WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Системи технологій та технологічні процеси – основні поняття. Інноваційні процеси в технологіях. Основні показники ефекту та ефективності інновацій (к - Контрольна робота

Системи технологій та технологічні процеси – основні поняття. Інноваційні процеси в технологіях. Основні показники ефекту та ефективності інновацій (к - Контрольна робота

Пt = C1t – C2t + Ect – Ht,

де C1t, C2t – собівартість продукції (поточні затрати) відповідно по базовому і новому варіантах за рік t;

Ect – вартісна оцінка корисних супутніх результатів, забезпечуваних в рік t в результаті введення нового варіанта;

Ht – величина податку за рік t на приріст прибутку.

Економічна ефективність інновацій першої групи характеризується: часом окуповування доповнених капіталовкладень Ток:

Ток =

де К1, К2 – капіталовкладення по зрівняним варіантам;

Пt – річна (середньо річна) сума доповнення прибутку, отриманою у результаті введення інновацій;

час окуповування капіталовкладень Т, необхідних для реалізації інновацій:

Т =

коефіцієнтом ефективності (рентабельності) капітальних вкладів, який є величиною, обернено строку окуповування і показом, якого розміру доповненого прибутку в рік забезпечує кожна одиниця капітальних вкладів:

Е =

Чим коротший час окуповування і більше коефіціентрентабельності капіталовкладень, тим вище ефективність інновації. В якості межі значення виступають Тм і Ем.

Інтегральний економічний ефект технологічних інновацій другої групи, характеризующихся нерівномірністю отримання корисних результатів і тривалим періодом інвестування (реконструкція цеху, введення автоматизованої чи гнучкої автоматизованої лінії та інше), розраховується за формулою:

Е =;

де

Ect – вартісна оцінка супутніх корисних результатів інновації за рік t;

Иt – поточні затрати за рік t, пов'язанні з реалізацією інновацій (без урахування амортизації на реновацію);

Kt – капітальні затрати за рік t;

Ht – податок на прибуток за рік t з суми економії поточних затрат;

Лt – ліквідаційне „сальдо", виручка від реалізації основних фондів, вибуваючи х за рік t;

Т – життєвий цикл інновації, рік;

аt – коефіцієнт приведення різночасових затрат і результатів.

Ефективність розглядаючи інновацій характеризується коефіцієнтом ефективності капітальних затрат Ев і періодом їх повернення Тв.

Коефіцієнт ефективності капітальних затрат Ев розраховується рішенням рівняння:

Е =

Розв'язання даного рівняння можна за допомогою ПК методом приблизних вираховувань.

Коефіцієнт Eв, помножений на 100, показує максимальну величину річного банківського проценту, при котрому під дане дійство може бути отримана позика і погашення без збитку. Чим більша Eв, тим ефективніший проект.

Здійснюють інновацію за рахунок кредиту цілеспрямовано у тому випадку, якщо величина Eв, помножена на 100, перевищує річну ставку банківського проценту по позиці.

Період повернення капітальних затрат Тв визначає послідовним додаванням величин

(

до тих пір, поки результат не зрівняється з сумарною величиною єдино часових затрат К∑ .

Кількість складених і визначить період повернення капітальних вкладів. Чим менша величина Тв, тим ефективніше використовуються капітальні затрати.

Вибір кращих варіантів інновації другої групи знаходяться на основі показників ефективності Ев і Тв.

Слід зазначити, що при необхідності можна визначити інтегральний економічний ефект за весь життєвий цикл Т і технологічних інноваціях першої групи з приведенням затрат і результатів до першого року.

,

де Е1, Е2, Е3 – величина економічних ефектів відповідно за 1, 2, 3 – роки дії заходів;

Енп – нормативний коефіцієнт приведення різночасових затрат і результатів.

При стабільності величин річних економічних ефектів в продовж усього часу дії заходів (Е1 = Е1 = Е3 = Ет) формула розрахунку приймає такий вигляд:

.

31.Зварювальні технології (приклад).

Деталі у вузлі та окремі частини різних виробів і споруд з'єднуються між собою рухомо та нерухомо.

Нерухомі з'єднання можуть бути розбірними та нерозбірними.

Розбірні з'єднання утворюються за допомогою з'єднувальних деталей, якими є прогоничі, шурупи тощо. Такі з'єднання можна розібрати без пошкодження їх складових частин і з'єднувальних деталей.

Нерозбірні з'єднання не можна розібрати на окремі складові без їх пошкодження. З'єднання цього виду поділяються на дві групи. До першої належать з'єднання гарантійним натягом, до другої - з'єднання, отримані зварюванням, паянням, склеюванням, клепанням. З усіх видів нерозбірних з'єднань, які належать до другої групи, найширше застосовують зварювання.

Зварюванням – називають технологію отримання нерозбірних з'єднань у конструкціях, виготовлених із металів, сплавів та інших матеріалів, розплавленням або пластичною деформацією місця з'єднання.

Зварюванням з'єднують вироби виготовлені з однорідних і різнорідних металів і сплавів (наприклад, мідь-мідь, сталь-сталь, мідь-вольфрам, мідь-алюміній, мідь сталь); металів і неметалів, таких як кераміка, скло, графіт тощо.

З'єднання деталей зварюванням ґрунтується на міжатомній взаємодії контактуючих поверхонь. Щоб дві поверхні з'єднались зварюванням, потрібно наблизити їх на відстань, яка приблизно дорівнює лінійному параметру кришталевої комірки матеріалу, з якого виготовленні вироби.

У реальних умовах здійснити це непросто, оскільки на поверхні виробів завжди є оксидні плівки й абсорбовані гази, які перешкоджають цьому наближенню. Ось чому перед зварюванням контактуючі поверхні очищають, а потім крайнім атомам очищених поверхонь надають енергії, щоб наблизити їх один до одного. Ця енергія може бути механічною або тепловою. Залежно від виду енергії зв'язок між атомами контактуючих поверхонь може відбуватись у твердій фазі або в розплаві.

У першому випадку вироби стискають із зусиллям, що дорівнює границі плинності матеріалу, з якого виготовлені вироби. У зоні контакту матеріали переходять у пластичний стан. Зварне з'єднання утворюється за рахунок взаємної дифузії атомів одного матеріалу в інший. Для підвищення пластичності зону контакту зварюваних виробів нагрівають.

У другому випадку краї зварювальних виробів розплавляють і утворюється спільна зварювальна ванна, яка під час охолодження кристалізується. Так утворюється шов, який з'єднує зварювані вироби в єдине ціле. Однією з найголовніших технологічних властивостей матеріалів є здатність утворювати міцні та надійні зварні шви. Цю властивість називають зварюваністю.

1. Зварні з'єднання. У процесі виготовлення зварних конструкцій деталі по-різному можна розташовувати одну відносно одної. Основними видами зварних з'єднань є стикове, внапуск, кутове та таврове.

Стиковим називають такий вид зварного з'єднання, при якому деталі розміщені в одній площині.

Якщо деталі розміщені паралельно і перекривають одну, то такий вид зварного з'єднання називають з'єднанням внапуск.

У разі кутового з'єднання деталі розміщені під кутом одна до одної.

Якщо потрібно з'єднати торцеву частину однієї деталі з поздовжньою другої, проводять таврове з'єднання.

2.Зварні шви. Зварним швом називають місце з'єднання виробів, яке утворилося після кристалізації розплавлених або пластично деформованих при поверхневих шарів виробів.

Зварні шви поділяються на основні (великі) та допоміжні (малі). За конструкцією шви поділяють на одно - та двосторонні, лицеві та виворітні тощо. За розміщенням у просторі в ході виконання зварних робіт шви поділяють на нижні, вертикальні, горизонтальні та верхні.

Найзручнішими для виконання є нижні та горизонтальні шви. Виконання вертикальних і верхніх швів трудомістке відповідно на 20-25 і 40-45%, ніж нижніх та горизонтальних.

Оскільки товщина зварюваних виробів може бути різною, то різними будуть і шви. Вироби товщиною до 10мм зварюють за одне проходження, і отриманий шов називають одношаровим. У разі більшої товщини виробів шов отримують за кілька проходжень. Такий шов називають багатошаровим.

На сьогодні налічується понад 20 способів зварювання. Їх класифікують за різними ознаками.

1.За станом місця контакту зварювальних виробів. Усі способи зварювання поділяють на три групи: термічні, термомеханічні та механічні. У ході термічних способів зварювання місце майбутнього з'єднання двох виробів нагрівають до температури, яка перевищує температуру плавлення матеріалу, з якого виготовленні вироби. До них належать способи зварювання за допомогою електричної дуги, полум'я, утвореного при горінні газів, терміту, плазми, світлового променя, пучка електронів тощо.

Loading...

 
 

Цікаве