингу економічних показників динаміки та перспектив розвитку країни. Так, наприклад, у США реальні рішення завдання з визначення початку й кінця економічного спаду приймає невелика кількість академіків, які працюють у Національному бюро економічних досліджень (NBER) — неурядовому й непартійному мозковому центрі зі штаб-квартирою в Массачусетсі. NBER встановлює, в якому напрямку — вгору чи вниз — рухається крива за допомогою аналізу кількох ключових економічних показників, таких як зростання зайнятості, особисті доходи громадян, промислове виробництво, а також квартальні показники ВВП. Спеціалісти США з економічного прогнозування всю свою увагу зосередили на наборі критеріїв, відомих під назвою "випереджальні показники". Сюди входять дані про кількість замовлень на одержання допомоги з безробіття, кількість виданих дозволів на будівництво, що публікується ISM (Інститутом управління постачанням), звіт про очікування менеджерів із закупок і криві дохідності. Взагалі ж, для різних потреб прогнозування розвитку країни, інвестиційної діяльності, впливу на ринок цінних паперів, фондового ринку тощо опрацьовується безліч різних показників з чітко регламентованим часом опублікування тощо.

У нас же нічого цього немає. Замість розробки стратегії розвитку АПК, у нас останні десять років економісти-аграрники тільки те й роблять, що обгрунтовують справедливість, невідворотність, абсолютну правильність і безваріантність аграрної реформи в Україні. Приклад Білорусі щодо організаційно-технологічного впровадження без розвалу підприємств не приймається. Особливо подобається реформаторам приклад Японії. Якщо вони виробляють сільськогосподарську продукцію на підприємствах, що займають 0,2–1 га, значить, тут працюють за "японською" моделлю. Отже, роздрібнення підприємств на домогосподарства до 1 га є найсправедливішим заходом, як твердить один із найзавзятіших академіків-реформаторів. Але, як визнають самі ж японці, виробництво, наприклад, рису, обходиться фермерам у п'ять-сім разів дорожче, ніж в інших країнах із підприємствами більшої потужності. Гори, сопки, валуни, гейзери тощо, які мозаїчно розкидані територією, змушують японців виробляти сільськогосподарську продукцію на дрібних клаптиках землі. Так диктує їм природа і не дає іншого господарського вибору. Ми ж, за рекомендаціями безвідповідальних колишніх партійних функціонерів, які іменують себе академіками-економістами (маючи величезні простори з полями 50–200 га), запровадили "японську модель", яка веде в нікуди.

Чи могло бути інакше? Для цього слід поцікавитись, які ж дослідження ми проводимо? Візьмімо план НТР ННЦ "Інститут аграрної економіки": за 1991–1995 рр. — поділимо землю на земельні частки (паї); за 1996–2000 рр. — удосконалити, приватизувати створені попередніми поколіннями українців багатства окремими суб'єктами; за 2001–2010 рр. — одночасно з "японською моделлю" відродити спеціалізацію, великі підприємства тощо. Дослідницьким "шедевром", що планується, є розробка паспорта кожного села. Одним із пунктів проекту цього паспорта є кислотність грунту та довжина каналізації на селі в кілометрах тощо.

Як за допомогою показників про каналізацію прогнозувати розвиток АПК? Для чого на збір таких показників Мінагрополітики виділяє державні кошти? І чи можуть розробити стратегію вчені, які одночасно залюбки обгрунтовують як "японську модель", так і нескінченну (залежно від політичних обставин) кількість вітчизняних моделей: паювання землі, розвиток фермерства, переваги присадибного господарювання на дрібних ділянках, переваги великих підприємств тощо.

Ми встановили, що основною проблемою є майбутнє України, яке пов'язане з продажем землі іноземцям. Створення латифундій вітчизняними бізнесовими структурами призводить до суцільного безробіття й вимирання сіл. Очищається село від "живого баласту — селян" для чисто комерційного використання земельного простору латифундистами з небаченими для цивілізації масштабами для одержання лише прибутку за автоматизованого виробництва без затрат ручної праці. Підтвердженням тому є широкомасштабне скуповування корпоративних прав на управління великими підприємствами (поки ще не діє ринок землі) і створення різних холдингів. Хто втрутиться в цю ситуацію безконтрольного розвитку подій не на користь тих, хто проживає на селі і для кого (як підтверджують усі офіційні документи часів реформування АПК) робилася реформа? Яка кінцева мета аграрної реформи — створення 500–1000 латифундій або холдингів з автоматизованим виробництвом чи розвиток сіл і сільської місцевості з виробництвом трудомісткої й інтенсивної (а отже, дохіднішої, ніж виробництво лише одного зерна) продукції? Пора про це сказати людям, особливо в селах, які надто інтенсивно вимирають.

Основним завданням в Україні є розробка ієрархії проблем, поетапне встановлення пріоритетів і чітких завдань щодо їхнього вирішення за роками справжньою елітою нації. А то як соціальна, так і загальнодержавна катастрофа — не за горами. Невже, з державного погляду, земельні простори України призначені лише для одержання прибутку (з відповідним очищенням територій від населення)? І чому в країнах світу не створюють холдинги й не "очищують" сільські території від населення? Невже в Європі не могли багаті люди скупити землю для постійного продукування прибутку? Не було законодавчого дозволу! Там уміють думати про майбутнє всієї нації, всього народу. А ми...?

Loading...

 
 

Цікаве