WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Штучний дощ — природний урожай - Реферат

Штучний дощ — природний урожай - Реферат

Реферат на тему:

Штучний дощ — природний урожай

Без зрошення одержати пристойний урожай на Півдні України неможливо. Про проблеми, які очікують сільгоспвиробників під час застосування "штучного дощу", читайте у цьому матеріалі. Втім, світло в кінці тунелю все ж таки є.

Чи любите ви ризик? Звісно, відповідь кожного буде індивідуалізованою. Хтось любить ризикувати більшою чи меншою мірою, навіть саме слово "ризик" для кожного має різні значення. Те, що для одного — ризик, для другого таким не є. У будь-якому разі, ризикувати чи ні, — кожен вирішує сам. А як бути з тими, хто просто не має змоги не йти на ризик? На Херсонщині, в зоні ризикованого землеробства, хлібороби обділені вибором. Вони змушені працювати й битися за врожай у надскладних умовах. Місцеві господарі аж надто голосно не нарікають на лиху долю (та все ж таки трохи зітхають, кажучи про кліматичні умови в Центральній Україні), але дощу чекають довго й терпляче (часто-густо очікування марні). Вихід? Зрошення — конче потрібна умова ведення сільського господарства в цих місцях.

У розв'язанні проблеми зрошення в Україні останнім часом виокремлюють три наріжні камені: фінансовий, технічний і державний. Останній трохи перегукується з першим, адже йдеться про увагу держави до проблем південних господарств, зокрема, про компенсацію витрат на електроенергію, за яку треба платити негайно, а пресловуті 53 гривні на гектар, які наразі виділяє держава, прийдуть аж у жовтні. Ми розмовляли на цю тему з різними людьми — науковцями, держчиновниками, виробниками. Власне, в усіх діалогах панівною була думка про потребу пильної державної уваги до проблеми зрошення, адже не можна залишати сільгоспвиробників, які працюють в умовах ризикованого землеробства, наодинці з їхніми проблемами. Втім, фраза про те, що в Україні повернулися обличчям до меліорації, лунала в моїх діалогах із зацікавленими особами неодноразово. Важливо тепер те, щоб це "обличчя" бачило не лише абстрактну меліорацію, а й реального сільгоспвиробника.

Наука гарантує вирішення технічних питань

Наукові установи УААН пережили надскладні часи початку 90-х років минулого століття, коли загальноукраїнська економічна криза виштовхнула їх на узбіччя суспільного життя. Нині ситуація трохи змінилася на краще, але, відвідуючи такі наукові центри, раз-по-раз замислюєшся над важкою долею вітчизняної науки та відірваністю її від виробництва. Щоправда, Інститут гідротехніки і меліорації УААН не справляє враження установи, яка занепала. Сучасний ремонт, привітні співробітники, молоді обличчя в інститутських коридорах — усе це ознаки того, що кризу, якої, певно, не вдалося оминути, вже подолано. Відповідно, якщо працює інститут, то й ситуація зі зрошенням у країні має бути доволі доброю. Так це чи ні, ми намагалися з'ясувати в розмові з директором Інституту, академіком УААН і РАСГН Петром Коваленком.

"Найважливіша проблема, яка існує нині в цій царині, — організаційно-економічна, — переконаний Петро Іванович. — Коли відбулося розпаювання земель, наш інститут і я як його керівник акцентували увагу на тому, що меліоровані землі — особливі (це дуже капіталомісткі системи) й до них, відповідно, має бути особливий підхід. Та ось як цю особливість сформулювали в Земельному кодексі. Зокрема, 26-та стаття регламентує те, що меліоративні землі мають бути в колективному управлінні. Однак, що таке колективне управління, так і не визначено. Свого часу суцільну інженерну систему розподілили на дві складові: внутрішньогосподарська мережа, яка перебувала у веденні колгоспів і радгоспів, та міжгосподарська мережа (розподільчі канали), яка залишилися у підпорядкуванні колишнього Міністерства меліорації і водного господарства УРСР (нині — Держводгосп). Сьогодні колгоспів і радгоспів немає. Відповідно, виникає запитання, хто буде господарем внутрішньогосподарської мережі? Два роки тому постановою Кабміну було вирішено передати її у комунальну власність селищним радам. Але останні не можуть утримувати навіть дитячі садки. А це все ж таки складна інженерна система. Треба мати фахівців, адже за радянської влади у штатному розкладі колгоспів, що мали зрошення, був інженер-гідротехнік, який займався цими питаннями. Отже, повторю: нині основні питання — організаційно-правові та економічні. А з технічного боку ми в змозі розв'язати проблему. Нині в Україні справді повернулися обличчям до меліорації. Президент підписав Указ "Про заходи щодо розвитку зрошуваного землеробства в Україні". Були й відповідні парламентські слухання. Ми, зі свого боку, налагодили ефективну співпрацю із зарубіжними колегами. Ми є членами Міжнародної комісії з іригації та дренажу (її штаб-квартира — в Делі). Я особисто був ініціатором того, щоб створити таку команду, яка б об'єднала земле- і водокористувачів. Адже організаційні зміни сталися не лише в нас, а й у багатьох країнах. Інженерні мережі, які перебувають під землею, мають бути ув'язані. Власне, меліоративні проблеми схожі в усьому світі. Тому обмін досвідом, постійне перебування в насиченому інформаційному середовищі є напрочуд важливим і для розв'язання наших проблем".

Десяток років тому словосполучення "кадрова криза" впевненою ходою увійшло в лексикон керівників агрофірм, наукових і державних установ. Чи в змозі Україна забезпечити належну кількість інженерних кадрів для ефективної роботи меліоративних систем? Це запитання не викликало в Петра Івановича смутку. Хоча він і визнав, що проблема, справді, болюча.

"Фахівців готує Український національний університет водного господарства і природокористування, — зазначає директор Інституту гідротехніки і меліорації. — Це — серйозний навчальний заклад, і ми з ним плідно співпрацюємо. Шукаємо можливості поповнювати наш кадровий склад. Залучаємо молодь, намагаємося зацікавити її вирішенням житлової проблеми. І молоді фахівці охоче йдуть до нас на роботу".

В епіцентрі спеки

Спекотна Херсонщина очікує на добрий урожай. Так запевняють на прес-конференціях представники Управління агропромислового розвитку Херсонської області, а в приватних розмовах — керівники та спеціалісти агрофірм. Щоправда, коли потрапляєш сюди (ледь не в епіцентр літньої спеки), попервах видається, що ти в пеклі, а слово "врожай" аж ніяк не асоціюється з цією місцевістю. Та коли подорожуєш Херсонщиною на авто й бачиш охайні поля, а також де-не-де поливні установки, то розумієш, що поспішив з висновками. "У Центральній Україні врожай "падає" з неба, а в нас, у зоні ризикованого землеробства, щоб його одержати, потрібно витратити багато коштів, нервів, здоров'я", — так кажуть херсонці. У цих словах, мабуть, є невеличке перебільшення, але анітрохи заздрості, адже заздрити тим, хто взяв на себе важкий тягар сільськогосподарського бізнесу, можуть тільки божевільні. Проблем із рентабельним господарюванням на землі вистачає в усіх регіонах. "Рік села" — таке визначення селяни вважають відвертою насмішкою. Ми, народжені на цій землі, жили в різних країнах і неодноразово прокидалися, як ми вважали, вже в іншій країні. Втім, жодній із цих країн сільське господарство було не потрібне, а люди... А люди вмикають свої телевізори та спостерігають за баталіями у Верховній Раді уважніше, ніж за футбольним чемпіонатом світу. Справді, ці бої без правил у когось викликають відразу (такі люди, зазвичай, розмірковують про ймовірну ціну "трансферів" політиків з однієї команди до іншої), у когось спортивний інтерес (цікаво, хто ж переможе), а в когось захоплення (мовляв, суперечки у парламенті — ознака демократії), у когось схвильовані зойки, а в декого, ба, навіть небажання працювати ("еліта" байдикує, а ми чим гірші).

Та, попри все, охочі працювати є. І саме таких людей ми зустріли на Півдні України. Заступник голови Херсонської обласної державної адміністрації Анатолій Осінній довго не відповідав на телефонні дзвінки. "Вибачте, в мене була селекторна нарада", — сказав згодом Анатолій Олексійович. Справді, перебуваючи повсякчас у вирі сили-силенної проблем, складно знайти час на спілкування з пресою. Тим приємніше, що наша зустріч все-таки відбулася.

"На Півдні — зона продовольчої безпеки України, — підкреслює Анатолій Олексійович. — Без зрошення зібрати належний урожай тут просто неможливо. Іншого шляху, ніж розвиток зрошення, в нас немає. В цілому по Україні за радянських часів зрошенням було охоплено 1,2 млн гектарів, а тепер працюючого обладнання залишилося на 450 тис. га, а якщо відкинути самопливний спосіб поливання, то залишиться всього 400 тис., із них у Херсонській області — 275 тис. га (загалом на Херсонщині зрошення пролягає на площі 426 тис. гектарів). На території Херсонської області побудовано два магістральні канали — Північно-Кримський і Каховський. За даними Інституту гідротехніки і меліорації УААН, для гарантування продовольчої безпеки Україна повинна мати 1,7 млн га зрошуваних земель. Це зрошення можна реально забезпечити за рахунок Херсонської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим. На жаль, систему, яку було побудовано 20–30 років тому, за останні 10–15 років здебільшого по-варварському зруйновано. Зокрема, на Херсонщині виведено з ладу 35–40 тис. га землі через те, що розкрали дощувальні установки, викопали водоводи тощо. Програма розвитку меліорації на 2001–2005 роки практично не працювала, тобто держава не виділяла коштів ані на реконструкцію, ані на будівництво. Ми одними з перших розробили та подали в Кабмін, МінАП, Держводгосп програму розвитку меліорації на 2006–2010 роки. І вже є постанова Кабміну, щоб ця програма почала працювати. Держава повинна замінити дощувальні машини, відремонтувати трубопроводи і розпочати будівництво нового зрошення. Іншого шляху немає. Дощувальні машини "Фрегат" виробництва Первомайського заводу, які використовують українські господарства, вже відпрацювали свій термін. І нині ми не ставимо питання відновлення виробництва, набагато важливішою є організація нового виробництва. Розумієте, "Фрегати" надто енергоємні, витрати води та електроенергії на 20–30% більші за норматив. Питання в тому, щоб залучати до співпраці фірми, які виробляють найкращу в світі дощувальну техніку. На першому етапі потрібно зробити велике збирання машин на заводі "Фрегат", а надалі пропонувати інвесторам будувати заводи, де б виробляли ці машини. Щодо компенсації. Раніше для сільгоспвиробників, які використовували зрошення, працював чіткий механізм компенсації витрат на електроенергію. У 2001 році використовували лише 116 тис. га зрошуваних земель. Потім, коли держава стала виділяти компенсацію на електроенергію, — 150 тис. і поступово дійшло до 275 тис. га. А нинішня компенсація в розмірі 53 гривень на гектар нічого не дає. Та й матимемо її аж у жовтні, коли здамо реєстри. Сьогодні заборгованість сільгоспвиробників перед енергопостачальними компаніями становить 1,5 млн гривень. Коли прийде серпнева посуха, фактично не буде чим сплачувати. Який же вихід? Ми за те, щоб в Україні була справді державна програма розвитку агропромислового комплексу. Вважаємо, що можна припинити цей механізм 53-гривневих виплат. Хай ці гроші йдуть на догляд за внутрішньогосподарською системою, ремонт труб, "Фрегатів", придбання запчастин. Якщо в державі не буде чіткої програми розвитку АПК і, зокрема, розвитку зрошення, настане певний час, і Україна почне завозити продовольство з-за кордону, адже те, що побудували наші діди-батьки, занепаде. Клімат змінюється, і такі культури, як соя, овочеві, кукурудза, без зрошення вирощувати неможливо. До нас якось приїжджали представники американської компанії Pearse. Коли вони побачили Каховську зрошувальну систему, то сказали, що в жодній країні (а вони об'їздили весь світ, адже постачають чи не 40% дощувальної техніки в світі) не бачили настільки якісно побудованої системи. Але техніка, яка працює на українських полях, відстала від сучасних технологій приблизно на 25–30 років. Далі американці сказали, що через випаровування ми втрачаємо 30% води, через енергоємність — ще 20–30%, тобто назагал, унаслідок використання застарілих установок, втрачаємо всі 50%. І при цьому йдеться про компенсацію на електроенергію. У нас в області налічується дощувальних машин типу "Фрегат" близько чотирьох тисяч. Французькі, американські, іспанські компанії на ті самі опори, де стоять "Фрегати", можуть поставити своє обладнання. Звичайно, воно буде трохи дорожчим. Якщо ухвалять державну програму, то будуть реконструйовані насосні станції, поставлені нові насоси, відремонтовані системи водовідводів. Вважаю, що за 10–15 років ми зможемо зробити повну реконструкцію зрошення на Херсонщині й надалі стабільно розвиватися. Кадри? Ви знаєте: Херсонський аграрний університет готує кваліфікованих гідротехніків. Високий фаховий рівень і у випускників Новокаховського технікуму меліорації та електрифікації. Звісно, що в господарстві головний гідротехнік повинен мати вищу освіту. А оператор, який працює на поливанні, повинен мати принаймні середню освіту, адже крапельне зрошення — це не просто спосіб подання води, це — управління режимом живлення рослин, управління якістю продукту".

Loading...

 
 

Цікаве