WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Використання екструдованої та повножирової сої в годівлі сільськогосподарських тварин і птиці - Реферат

Використання екструдованої та повножирової сої в годівлі сільськогосподарських тварин і птиці - Реферат

Реферат на тему:

Використання екструдованої та повножирової сої в годівлі сільськогосподарських тварин і птиці

Соя є основним джерелом рослинного білка в годівлі сільськогосподарських тварин і птиці, цінним джерелом вітамінів, мінеральних речовин та інших біологічно активних сполук. Для використання сої на корм слід застосовувати сучасні методи її переробки. Традиційно сою переробляють на шрот і олію на великих підприємствах шляхом екстракції. У США понад 50% соєвого шроту використовують у птахівництві. Так, у 30-х роках минулого століття, до балансування раціонів бройлерів соєю, маса птиці за два місяці досягала 720 г. А нині, за введення до комбікорму соєвого шроту в кількості 30–40%, маса її за той самий час сягає понад 2 кг. Особливо значний ефект у птахівництві дає комбінація "кукурудза + соя". Перша культура важлива завдяки її енергетичній цінності. Хоча її зерно й бідне на такі незамінні амінокислоти, як лізин і триптофан, проте в ньому є достатня кількість метіоніну й цистину. Їх змішування забезпечує майже повністю збалансований за енергією та незамінними амінокислотами раціон. Найчастіше корм такого типу складається з 70% зерна кукурудзи і 30% соєвого шроту або макухи. Безумовно, до раціонів додатково вводять необхідну кількість вітамінів, макро- та мікроелементів, біологічно активних речовин. Країни Західної та Східної Європи споживають на кормові цілі, відповідно, 20 і 9 млн т соєвого шроту, завезеного в основному зі США, у Північній Америці використовують понад 21 млн т цього продукту. На сьогодні в Україні кормові раціони майже на 100% не збалансовані за вмістом білка й незамінних амінокислот, що негативно впливає на продуктивність тварин. Це є головною причиною збитковості тваринницької галузі України. Процес екстракції розпочинається з подрібнення насіння, що значно полегшує проникнення розчинника до клітин, при цьому формується суміш (олія, розчинник, соєва маса) — так звана "міцела". Як розчинник найчастіше використовують гексан, що являє собою фракцію низькокиплячих вуглеводів, що випаровуються за температури 60–70°С. Олія виходить із міцели разом із розчинником, який потім випаровується. Одержаний за таким методом соєвий шрот містить 44–49% протеїну, у якому приблизно 7% лізину. Доступність амінокислот для птиці і свиней становить 85–92%. Залежно від груп тварин, його частка у складі концкормів становить від 10 до 20%. Використання соєвих кормів у бройлерному виробництві дає змогу одержати до 50–70 г середньодобових приростів живої маси. Передові фірми за 42 дні вирощують бройлерів масою понад 2 кг за витрати 1,85 кг корму на 1 кг приросту. Позитивними сторонами методу екстракції є висока продуктивність і повне видалення олії з насіння, негативними — дороге устаткування і проблеми екології, що виникають унаслідок випаровування гексану. Простішим і доступнішим є метод екструзії, що являє собою процес підготовки корму під високим тиском в умовах підвищеної вологості й температури. У спеціальних апаратах компоненти корму подрібнюють, змішують в однорідну масу, ущільнюють. Утворювана в результаті цього висока температура знищує шкідливі мікроорганізми й токсини. За бажання корму можна надавати потрібної форми. Найчастіше сою екструдують у спеціальних апаратах шнекового типу — екструдерах. Величина тиску на кормову масу всередині екструдера досягає 3 МПа. Це відбувається за рахунок багаторазового стискання соєвої маси гвинтами шнека, крок якого постійно зменшується в бік виходу продукту. Отже, тиск суттєво залежить від конструктивних особливостей шнека, швидкості його обертання, вихідної вологості сировини. У результаті взаємодії високого тиску і температури в кормовій масі відбуваються глибинні біохімічні процеси, які значно поліпшують засвоєння корму. Екструзію сої слід проводити протягом 25–30°C за температури близько 140°С. Найчастіше в господарствах використовують екструдери КМЗ-2 (Куйбишевський механічний завод). Його продуктивність, за потужності електродвигуна 55 кВт, становить 400–500 кг/год. Розрізняють суху й вологу екструзію. За сухої внаслідок ущільнення кормової маси, яку обробляють робочі органи, утворюється висока температура, в результаті чого крохмаль частково гідролізується, складні білкові сполуки розпадаються на менші, відбувається суттєве зневодження продукту. За вологої — вихідний матеріал попередньо додатково зволожують. У процесі екструдування сої тепло, яке виникає в результаті тертя або за рахунок пару, що вводиться, руйнує антипоживні фактори, передусім інгібітори трипсину та хімотрипсину, уреазу, лектини і ліпази. Упродовж цього процесу знищуються міжклітинні перегородки насіння сої, особливо оболонки жирових клітин, що поліпшує в подальшому видалення олії пресовим способом. Унаслідок цього метаболічна енергія сої підвищується до 4282 ккал/кг, порівняно з 3230 ккал/кг у "сирої" сої. Збільшення відносно оптимальної тривалості теплової обробки або температури призводить до зниження перетравності білка внаслідок формування важкорозчинних сполук. Окрім механо-хімічної деформації, кормова маса "вибухає", виходячи з головки екструдера з-під високого тиску в атмосферу. Саме тут найбільшою мірою відбуваються розрив клітинних стінок, деструкція та гідроліз біоліпідів. До такого "вибуху" призводить дуже швидке випаровування вологи із маси, температура якої становить близько 140°С. Метод пресування глибоко вивчали в США під час використання екструдерів фірми "Інста-Про". У результаті було розроблено систему переробки насіння сої на харчові та кормові цілі, що дістала назву "ЕхРгеss™". До неї входять екструдер, прес, млин і установка для очищення олії. Ціле або мелене насіння сої польової вологості проходить через екструдер, у процесі чого порушується структура клітин сім'ядоль, у т. ч. й сферосом, і олія стає більш доступною для видалення тиском. Температура в процесі екструдування перебуває в межах 140–150°С. Сировина в цьому температурному режимі перебуває близько 30 с. Оскільки в екструдері на соєву масу діє високий тиск, то при виході з апарату відбувається декомпресія, знову порушується структура клітин і відбувається дальше звільнення олії. Соєва маса з екструдера швидко потрапляє в прес, де відбувається поділ її на олію та макуху. У процесі такої переробки можна виділити до 70% соєвої олії, а наявність токсичних компонентів знижується до задовільного для харчових та кормових цілей рівня. Нині фірма "Інста-Про" випускає 4 типи екструдерів, продуктивність яких становить, відповідно, 300, 750, 1200 і 4000 кг/год. Результати годівлі тварин частково знежиреною соєвою макухою показали, що вона не поступається шротові, одержаному екстрагуванням. Слід зазначити, що за кількістю засвоєної метаболічної енергії така макуха значно перевищує шрот. Використання тваринами амінокислот із соєвої макухи досягає 90%. Вміст незамінних амінокислот у соєвому шроті видно з таблиці 1. Лише за кількістю метіоніну він поступається м'ясу, отже, вміст цієї критичної амінокислоти в раціоні слід ретельно контролювати. Зазначимо, що на метіонін доволі багаті зернові культури, саме вони, як правило, збагачують корми сільськогосподарських тварин і птиці. Одержана таким чином макуха є доброю сировиною для виготовлення харчових виробів і джерелом високоякісного білка, ізофлавонів та інших біологічно активних компонентів. Крім того, така олія відзначається меншою кількістю вільних жирних кислот, домішок металів, стеролів, фосфатидів і може бути використана на харчові цілі без додаткового очищення. Наявність високого рівня токоферолів сприяє стійкості такої олії до окислення. У насінні сої міститься близько 7% ліноленової кислоти, яка належить до жирних кислот типу "Омега-3" і відзначається високою фізіологічною дією на живі організми. У процесі рафінування олії ця кислота майже повністю руйнується. Якщо переробку сої здійснювати методом екструдування, комплекс "Омега-3" в ній залишається неушкодженим, тому вона характеризується високими поживними властивостями. В Україні екструдери для переробки сої виробляють на "УкрНППластмаші", ВАТ "Уманьферммаш", ЗАТ "Черкасиелеваторзбут" та інших вітчизняних підприємствах. Усі вони повністю придатні для використання, дешеві, легкі в експлуатації. Спеціальними дослідженнями було виявлено, що максимальна продуктивність свиней мала місце, коли активність уреази соєвого шроту становила 0,19 рН, а вміст інгібітора трипсину — 5,3 мг/г. До позитивних сторін методу екструзії слід віднести можливість переробки малих партій насіння та відсутність будь-яких розчинників чи хімічних сполук. Будівництво олієекстракційного заводу середньої потужності коштує близько 20 млн дол., він має щодня переробляти 200 т насіння сої. Залежно від потужності та моделі вартість екструдера з пресом становить від 5 до 50 тис. дол., його можна монтувати за наявності 1 тис. т сої. Короткий час дії високої температури дає змогу зберегти високі поживні властивості білка та інших біологічно активних сполук і повністю знешкодити антипоживні фактори. В університеті штату Іллінойс (США) було виявлено, що коли до раціону свиней вводять екструдовану сою, м'ясо містить значно більше ненасичених жирних кислот. Така зміна позитивно впливає на якість м'яса без суттєвої зміни його смаку. Корм свиней складався із 60% кукурудзи, 20% пшениці і 20% екструдованої сої. Добові прирости за такого корму сягають 900 г. Останніми роками значну увагу приділяють використанню повножирової сої, що є одночасно джерелом енергії, білка і незамінних амінокислот. Згодовування цього корму дає змогу якнайповніше реалізувати генетичний потенціал тварин і птиці. Для інактивації антипоживних сполук у повножировій сої використовують теплові методи обробки на спеціальних лініях, одну з яких запущено на Кілійському комбікормовому заводі Одеської області. Інтенсивно впроваджують цю кормову добавку як у США, так і в європейських країнах. У цілому за 1983 рік у Західній Європі згодували 610 тис. т повножирової сої, за 1986-й — 694 тис. т. Оптимальні показники якості повножирової сої становлять: вміст інгібітора трипсину — 4–5 мг/г, активність уреази — 0,1–0,3, розчинність азоту — 25–27%, засвоєння азоту й лізину, — відповідно, 81–82% і 85–87%. Термічно оброблена соя цього типу може зберігатися без втрати якості 2,5–3 місяці, що пов'язано з низькою вологістю продукту і руйнуванням в технологічному процесі ферментів ліпази та ліпоксигенази, які впливають на окислення олії. Повножирова соя характеризується високим вмістом амінокислот (табл. 2), мінеральних речовин (табл. 3) і вітамінів (табл. 4). У ній повністю зберігається лецитиновий комплекс, а також високий вміст поліненасичених жирних кислот (лінолева та ліноленова). Заміна в раціонах бройлерів та курей-несучок соєвого шроту на повножирову сою дала змогу одержати високу продуктивність та збільшити конверсію корму. Подібні результати одержали й при годівлі свиней.

Loading...

 
 

Цікаве