WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Шляхи інтенсифікації вирощування ріпаку - Реферат

Шляхи інтенсифікації вирощування ріпаку - Реферат

Реферат на тему:

Шляхи інтенсифікації вирощування ріпаку

У традиційних технологіях вирощування культур макро- і мікроелементи вносять за залишковим принципом. Тоді як в оптимізації мінерального живлення криється величезний невикористаний резерв підвищення ефективності господарювання.

Озимий ріпак

Зазвичай, озимий ріпак без снігового покриву витримує морози до мінус 15°С, іноді навіть нижче мінус 25°С (за добре розвинутих стеблостоїв із низько лежачими верхівками головних пагонів). Донедавна річка Буг була своєрідним кордоном висівання озимого ріпаку, та використання сучасних технологій потиснуло його на тисячу кілометрів на схід. Однак ріпак, як і раніше, вимерзає. Буває це переважно на початку зими або в разі повторних заморозків навесні. Особливо чутлтві до морозів сильно розвинуті рослини чи ті, що рано відновили вегетацію.

Друга причина вимерзання — висихання рослин, яке відбувається через недостатнє осідання грунту внаслідок неякісного його обробітку.

Виходячи із зимового спокою, ріпак може майже цілком компенсувати ушкодження завдяки утворенню нових пагонів на кореневій шийці. Але це можливо лише за умови, що до настання зими рослина мала 8–12 листків (у місцевостях із раннім поновленням вегетації навесні — 8, із пізнішим — 10–12 листків), діаметр кореневої шийки — 8–12 мм, і не почали рости центральні пагони.

Від діаметра кореневої шийки залежить, скільки пагонів може утворитися й вирости навесні. Для високих урожаїв потрібно 450–550 пагонів на 1 м2. Як правило, число утворених восени листків на рослині відповідає числу пагонів на ній. Знаючи це, уже восени можна визначити максимально очікувану врожайність певного посіву:

Рослини озимого ріпаку в осінній період вегетації не повинні перерости: до початку зимового спокою довжина стебла має бути не більше 2 мм. Довші стеблові осі легко ушкоджує мороз, що спричиняє пригнічення розвитку й порушення закладання генеративних органів.

Ризик вимерзання є і в разі розтягнення конуса наростання. Дослідження показують, що за сум ефективних температур (понад 5°С) 500°С можна очікувати розтягнення стеблової осі. Гібриди потребують ще менших температурних сум.

Ярий ріпак

Ярий ріпак — рослина довгого світлового дня, тому він потребує дуже раннього терміну сівби. За пізнього висівання рослини розвиваються слабо, швидко переходять у генеративну фазу, їхня здатність формувати врожай знижується. Досвіди в шести районах Білорусі та Полісся України засвідчили, що запізнення з посівом дає зниження врожайності приблизно на 40 кг/га.

Ярий ріпак треба сіяти, тільки-но готовий грунт. Як водиться, його висівають до сівби зернових.

Оптимальна норма висіву — 100–120 схожих насінин/м2. Такі підвищені, порівняно з озимим ріпаком, норми висіву пояснюються тим, що розвиток окремої рослини ярого ріпаку слабший, формування його шийки й розгалуження — менші, а конкурентна здатність щодо бур'янів нижча, ніж в озимого. Разом із тим, занадто велика густота стояння під час вегетації нерідко призводить до вилягання рослин, створює ідеальні умови для розвитку грибкових захворювань. Унаслідок цього цвітіння запізнюється, насіння не визріває, його якість погіршується.

Ярий ріпак потребує внесення мінеральних добрив на третину менше, ніж озимий. За очікуваної врожайності 25 ц/га і середньої забезпеченості грунту фосфором 25 мг P2O5 на 100 м грунту, калієм — 15–25 мг K2O на 100 м і магнієм — 5–7 мг MgО на 100 м грунту достатньо вносити такі кількості добрив: P2O5 — 60–70 кг/га, K2O — 140–160 кг/га, Mg O — 40–50 кг/га.

Макродобрива

Азот. Найбільше азоту потрібно для утворення зеленої маси стебел і листків. За нормальних погодних умов озимий ріпак поглинає його до настання зимового спокою близько 60 кг/га. Восени мініралізується близько 30 кг/га грунтового азоту.

Навесні азотне добриво треба вносити якомога раніше, щоб використати умови короткого дня для вегетативного розвитку культури. Однак занадто раннє внесення призводить до вимивання нітратів або до змивання їх поверхневим стоком. Крім того, за температури грунту до 5°С азот із добрив майже не доступний. Навесні в разі уповільненого розвитку рослин не слід стимулювати їхній ріст азотом, тому що ослаблені посіви не в змозі його використати: краще організувати роздрібнене внесення азоту мірою споживання його рослинами.

У фазі витягування стебла й відновлення відмерлих узимку листків азоту потрібно багато. Залежно від Nmin. його треба вносити в дозах 90–120 кг/га. Численні досліди засвідчили, що 100 кг/га азоту достатньо для утворення нових листків у першій фазі росту.

У фазі кінця утворення листків – початку утворення стебел азот запобігає редукуванню бічних стебел і сприяє утворенню стручків.

У фазі кінця стеблування — цвітіння азот сповільнює скидання бутонів і квіток та редукування насіння після запліднення.

Найефективнішим способом внесення азоту є позакореневе підживлення через листки сечовиною або розчинами КАС разом із внесенням макро- і мікроелементів та пестицидів. За цього методу коефіцієнт використання макроскладових підвищується в 2,5 раза, а мікроскладових — у десятки разів. Через листя ріпаку доступні 10–12-відсоткові розчини (25–30 кг сечовини на 250–300 літрів води): за три підживлення можна дати рослинам 75–100 кг азоту, що аналогічно 180–220 кг прикореневого внесення. За комплексного внесення макро- і мікроелементів коефіцієнт використання азоту підвищується на 25–30%.

Першу комплексну обробку потрібно виконувати після прогрівання повітря вище 10°С, другу — за висоти рослин 10–15 см, і третю — у фазі великого бутона.

Фосфор і калій. Фосфорні добрива ріпаку потрібні переважно в період між стеблуванням і цвітінням (2–3 кг/га P2O5 на день), хоча терміни їх внесення за впливом на врожайність не дуже різняться. Забезпечення рослин ріпаку фосфором відбувається переважно за рахунок його запасів у грунті (70–80%). При цьому його повинно бути мінімум 6–8 мг на 100 м грунту. Підтримка оптимального рН також є ефективним засобом для забезпечення ріпаку фосфором.

Розраховуючи дози фосфорного добрива, слід виходити з того, що з урожаєм насіння ріпаку 10 ц/га виноситься 10–15 кг фосфору.

Під ріпак можна вносити всі типи фосфорних добрив. На грунтах із рН вище 7 перевага надається легкорозчинним формам. Фосфорні добрива, в яких є сірка (на базі суперфосфату), доречно вносити на грунтах, де обмаль сірки.

Якщо терміни внесення фосфорних і калійних добрив у грунт майже не впливають на ефективність вирощування ріпаку, то в разі позакореневих підживлень вони мають першочергове значення.

Найбільш ефективні періоди виконання позакореневих підживлень:

- у разі нестачі цих елементів у грунті;

q в разі зниження температури грунту нижче 12°С (коли фосфор і калій стають малодоступними або взагалі недоступними за температури грунту нижче 5°С), якщо температура вища за оптимальну чи обмаль вологи;

- для заміни вегетативного розвитку ріпаку на генеративний, що досягається заміною співвідношення поживних елементів на користь фосфору й калію;

- за потреби призупинення інтенсивного наростання вегетативної маси рослин для збільшення періоду формування репродуктивних органів і стимулювання наростання кореневої системи;

- для поліпшення формування кореневої шийки;

- для прискорення дозрівання насіння й поліпшення його якості.

У разі вирощування ярого ріпаку позакореневе підживлення фосфором і калієм у період формування 6–8 справжніх листків є обов'язковою умовою одержання високого врожаю насіння. У цей період відбувається формування кореневої системи і закладання репродуктивних органів рослин.

Щоб зменшити втрати калію від вимивання та забезпечити безперервну його наявність у посівах на низькородючих грунтах (пісок і слабосуглинистий пісок), доцільно вносити 50–70% дози восени, а решту — напровесні.

Кальцій. Озимий ріпак потребує вапна 150–240 кг/га СаО, ярий ріпак — 80–140 кг/га.

Loading...

 
 

Цікаве