WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Агротехніка озимої пшениці - Реферат

Агротехніка озимої пшениці - Реферат

Реферат на тему:

Агротехніка озимої пшениці

У пору сівби озимої пшениці час ще раз згадати усі нюанси її ефективної агротехніки.

Через слабку кореневу систему, високу чутливість до якості підготовки та фітосанітарного стану грунту озима пшениця дуже вимоглива до попередників. Тому її доцільно розміщувати після кращих попередників: чисті та зайняті пари, зернобобові, кукурудза на зелений корм і силос, баштанні культури.

У Степу кращий попередник під озимину — чорний пар. Цінними попередниками в зоні Степу є й зайняті пари, які рано звільняють площу, озимі на зелений корм, еспарцет, люцерна на один укіс, вико-овес на зелену масу, кукурудза на зелений корм.

За своєчасного збирання перерахованих парозаймаючих попередників та негайної післязбиральної високоякісної підготовки грунту врожай озимої пшениці, висіяної після них, не поступається врожаю пшениці, висіяної по чистих парах.

Щоб забезпечити озимині кращі попередники, потрібно дотримуватись сівозмін. Разом з тим, у сучасних умовах, коли традиційних сівозмін через низку причин не дотримуються, в зоні Степу доцільно було б дотримуватися хоча б такої сівозміни: 1) соняшник — 20%; 2) ярий ячмінь — 20%; 3) соя, горох, гречка — 20%; 4) озима пшениця — 20%; 5) озима пшениця, озимий ячмінь, кукурудза — 20%. Після ультраранньостиглих сортів соняшнику в другому полі доцільно висівати не ярий ячмінь, а озиму пшеницю, а ярий ячмінь вирощувати в останньому полі, тобто перед соняшником.

Невеликим господарствам доцільно запроваджувати також сівозміни з короткою ротацією: 1) пар чорний; 2) озима пшениця; 3) соняшник (кукурудза); 4) ячмінь. У такій сівозміні соняшник треба вирощувати не в кожній ротації, а через одну, замінюючи його на кукурудзу, або ж одну половину поля відводити під соняшник, а другу — під кукурудзу, міняючи їх місцями в дальшій ротації в межах цього поля.

У Лісостепу кращими попередниками озимої пшениці є зайняті однорічними та багаторічними травами на один укіс пари, горох, озимі на зелений корм, однорічні трави, кукурудза на зелений корм і силос. Чисті пари в Лісостепу не мають переваги над зайнятими, і їх вводити недоцільно.

Слід зазначити, що реакція різних сортів озимої пшениці на попередники неоднакова. Наприклад, вирощування сорту озимої пшениці Побєда 50 у разі забезпечення потрібного агрофону, на відміну від більшості інших сортів, добре родить і після стерньових попередників. Тому, вирощуючи озиму пшеницю, треба враховувати особливості того чи іншого сорту.

Система обробітку грунту під озиму пшеницю залежить від грунтово-кліматичних умов та попередника і повинна забезпечувати оптимальний водно-повітряний, фізичний та поживний режими, сприяти очищенню поля від бур'янів.

У степових районах озиму пшеницю на значних площах вирощують по чорних парах, обробіток яких потрібно починати з лущення стерні та боронування поля відразу ж після збирання попередника. Після масової появи сходів бур'янів слід провести глибоку зяблеву оранку. В подальший весняно-літній період система обробітку грунту повинна забезпечити знищення бур'янів, а для цього треба вчасно обробити грунт та нагромадити вологу. Щоб накопичити вологу, відразу ж після кожної хвилі інтенсивних опадів бажано проводити її закриття (боронування), а ще, здійснюючи агротехнічні заходи боротьби з бур'янами, уникати глибоких культивацій дисковими знаряддями. Глибоке розпушування грунту з негайним боронуванням або коткуванням на парових полях можна проводити лише навесні. Перед сівбою грунт доцільно прокультивувати лапчастими або пружинними культиваторами лише на глибину загортання насіння.

У разі вирощування озимої пшениці після інших попередників дуже велике значення має своєчасне проведення оранки з боронуванням та ущільненням грунту кільчасто-шпоровими котками відразу ж після збирання попередника.

Глибина оранки в Степу — 20–22 см, а в Лісостепу, за потреби загортання решток, глибину оранки можна збільшити до 30 см.

Якщо в господарстві немає можливості провести оранку відразу після збирання попередника, тоді звільнене поле лущать на глибину 8–10 см і боронують. Оранку з коткуванням проводять, тільки-но з'явиться можливість, але бажано не пізніше ніж за місяць до висівання. Для збереження та накопичення вологи відведене під озимину поле бажано відразу після оранки, коли ще грунт не пересох, розробити до дрібногрудкуватого стану способом культивації і теж прикоткувати. Щоб мати дружні сходи й озимина вдало перезимувала, грунт на полі повинен бути добре ущільнений. Більшість злакових культур, до яких належить і пшениця, для нормального розвитку потребує оптимально ущільненого грунту, а рослини озимої пшениці, висіяні в недостатньо ущільнений грунт, можуть страждати ще й від обривання кореневої системи в осінньо-зимовий період (випирання). Тому, готуючи грунт для посіву, потрібно враховувати біологію злаків, зокрема, озимої пшениці.

Багато передових господарств у своєму розпорядженні мають потрібний комплекс сучасних грунтообробних знарядь та посівних агрегатів, які дають можливість здійснювати підготовку грунту та висівання озимини за мінімальною (без оранки) та ресурсоощадною технологіями, що дає можливість уникнути деградації грунту та отримати високі врожаї навіть в екстремальних посушливих умовах.

Є кілька систем мінімального обробітку грунту. З них найчастіше застосовують поверхневу підготовку дисковими знаряддями з боронуванням та коткуванням. Існує також технологія прямого висіву озимої пшениці без попередньої підготовки грунту. Аби одержати позитивний результат за прямого висівання, треба мати відповідні посівні агрегати, а ще — в грунті повинні бути — або їх слід внести під час сівби — поживні речовини (до того ж, у достатній кількості), передусім фосфор. Щільність грунту при цьому не повинна перевищувати 1,3 г/см3 (природний рівноважний стан чорноземів), а для збереження вологи бажано, щоб поверхня грунту була замульчована соломою або іншими рештками, які залишаться після збирання попередника.

Застосування добрив під озиму пшеницю залежить від обраної технології, наявності елементів живлення в грунті, попередника, сорту та планової врожайності.

Азотні добрива під основний обробіток грунту вносять тільки тоді, коли солому або іншу побічну продукцію використовують як органіку із розрахунку 10–12 кг діючої речовини на тонну такої "сирої" органіки, бо мікроби, які розкладають цю органіку, на початкових стадіях процесу забирають для свого розмноження вільний азот грунту, який потім, після мінералізації органіки, повертається в грунт у значно більшій кількості.

Водночас потрібно враховувати, що на початкових стадіях свого розвитку, озимина добре забезпечена азотом лише після таких попередників, як чорний пар, горох, еспарцет, люцерна, конюшина, соя та інші бобові. В разі вирощування озимих після інших непарових попередників азоту часто не вистачає. Тому безпосередньо перед висівом, під час висівання або в період осіннього підживлення вносять азот.

Враховуючи високу рухомість азоту в грунті, а також динаміку споживання його рослинами озимої пшениці, основну кількість цього важливого елементу вносять навесні.

Слід також зазначити, що останніми роками, через зниження вмісту гумусу і родючості грунтів, ефективність застосування азотних добрив на всіх культурах, у тому числі й на озимині, значно зросла. Тому без внесення достатньої кількості азоту одержати врожай високоякісного зерна в більшості випадків неможливо.

З огляду на те, що в осінньо-зимовий період значна частина азоту вимивається з верхнього шару грунту в глибші шари, визначаючи дози азоту для ранньовесняного підживлення, користуються даними про наявність вологи та мінерального азоту в метровому шарі грунту (табл. 2).

Для підвищення врожайності, а особливо, для підвищення якості зерна проводять ще й пізні азотні підживлення, починаючи від фази виходу рослин у трубку до молочної стиглості зерна. Необхідність таких підживлень, а також норми внесення азоту під час їх проведення визначають методом діагностики листків та тканин озимини.

Озима пшениця має підвищену потребу щодо наявності вільного фосфору в грунті. Тому передпосівне внесення фосфорних добрив, зазвичай, обов'язкове. На малозабезпечених рухомим фосфором грунтах одночасно з висіванням вносять 30–40 кг/га Р2О5, а на середньо- та високозабезпечених, відповідно, — 20 і 10 кг/га Р2О5.

Враховуючи високу інтенсивність зв'язування фосфору грунтом, на бідних фосфором грунтах фосфорні добрива, як і азотні, треба вносити порціями, в кілька прийомів, а саме: безпосередньо перед висівом або одночасно з ним і в ранньовесняне підживлення.

Калійні добрива в нормах, визначених за результатами грунтової діагностики, краще вносити в один прийом під основний обробіток грунту, бо період зв'язування їх у грунті значно триваліший, ніж фосфорних, а міграція в глибину грунту незначна. Щоб збирати високі врожаї якісного зерна, рослини в достатній кількості треба забезпечити не тільки макро-, а й мікроелементами. Тому доцільно обробляти насіння сумішшю мікроелементів, протруюючи його (наприклад, тенсококтейлями), а під час вегетації рослин і в разі застосування засобів захисту в робочий розчин додавати імпортні кристалони, що містять мікроелементи. Як їхні замінники під час протруювання насіння й обробки вегетуючих рослин доцільно використовувати в нормах 200–300 г/т насіння або 300–500 г/га борну кислоту, сульфат кобальту, сірчанокислий марганець, мідний купорос, молібденовокислий амоній, сірчанокислий цинк.

Сіють озиму пшеницю в кращі агротехнічні строки, рекомендовані для конкретної зони, враховуючи рекомендації щодо кожного сорту й норми висіву. Для більшості сортів ця норма в разі висівання в оптимальні строки становить 5 млн/га схожих насінин. Якщо ж сіють пізніше, норму збільшують до 5,5–6,0 млн/га.

Дуже важливо правильно встановити глибину загортання насіння. Її визначають, орієнтуючись на глибину формування вузла кущення. Тож насіння треба загортати трохи глибше місця, де буде вузол кущення, враховуючи при цьому можливість осідання грунту й нерівномірності мікрорельєфу. Бажано не забувати й про наявність вологи у верхньому шарі грунту. Якщо грунт достатньо зволожений, насіння загортають на глибину 4–5 см. Якщо верхній його шар сухий, а глибше вологи достатньо, то глибину загортання в екстремальних умовах можна збільшити до 8 і навіть 9 см. Якщо грунт сухий до глибини 9–10 см, то насіння загортають на глибину 3–4 см для максимально ефективного використання очікуваних опадів і швидкого одержання сходів після ймовірного їх випадання. Це — висівання "на ризик".

Взагалі, до глибини загортання насіння потрібно підходити диференційовано, враховуючи тип грунту, вологозабезпеченість під час висіву, якість насіння, сортові особливості, специфічну дію різних протруйників, хімічних та інших препаратів, які застосовували, ріст колеоптиле, особливості сівалок, прогноз погоди тощо. В разі запізнення з висіванням глибину загортання насіння потрібно зменшити.

Після висіву поле рекомендується прикоткувати кільчасто-шпоровими, а в районах, де немає пилових бурь — гладкими котками. Взагалі існує агрономічне правило: якщо хочеш, щоб озимина вдалася, — коткуй поле.

Після появи сходів догляд за озиминою з осені передбачає: боротьбу зі злаковими мухами й цикадами, туруном та озимою совкою з допомогою інсектицидів; боротьбу з гризунами способом застосування родентицидів; підживлення N і Р2О5 згідно з названим вище обгрунтуванням.

У весняний період слід застосовувати азотне, іноді фосфорне підживлення, хімічну обробку бур'янів гербіцидами у фазі кущення, а за значного ураження озимини хворобами в осінньо-зимовий період до гербіцидів додають фунгіциди. На посівах сортів, недостатньо стійких до вилягання на високому агрофоні, до робочої суміші засобів захисту від бур'янів і хвороб потрібно домішувати ретарданти для запобігання виляганню рослин.

У разі потреби, починаючи з фази виходу в трубку чи появи прапорцевих листків, а також після колосіння й під час наливання зерна, теж проводять подальший захист рослин від хвороб. У період цвітіння пестицидами вже не обробляють. Під час наливання зерна за масового заселення посівів шкідниками (попелиця, п'явиці, клоп шкідлива черепашка, хлібний жук) посіви обробляють інсектицидами. Якщо треба, інсектициди можна застосовувати в бакових сумішах із фунгіцидами. Для економії засобів захисту від шкідників іноді досить ефективне своєчасне проведення крайових обробок.

На підставі сказаного вище можна зробити висновок: щоб одержати вагомі результати на хлібному "поприщі" за наявності відповідних грунтових умов, потрібно забезпечити, як мінімум, два чинники:

високий професіоналізм фахівців;

матеріально-технічне забезпечення технологічного процесу.

Loading...

 
 

Цікаве