WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Де житимуть наші нащадки? - Реферат

Де житимуть наші нащадки? - Реферат

Реферат на тему:

Де житимуть наші нащадки?

Події в аграрному секторі змінюються з калейдоскопічною швидкістю в протилежному напрямі до офіційної мети реформування аграрного сектору економіки. По-іншому й не може бути, адже й досі немає хоч якоїсь стратегії розвитку АПК в правильному її розумінні. В основному, під стратегією АПК усі розуміють (і розробляють її) перспективу виробництва сільськогосподарської продукції та потребу сільськогосподарських виробників у дотаціях. Проте немає відповіді на запитання: як же люди житимуть у селах, якою діяльністю займатимуться, де джерела їхніх доходів тощо. І чи може поки що нижча ефективність сільськогосподарського виробництва, порівняно з країнами ЄС, бути чинником залучення іноземних інвесторів і створення автоматизованого виробництва, за якого сільське населення виявляється зайвим у цьому суспільстві.

Події в аграрному секторі змінюються з калейдоскопічною швидкістю в протилежному напрямі до офіційної мети реформування аграрного сектору економіки. По-іншому й не може бути, адже й досі немає хоч якоїсь стратегії розвитку АПК в правильному її розумінні. В основному, під стратегією АПК усі розуміють (і розробляють її) перспективу виробництва сільськогосподарської продукції та потребу сільськогосподарських виробників у дотаціях. Проте немає відповіді на запитання: як же люди житимуть у селах, якою діяльністю займатимуться, де джерела їхніх доходів тощо. І чи може поки що нижча ефективність сільськогосподарського виробництва, порівняно з країнами ЄС, бути чинником залучення іноземних інвесторів і створення автоматизованого виробництва, за якого сільське населення виявляється зайвим у цьому суспільстві.

На жаль, сумними є як сама стратегія, так і результати реформування. Наслідки реформи АПК є протилежними для селян, якщо порівнювати з тими, що райдужно малювали на перспективу. Бідкалися про селян і виділили всім по земельній частці (паю), але забули підказати, як же організувати ефективне виробництво на дрібних наділах землі в оточенні високорозвинутих в аграрному відношенні країн. Думали про соціальну справедливість, про "економіку із соціальним обличчям", а одержали протилежні результати: маємо латифундії по 50–300 тис. га ріллі й майже 100-відсоткий рівень безробіття. Більше того, за приблизними даними Держкомзему, бізнесові структури вже скупили корпоративні права на управління успішно функціонуючими підприємствами з площею ріллі понад 20% від загальної.

Проте картина смутку від результату реформування не буде достатньо яскраво виражена, якщо не сказати про тенденції до втрати земельних ресурсів унаслідок їхнього продажу іноземцям. Про це нагадують нам СМІ як України, так і Росії. Мова йде про катастрофічну втрату найдорожчого — земельних ресурсів — як простору не тільки для виробництва сільськогосподарської продукції, а й місця проживання майбутніх поколінь. Майбутнє України опинилося під великою загрозою.

Ось як про це пише Ігор Турневич ("Китайці скуповують українські землі" //Коментарі, № 18, 16.05.2008): "Спеціальна державна програма, розроблена міністерством сільського господарства КНР, заохочує китайські компанії скуповувати чи орендувати землі за кордоном. Інтерес являє собою будь-яка держава, що має вільні орні землі. Ініціатива Пекіна пояснюється величезною диспропорцією в кількості орних земель і фермерів. Китай володіє 9% світових земель сільськогосподарського призначення, а кількість зайнятих становить 40% загальної кількості селян планети".

А втім, незважаючи на розмах, Китай не є першопрохідником у галузі "офшорного" землеробства в Україні. Лівія вже не перший рік веде переговори з Україною про оренду майже 100 тис. га українських земель (замість щорічного імпорту близько 1 млн тонн тільки пшениці), а в обмін вона пропонує участь у будівельних і газових контрактах. У цілому, жодна країна не має перешкод для скуповування українських земель. Більше того, виходячи з нинішніх світових реалій, цей процес, мабуть, стає просто незворотним. Тим більше, що держава не тільки не хоче перешкоджати цьому процесу, а й не бажає перевести його в більш-менш цивілізоване русло.

Аналогічне і в Росії. Про це нагадує, наприклад, Ігор Дмитрієв ("Пуп земли: иностранные компании начали скупку просторов России" // Версия, № 36, 22–28.09.2008), розповідаючи, що Індія та Китай для вирішення продовольчої проблеми навіть приймають спеціальні програми скуповування землі за кордоном. Використовуючи підставні фірми або прогалини в законодавстві, іноземні компанії скуповують сільгоспугіддя Росії. За оцінкою генерального директора Інституту кон'юнктури аграрного ринку (ІКАР) Дмитра Рилька, навіть без урахування Далекого Сходу, де давно господарюють китайці, іноземці контролюють у Росії близько 1 млн га ріллі. Тільки один шведський інвестиційний фонд Black Earth Farming контролює через російські компанії 300 тис. га сільгоспугідь.

Дуже цікавий спосіб обійти заборони Земельного кодексу щодо продажу землі — створення в Росії "онучок" іноземних фірм. Наприклад, інтереси шведської компанії Black Earth Farming у Росії представляє російська "онучка" "Агро-инвест", що керує понад 300 тис. га в Центральному Чорнозем'ї. Данійська фірма Тrіgоn Agri контролює 100 тис. га сільськогосподарських земель у районі Пензи й Самари. Причому, на закупівлю землі припадає найменша частка інвестицій компанії. Литовська Аgrоwіll Group AB через три-чотири роки має намір контролювати в Росії близько 0,5 млн га, оскільки тут є можливість придбати великі масиви землі високої якості, а витрати на її обробіток нижчі, ніж у Литві. Казахська компанія "Іволга-холдинг" володіє в Росії близько 500 тис. га тощо.

Однак, на думку експертів, перераховані вище фірми — лише надводна частина айсберга. Примор'я китайці вже називають Хэй-Хан-Ші, що в перекладі означає "Північна провінція". У Свердловській та Іркутській областях місцева влада теж висловлює готовність здати Китаю в довгострокову оренду кинуті сільгоспугіддя. Рослісгосп запропонував китайцям 1 млн га лісу в Тюменській і Томській областях в оренду на 49 років. А село Плотава в Алтайському краї вже три роки як іменується на китайський кшталт — Вань Юань.

Тут постає основне питання: чого Китай, Індія, країни ЄС, африканського континенту так прагнуть скупити чужі землі, особливо в Росії та Україні? Чому так сталося, що селяни України та Росії легко розлучаються, а іноземці спокійно скуповують основу життя майбутніх поколінь — землю? Чи винні в цьому селяни? Хто в цьому винен? Невже казочка про якісь особливості характеру слов'ян призвела до такого, на перший погляд, легковажного ставлення до своїх нащадків через продаж земель іноземцям? Чи є глибинніші причини?

Головною причиною будь-якого катастрофічного розвитку подій в соціально-економічному житті в Україні є брак еліти (Шнитков Сергей. Украина: страна гоп-стоп. Быдло элиту создать не может // Аргумент, № 37, 23–29.09. 2008). Коротко, за його аналізом, мета наших претендентів стати елітою — зірвати побільше грошей. Доля держави й пересічних громадян їх зовсім не цікавлять. За останні 10–15 років в країні відбувся інтелектуальний обвал в галузі знань. Немає елементарних знань про речі або соціально-економічні події. Тобто проблема в країні криється в створенні еліт, які могли б кваліфіковано приймати виважені соціально-економічні рішення й відповідати за духовне життя.

Чи є такі еліти в АПК, особливо серед реформаторів аграрного сектору? Чи можуть вони розробити стратегію розвитку АПК? Для цього чітко сформулюємо систему АПК, покажемо залежність між собою її окремих складових і виявимо, чому селяни розлучаються із землею на користь вітчизняних і зарубіжних інвесторів.

Loading...

 
 

Цікаве