WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Колективні трудові спори - Курсова робота

Колективні трудові спори - Курсова робота

правом, а не обов'язком зацікавленої особи і не додержання їх не може бути підставою для відмови у прийнятті заяви або для скасування рішення.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 p. №15 внесено зміни і доповнення до п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 p. №9, в якому зазначається, що за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах.
У будь-якому разі безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються заяви звільнених працівників про поновлення на роботі незалежно від підстави припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, про виключення з членів кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, іншої громадської організації, а за заявами керівників підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), їхніх заступників, головних бухгалтерів підприємств, установ, організацій, їхніх заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються напосади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, крім цього, і спори з питань переведення на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень. Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України інші трудові спори вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду комісією з трудових спорів.
Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 p. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому по-рядку .
Сьогодні КТС продовжують діяти і розглядати індивідуальні трудові спори про застосування законодавства про працю, крім спорів, вказаних у статтях 222, 232 КЗпП. Проте необхідно відзначити низьку ефективність їх діяльності, на що зверталась увага в літературі . Розгляд судами справ у спорах, що виникають з трудових правовідносин (окремі питання) . Становище не змінилось і з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудо-вих спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили силу деяких законодавчих актів" від 18 лютого 1992 p., яким був змінений статус КТС. Нині КТС є органом трудового колективу. Правовий статус цього органу і порядок його діяльності врегульовано більш повно порівняно з іншими органами трудового колективу.
Однак, як свідчить практика, працівники з різних причин (невіра в справедливе вирішення справи, очікування розправи з боку власника або уповноваженого ним органу тощо) до КТС звертаються не часто. На багатьох підприємствах (в переважно недержавних) КТС взагалі не обираються. Так, у 1998 p. перевірками, проведеними Державною інспек-цією праці, більш як 460 підприємств різних форм власності встановлено, що комісії з трудових спорів створено лише на кожному другому підприємстві. Здебільшого вони обираються не загальними зборами, конференцією, а утворюються наказами керівників підприємств . З урахуванням конституційного права на судовий захист постає питання про доцільність збереження в новому Трудовому кодексі порядку, передбаченого главою XV КЗпП.
Враховуючи те, що вирішення індивідуальних трудових спорів на підприємстві, в установі, організації поступово відмирає, в майбутньому, ймовірно, ця категорія спорів відійде повністю до юрисдикції судів, але це вже не трудове, а цивільно-процесуальне право. Тому ми включили главу "Трудові спори і порядок їх вирішення" до розділу "Колективне трудове право". На нашу думку, у межах підприємств, установ, організацій будуть вирішуватися саме колективні трудові спори.
На практиці мають місце випадки, коли одночасно з позовними вимогами про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати під час вимушеного прогулу позивачем подаються вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В окремих випадках суди ці вимоги задовольняли, в інших - в позовах про відшкодування моральної шкоди відмовляли, посилаючись на те, що вони не передбачені законом, зокрема ст. 235 КЗпП. Пред'являючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивачі у ряді випадків посилаються на ст. 56 Конституції.
Однак положення ст. 56 Конституції про право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної або моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, на права й обов'язки сторін у трудових правовідносинах не поширюються. У вказаній статті не йде мова про відповідальність сторін, в ній вказані інші суб'єкти. Тому не можна вважати, що у випадках незаконного звільнення або іншого порушення трудових прав, можна покласти на власника обов'язок відшкодувати працівнику моральну шкоду на підставі ст. 56 Конституції.
Донедавна обов'язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду працівникові був передбачений лише в одному випадку - якщо небезпечні або шкідливі умови праці призводили до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя . Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 31 березня 1995 p. роз'яснив судам, що за чинним законодавством обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної у сфері трудових відносин, настає у випадках, коли це було передбачено умовами укладеного сторонами контракту або коли така шкода є наслідком небезпечних чи шкідливих умов праці . Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ . Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 24 грудня 1999 p. ст. 173-1 виключена, а КЗпП доповнено новою ст. 237-1, яка закріплює загальний обов'язок власника відшкодувати моральну шкоду працівнику в трудових відносинах. Згідно з зазначеною статтею відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі,
Loading...

 
 

Цікаве