WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Підстави виникнення трудових правовідносин - Курсова робота

Підстави виникнення трудових правовідносин - Курсова робота

роботодавцем.
Господарський кодекс України у ст. 46 передбачає, що "підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці" . А отже роботодавцем у цьому випадку вже є підприємець.
Отже, якщо підприємство - це всього лише об`єкт права власності, то зрозуміло, що воно не може бути роботодавцем. Ним може стати власник підприємства. Це відображено у ст. 21 КЗпП України, але тут до роботодавців віднесені ще й уповноважені власником органи, а також фізичні особи.
Власник здійснює управлінням виробництвом як безпосередньо, так і за допомогою уповноваженого ним управління органу. Це може бути одноосібний орган (посадові особи) або колегіальні органи (ради, правління, комітети). Структуру органів управління визначає саме підприємство.
Керівник підприємство відіграє головні роль у складі адміністрації як суб`єкта трудового права на державних і комунальних підприємствах. Адміністрація є уповноваженим власником органом і являє собою коло посадових осіб, наділених владно-розпорядними повноваженнями і які здійснюють оперативне управління процесом праці на підприємстві. Термін "адміністрація" в законодавстві не закріплений. З ч. 4 ст. 16 Закону України "Про підприємства В Україні" випливає, що до адміністрації, крім керівника підприємства, належать його заступники, керівники і фахівці підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри. Всі вони призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.
У діючому законодавстві України визначення терміна "роботодавець" міститься Основах законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. Згідно із ст. 10 Основ роботодавцем вважається: власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або фізичні особи, які використовують найману працю; власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій, філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Вадою України. У ст. 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. роботодавець визначається як власник підприємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовують найману працю.
Надавати роботу на законних підставах можна і спираючись на цивільно-правові угоди (договір підряду, доручення, перевезення тощо) або на основі адміністративно-владних повноважень (виправні роботи). Роботодавцем виступає і правління чи інший орган кооперативу щодо членів кооперативу або фермер, який залучає свою сім`ю до роботи у фермерському господарстві на підставі сімейно-трудових стосунків, та ін.
Усіх роботодавців, які мають трудову правосуб`єктність, можна поділити на окремі групи: роботодавці - фізичні особи; роботодавці - юридичні особи і відокремлені підрозділи юридичних осіб; роботодавці - державні органи.
Запровадження ринкових відносин неминуче призвело до погіршення рівня соціально-правових гарантій найманих працівників, а отже, за таких умов важливого значення набуває діяльність органів і організацій, покликаних забезпечувати захист прав та інтересів людини праці. Такими організаціями традиційно вважається профспілки.
Право на об`єднання у профспілки включає: право працівників без будь-якого дозволу державних органів створювати за своїм вибором профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначеному їх статутами, право обирати своїх представників для захисту інтересів членів профспілки, брати участь у внутрішньому житті організації; право вільно здійснювати профспілкову діяльність. Це право отримало своє легальне закріплення у ст. 6 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р.
Отже, з вище сказаного можна зробити висновок, що кожна сторона трудових правовідносин відіграє невід`ємне значення в процесі життєдіяльності суспільства і держави.
1.3 Зміст трудових правовідносин.
Трудові правовідносини є зобов`язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний їх суб`єкт має визначені законом і взаємною угодою права і обов`язки. Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов`язують цих суб`єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, виплаті винагороди за проведену роботу. Ці зобов`язання носять майновий характер.
Але виробництво здійснюється не тільки для того, щоб створювати матеріальні блага. Воно одночасно є і виробництвом життя суспільства. Прикладом цього може служити кризовий стан виробництва, що в свою чергу призвів до кризового стану суспільства, до його зубожіння.
Поряд з майновими зобов`язаннями трудові правовідносини включають зобов`язання немайнові.
Хоча формально сторони, вступають у трудові правовідносини, є рівноправними, наявність у власника або уповноваженого ним органу засобів виробництва зводить його в пануюче становище. Працівник підпадає у залежність до власника не тільки фактично, а й у правовому значенні, що закріплено ст. 21 КЗпП.
Таким чином, зі встановленням трудових правовідносин кожна із сторін набуває певні суб`активні права і несе відповідні обов`язки. Суб`активні трудові права працюючих за наймом становлять собою реалізацію і конкретизацію основних прав, що визначені Конституцією і конкретизовані в інших законодавчих актах про працю.
Трудове законодавство чітко не окреслює меж дозволеної поведінки працівників при реалізації суб`єктивних прав. Важливо, щоб працівник не зловживав своїми правами і не вступав у протиріччя із законом і нормам моралі.
Суб`єктивними правами і обов`язками володіє кожний працівник як учасник трудових правовідносин.
Ці права, а до них слід віднести право на працю, на відпочинок, на здорові ібезпечні умови праці тощо, визначають правовий статус працівника.
Обсяг і характер трудових обов`язків залежить від багатьох чинників і конкретизуються стосовно до роду роботи (спеціальність, кваліфікація, посада) і особа працівника.
Найбільш загальні і важливі трудові обов`язки працюючих сформульовані в КЗпП і Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. До загальних обов`язків працюючих у трудових правовідносинах належить: виконання обумовленої при влаштуванні на роботу трудової функції; тимчасове виконання роботи, що не відноситься до трудової функції працівника за наявності в цьому потреби; додержання встановленої міри праці; забезпечення належної якості роботи; додержання режиму робочого дня; додержання правил техніки безпеки, технологічного режиму; дбайливе ставлення до майна підприємства.
Обов`язок виконання певної трудової функції означає, що працівник у трудових правовідносинах зобов`язаний не до виконання певного трудового завдання, по закінченні якого трудові правовідносини припиняються, а до періодичного виконання певної роботи що визначається спеціальністю,
Loading...

 
 

Цікаве