WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Безпека харчових продуктів: вимоги, ризик та вирішення проблем - Реферат

Безпека харчових продуктів: вимоги, ризик та вирішення проблем - Реферат

Реферат на тему:

Безпека харчових продуктів: вимоги, ризик та вирішення проблем

Міжнародна торгівля харчовими продуктами розширюється, надаючи споживачам доступ до ширшого розмаїття харчових продуктів за низькими цінами протягом цілого року. Розширення торгівлі гостріше поставило проблему відмінностей вимог і положень щодо безпеки продовольства у різних країнах. Ці відмінності можуть відбивати різницю в уподобаннях і смаках населення цих країн, спроможність виробляти безпечні харчові продукти та бажання платити більше за технології, які зменшують відповідні ризики. Створення загальноприйнятного базису для стандартів щодо безпеки харчових продуктів допомагає досягти спільної мети — поліпшення якості продовольства та розширення торгівлі.

Відмінності в стандартах щодо безпеки продуктів харчування між країнами-імпортерами та експортерами можуть викликати тертя і навіть суперечки, які гальмують міжнародну торгівлю продовольством. Проте країни вирішують питання безпеки продовольства та торгівлі, навчаючись одна в одної на позитивних прикладах, що звужує регулятивні розбіжності, співпрацюючи в напрямі узгодження спільних або міжнародних стандартів. У вирішенні розбіжностей між різними країнами також допомагають ініціативи з безпеки продовольства приватного бізнесу.

Відмінності у стандартах щодо безпеки продуктів харчування є природними

Національні смаки й уподобання віддзеркалюють широкий досвід та культурні традиції. Деякі країни можуть ставитися до можливості певного ризику безпеки харчових продуктів як до неприпустимої, тоді як інші можуть не надавати такому ризику жодного значення. Імпорт, прийнятний для однієї країни, може бути неприйнятним для іншої. Наприклад, багато європейських країн згодні прийняти ризик наявності збудника лістеріозу в сирах, зроблених з непастеризованого молока, і визначають вимоги до переробки для мінімізації таких ризиків. Інші країни обмежують імпорт таких сирів або взагалі його забороняють.

Країни мають різний досвід безпеки продовольства і відповідного ризику в ланцюжку внутрішніх постачальників. Рівні ризику є різними у різних країнах через відмінності: в наявних технологіях (наприклад, замороження); фіто- і ветосанітарних умов (рослини з різним рівнем забруднення або стада тварин з різним рівнем інфікованості); методів виробництва продовольства (таких як застосування ветеринарних препаратів), кліматичні відмінності (вміст деяких патогенів, наприклад, афлатоксину, в продуктах у країнах з прохолодним кліматом може бути меншим, ніж у країнах з теплим і вологим кліматом).

Країни різняться як спроможністю та бажанням платити за сучасні технології для зменшення ризику безпеки продовольства, так і обраними шляхами зменшення цього ризику. Наприклад, відмінності у ставленні різних країн до ризику сальмонельозного зараження м'яса птиці є настільки ж великими, як і законодавство та обрані методи контролю за його дотриманням. Як наслідок, стандарти на сальмонельозне забруднення в імпортованому м'ясі птиці дуже сильно різняться між країнами. Наприклад, у Чилі дозволено імпорт тільки тих видів продуктів з птиці, які є повністю приготованими та законсервованими (процеси, які гарантовано вбивають сальмонелу), це означає, що Чілі має нульовий допуск на ризик наявності сальмонели в імпортованому сирому м'ясі птиці. Інші країни, такі як Японія, залишають за собою право перевіряти поставки м'яса птиці і відхиляти партії товару, перевірка яких показує наявність сальмонели. Деякі країни можуть вимагати проведення перевірки готових до вживання продуктів, але не сировини. Багато країн спеціально не оговорюють або зазначають сальмонелу в своїх правилах імпортування.

Окрім конфліктів, які випливають із зазначених вище відмінностей між країнами, існує певна стурбованість стосовно того, що з розширенням торгівлі деякі країни можуть використати стандарти на безпеку продовольства як засіб обмеження імпорту або для запровадження більшої кількості регулятивних положень, ніж це потрібно на практиці. Деякі країни могли б також застосовувати різні стандарти до імпортних і власних продуктів.

Для подолання певних розбіжностей знадобиться багато часу та зусиль. Наприклад, Росія регулярно ставить питання про те, що імпорт курятини із США не відповідає жорсткому нульовому допуску на наявність сальмонели. Росія також заявляє, що при вирощуванні птиці в США використовуються антибіотики, заборонені у Росії. В 2002 році Росія на декілька місяців заборонила імпорт курятини із США, що призвело до припинення її експорту і падіння цін на неї у США.

Відмінності в регулятивних положеннях можуть призвести до затримок з поставками на кордонах під час проведення тестів на наявність патогенів або взагалі до призупинення торгівлі між країнами. Правила щодо безпеки харчових продуктів і будь-які припинення торгівлі через них можуть спричиняти великі витрат, що матиме вплив на галузі та компанії. Незважаючи на періодичні припинення торгівлі і дискусії щодо безпеки харчових продуктів, міжнародна торгівля розширюється, а обсяги торгівлі, на які впливають регулятивні положення, є невеликими порівняно із загальними обсягами світової торгівлі. Наприклад, загальний обсяг світової торгівлі приблизно 200 країн тисячами найменувань сільськогосподарських товарів та харчових продуктів становила 436 млрд дол. у 2001 році. Але відсутність регулятивних положень щодо безпеки харчових продуктів може мати ще більшу ціну для суспільства, ніж затримки у торгівлі, якщо імпортуються небезпечні харчові продукти, які спричиняють захворювання та смертельні наслідки.

Питання безпеки харчових продуктів країни вирішують як самостійно, так і спільно

Як приватний бізнес, так і суспільні та державні установи працюють всередині країн для встановлення надійних методів безпечності харчових продуктів. Приватний бізнес має дуже сильні економічні стимули для захисту своїх ринків і репутації продуктів або галузей. Теоретично виробники по всьому світу, які бачать вигоди від поліпшення безпеки продовольства і впроваджують заходи стосовно зменшення ризику щодо їхніх продуктів, можуть захистити або навіть розширити свою частку експортних ринків. Вони можуть також позіціонувати себе для входження в нові ринки продуктів з більшим рівнем безпеки продовольства. Однак державне регулювання є необхідним для гарантування безпеки харчових продуктів, оскільки ринкові відносини не враховують соціальні витрати, наприклад, медичні витрати або втрату робочого часу, і споживачі, зазвичай, не можуть оцінити безпечність харчових продуктів наперед.

Країни вирішують питання безпеки продовольства як самостійно, так і спільно в рамках міжнародних організацій. У першому випадку країни вчаться на позитивних прикладах інших країн і приймають спільні регулятивні підходи. Регулятивні установи з безпеки продовольства по всьому світі дедалі більше приймають Систему аналізу небезпеки та критичної контрольної точки (Hazard Analysis and Critical Control Point, HACCP) як основу для нових регулятивних положень з контролю мікробіологічних патогенів в харчових продуктах. HACCP — це система ідентифікації, моніторингу та контролю небезпеки в критичній контрольній точці в ланцюжку виробництва продуктів харчування. Урядові установи в багатьох розвинених країнах вимагають обов'язкового застосування HACCP для деяких харчових продуктів, тоді як приватний бізнес застосовує HACCP для інших продуктів на власний розсуд.

Багато країн докладають спільних зусиль для вирішення питань безпеки харчових продуктів і торгівлі. В деяких випадках країни просто приймають стандарти своїх торгових партнерів. Оскільки розвинені країни з основними експортними та імпортними ринками приймають нові вимоги, в інших країнах виникає економічний стимул пристосуватися до цих нових вимог. В інших випадках країни можуть взаємно визнати та прийняти вимоги інших країн, прийняти спільні або міжнародні стандарти, встановлені іншими (наприклад, спільний проект ФАО та Всесвітньої організації охорони здоров'я з розробки продовольчих стандартів — Codex Alimentarius Commission, Codex — пропонують стандарти з охорони здоров'я), або намагаються досягти компромісу. Наприклад, Австралія та Нова Зеландія в 1996 році вирішили спільно сформулювати багато своїх вимог до безпеки продовольства з метою зменшення торговельних бар'єрів і транзакційних витрат для галузі. В 1998 році США та Канада підписали "Протокол про взаєморозуміння", метою якого було розширення торгівлі в різних областях, включаючи гармонізацію деяких процедур тестування харчових продуктів на безпечність.

Loading...

 
 

Цікаве