WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Шкідники й хвороби — загроза незахищеним рослинам - Реферат

Шкідники й хвороби — загроза незахищеним рослинам - Реферат

Водночас, за умов вегетації останніх років, через порушення сівозміни, поверхневий обробіток грунтів, висівання насіння нестійких сортів та непротруєння його спостерігається інтенсивне ураження зернових колосових культур різноманітними шкодочинними хворобами. Найпоширеніші серед них: борошниста роса, септоріоз, кореневі гнилі, іржасті, а також сажкові, фузаріоз, альтернаріоз, інші хвороби колосу. Ці хвороби, ймовірно, дошкулятимуть скрізь у посівах цьогорічної вегетації за умов теплої вологої погоди, сприятливої для розвитку більшості з них.

Спеціалісти та сільгоспвиробники для забезпечення здорового стану посівів мають зважати на той факт, що запаси інфекції більшості згаданих хвороб перебувають у грунті, рослинних рештках і насінні. Звідси випливають відповідні, передусім імуногенетичні, агротехнічні та організаційно-господарські, а надалі хімічні (протруєння насіння, обприскування посівів), заходи, передбачувані відповідними технозахисними системами.

Під час відновлення весняної вегетації — кущіння озимих зернових культур обов'язковим оздоровлювальним заходом є боронування посівів упоперек рядків і прикореневе підживлення азотними та іншими мінеральними добривами, що поточної ранньої весни має бути вже зробленим.

Внесення азотних добрив (регенеративне підживлення) на другому й третьому етапах органогенезу підвищує густоту стеблостою й збільшує кількість члеників колосового стрижня. При цьому бажано внести 30% азоту (N30–60) повної його норми. Добре розкущені посіви після кращих попередників о цій порі підживлювати недоцільно. Друге підживлення — 50%, або N50-90 повної азотної норми, здійснюють на початку виходу рослин у трубку для кращого росту бічних стебел. Воно важливе для продуктивності колосу, тобто врожайності озимої пшениці (продуктивне підживлення). Третє підживлення — від фази колосіння до наливання зерна — впливає на врожайність і якість, N30–60 (якісне). Норму другого й третього внесення азоту встановлюють за результатами листкової (тканинної) діагностики. Щоб не втратити азот, не рекомендують вносити добрива на сухий грунт за високої температури (понад 20°C), зокрема на розріджених, слабко розкущених посівах. Калійно-фосфорні добрива вносять восени.

Слід мати на увазі, що внесення добрив, зокрема під озиму пшеницю, після добрих попередників за відповідних погодних умов може спричинити істотне збільшення ураження листя рослин культури комплексом хвороб, від чого, за відсутності оздоровлювальних заходів, уможливлюються втрати врожаю (Ю. Красиловець, Інститут рослинництва ім. Юр'єва УААН).

Максимальна віддача мінеральних добрив можлива в разі використання їх в єдиному технологічному циклі із засобами захисту рослин, зокрема з ліквідацією бур'янів, за сильного засмічення якими врожайність озимої пшениці зменшується на 25–30%. Бо бур'яни — конкуренти культурних рослин у боротьбі за поживні речовини, воду, світло. Це безпосередні паразити, що "пожирають" наш урожай. Боротьбу з ними в посівах зернових культур слід починати у фазі повного кущіння (другий-третій етапи), коли бур'яни чутливіші до гербіцидів.

Забезпечення високих рівнів продуктивності озимої пшениці та якості зерна передбачає також внесення ретардантів, фунгіцидів, інсектицидів з урахуванням економічних порогів шкодочинності комах і патогенів. За наявності цих порогів використання хімічних засобів захисту рослин відповідно до зональних технологічних систем вирощування є обов'язковим й рентабельним, коли планують одержати зерна 40–50 ц/га і більше. Біологічний потенціал високоврожайних сортів реалізується, а зерновиробництво стане високоприбутковим тільки за умов якісного виконання всіх передбачених технологічних агрозаходів.

Найнебезпечнішими фітофагами плантацій цукрових буряків вважаються довгоносики, зокрема звичайний буряковий, поширений у центральних і прилеглих до них південних та південно-східних бурякосійних областях, де щороку фіксують підвищену його чисельність і шкодочинність.

За умов прохолодної погоди в квітні поточного року ймовірні тривалі вихід і розселення зимуючих жуків на сходах (вилочка — перша пара листків) цукрових буряків — у найуразливішій фазі розвитку культури. В разі різкого весняного потепління можливе масове інтенсивне заселення посівів, яке найзагрозливішим може бути у Київській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській, Харківській, Черкаській, Чернігівській областях, де зафіксовано значний запас цього фітофага.

Крім зазначеного вище, плантації вегетуючих цукрових буряків заселятимуть бурякові сірий і чорний довгоносики, блішки, щитоноски, крихітка, листкова та коренева попелиці, мінуючі мухи, міль, нематода, розвиток яких завдаватиме шкоди рослинам, передусім за масового їхнього розмноження.

Цукрові буряки останніми роками відчутно уражуються різноманітними хворобами, найпоширенішою з яких є церкоспороз, або плямистість листя, яка набуває масового розвитку в Лісостепу й Поліссі, зокрема у Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Хмельницькій, Чернівецькій та інших областях. Інтенсивніше розвиватиметься церкоспороз за відносної вологості повітря на рівні гички 70% і вище та температури понад 15°С. У разі наявності цих умов протягом двох-чотирьох днів хвороба поширюватиметься масово. А чергування спекотної посушливої погоди, що призводить до стресу та знижує стійкість рослин проти хвороб та прискорює всихання листків, і дощової з туманами й росами сприяє епіфітотійному розвитку церкоспорозу, що в багатьох регіонах спостерігалося під час торішньої вегетації.

Водночас осередково цукрові буряки хворітимуть на коренеїд і кореневі гнилі, борошнисту росу та альтернаріоз, підсилюється поширення фомозу, хвороб голодування, що пов'язано, передусім, із недостатнім і незбалансованим підживленням плантацій.

Захворюваність рослин цієї культури, як і інших, спричиняється, насамперед, дією абіотичних чинників. Умови вирощування є першочерговим показником щодо стійкості рослин навіть доволі несприйнятливих сортів. Переважна більшість збудників хвороб зберігається в грунті, на рослинних рештках, насінні, тому механізму агротехнічних заходів знешкодження збудників хвороб і підвищення стійкості рослин надають особливого значення. Сучасні технологічні програми вирощування цукрових буряків передбачають обов'язкове використання захисних заходів (від токсикації насіння й сходів до оздоровлення та захисту плантацій від хвороб і шкідників протягом вегетації), які розробили науковці Інституту цукрових буряків УААН.

Соняшник, яким, усупереч усякому здоровому глузду, засівають дедалі більші плантації, через перенасичення сівозміни цією культурою, спрощення технології вирощування та підготовки грунту, передусім за теплої вологої погоди влітку, хворітиме на білу й сіру гнилі, несправжню борошнисту росу, фомопсис, фомоз та інші хвороби, зокрема в Дніпропетровській, Донецькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Сумській, Черкаській та інших областях Лісостепу та Степу.

Через зазначені вище причини збільшується на соняшникових плантаціях чисельність комах-фітофагів, передусім грунтових (дротяники та несправжні дротяники), підгризаючих (озима, дика, іпсилон) і листогризучих (гамма, бавовникова тощо) совок, геліхризової попелиці, польових клопів, трипсів, місцями лучного та стеблового метеликів. З'являються специфічні шкідники, зокрема соняшникові шитоноска, вусач, міль (вогнівка), кількість яких у вогнищах АР Крим, Донецької, Київської, Луганської, Миколаївської, Херсонської та інших областей Степу стає загрозливою.

Звичайно, технологія вирощування соняшнику передбачає проведення комплексу заходів із використанням хімічних засобів захисту рослин. Однак найголовніше при цьому — дотримання системи сівозмін, яка передбачає восьми-десятирічну ротацію цієї культури, що сприяє якісному очищенню та оздоровленню грунту, а надалі посіви соняшнику не потребують додаткових витрат на їхній захист.

Посіви озимого та ярого ріпаків, площі яких збільшуються до 1,6 млн га, заселяються хрестоцвітими блішками, ріпаковими квіткоїдом, пильщиком (трачем), насіннєвим і стебловим прихованохоботниками, капустяною стручковою галицею, біланами, совками, листкоїдами, попелицями, клопами, які пошкоджуватимуть вегетативні та генеративні органи рослин культури в усіх ріпакосійних областях, найперше у Вінницькій, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Сумській, Одеській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській областях, де зафіксували їхню підвищену чисельність.

Loading...

 
 

Цікаве