WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Право людини на працю згідно з законодавством України - Курсова робота

Право людини на працю згідно з законодавством України - Курсова робота

почуття неповноцінності й позбавляє їх рівних можливостей у доступі до джерел існування. Процес руйнування системи правової охорони праці жінок, що склалася історично, найбільше зачепив США, де більшість законів про охорону праці жінок визнано недійсними. Спеціалісти передбачають, що таке законодавство взагалі зникне в розвинених країнах у XXI столітті. Слід зазначити, що Європейська соціальна хартія (переглянута) змінила акценти щодо охорони праці жінок порівняно з попереднім варіантом. Якщо Хартія 1961 р. передбачаланеобхідність встановлювати норми щодо охорони праці усіх жінок, то Переглянута хартія вимагає заборонити застосування праці лише вагітних жінок і жінок, які годують груддю, на підземних роботах і на всіх інших небезпечних, шкідливих або важких роботах і вжити необхідних заходів для захисту їхніх трудових прав. Поряд із тим стаття 3 Хартії вимагає забезпечення права усіх працівників (жінок і чоловіків) на безпечні та здорові умови праці.
В Україні трудове законодавство поки що не змінюється в напрямку скасування гарантій у сфері охорони праці жінок. Насправді ж, слід визнати, що наявність деяких заборон, встановлених як гарантія для жінок, дійсно обертається обмеженням доступу жінки до праці, а відтак і до отримання певного доходу. Як свідчить практика, на шкідливих підприємствах, у відповідь на дії адміністрації щодо вивільнення працівниць-жінок мають місце протести та скарги від таких працівниць, які наполягають на продовженні роботи з тим, щоб набути відповідного пільгового стажу для пенсії, мати додаткові відпустки, підвищену оплату. Особливе значення має розв'язання цієї проблеми в сучасних умовах, коли трапляються непоодинокі випадки простоїв підприємств. Також це питання стоїть гостро в тих місцевостях, де обмежена кількість робочих місць. За умови ратифікації Хартії Верховною Радою України, очевидно, має бути врахований новий підхід до проблеми рівності незалежно від статі в чинному національному законодавстві.
Право працюючого на відпочинок забезпечується низкою спеціальних заходів. Зокрема, в законодавстві передбачаються вихідні й святкові дні, обов'язок роботодавця надати працівникові щорічну та інші відпустки; для певних категорій працівників законом встановлюється скорочена тривалість робочого часу тощо.
Стаття 44 Конституції містить гарантії щодо здійснення права на страйк: порядок здійснення цього права встановлюється законом, і заборона страйку можлива лише на підставі закону. Водночас ніхто не може бути примушений до участі у страйку. Ці відносини регламентуються Законом України "Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)" (1998 p.) [10].
Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням в ній положень статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.
Право на страйк належить лише тим, хто працює, і може бути використане ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що порушуються роботодавцем, в тому числі і державою. Страйк є крайнім засобом вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк не допускається, якщо він створює загрозу життю І здоров ю людей, а також на підприємствах і в організаціях залізничного і міського громадського транспорту (включаючи метро), цивільної авіації, зв'язку, енергетики, оборонних галузей (у підрозділах, безпосередньо зайнятих виробництвом продукції оборонної призначення), у державних органах, па підприємствах і в організаціях, на які покладено виконання завдань по забезпеченню обороноздатності, правопорядку і безпеки країни, у безперервно діючих виробництвах, зупинення яких пов'язане з тяжкими і небезпечними наслідками.
Конституція не передбачає можливості страйку працюючих з політичними вимогами. Тому такий страйк буде незаконним і не може бути допущений.
Конституція встановлює основи порядку здійснений права на законний страйк, вимагаючи урахування страйкуючими необхідності забезпечення національної Ос піски, охорони здоров'я, прав і свобод громадян Порядок здійснення цього права регламентується до них нір нормами Закону колишнього СРСР "Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)" від 9 жовтня 1989 р. в редакції від 20 травня 1991 р
Брати чи не брати участь у страйку вирішує кожен працівник добровільно. За примушення до участі або неучасті в страйку винні особи несуть відповідальність у передбаченому законом порядку.
Рішення про визнання страйку незаконним приймається судом. Таке рішення зобов'язує трудові колективи припинити страйк і приступити до роботи не пізніше наступного дня після вручення копії рішення органові, який очолює страйк.
Ст. 45 Конституції закріплює право кожного працюючого на відпочинок.
Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено статтею 24 Загальної декларації прав людини та витікає з вимог статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. У чинному законодавстві воно знайшло закріплення в ст. 2 КЗпП України. До речі, цим кодексом досить детально врегульовані положення, які стосуються гарантій використання зазначеного права.
Нормальна тривалість робочого часу працівників у відповідності із ст. 50 КЗпП не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більше 36 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлена також для неповнолітніх, для окремих категорій працівників (вчителів, лікарів та інших). При роботі у нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.
Право на відпочинок забезпечується встановленням у КЗпП України тривалості перерви між змінами, яка має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (ст. 59 КЗпП), а також наданням перерви для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст. 66 КЗпП), щотижневих днів відпочинку (ст. 67 КЗпП). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Робота також не провадиться у святкові та неробочі дні, які встановлені ст. 73 КЗпП України [6].
Всім працівникам надаються щорічні відпустки і} збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку. Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менш ніж 15 робочих днів. Працівникам молодше вісімнадцяти років щорічна відпустка надається тривалістю один календарний місяць.
Чинне законодавство передбачає також щорічні додаткові відпустки, які надаються працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці; працівникам, які зайняті в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві або в організації; працівникам з ненормованим робочим днем; працівникам, діяльність яких відбувається в несприятливих географічних районах та в інших
Loading...

 
 

Цікаве