WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Виробництво молока й м'яса в Україні - Реферат

Виробництво молока й м'яса в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Виробництво молока й м'яса в Україні

За науково обгрунтованими нормами харчування та гарантування продовольчої безпеки, на одного мешканця країни потрібно виробляти на рік 350 кг молока, 76 кг м'яса, 270 штук яєць і 19,5 кг риби й рибопродуктів.

В Україні на одну особу виробництво м'яса (в забійній вазі) в 2003–2006 рр. не перевищувало 35,7 кг, або 47,0% до медичних норм харчування, і 42,5% до виробництва в 1990 році, відповідно, молока — 81,6 і 60,5%, яєць — 88,9 та 76,4 відсотка.

Основною причиною цього явища є значний спад виробництва продукції тваринництва в усіх зонах України, особливо, у південному регіоні. Порівняно з 1990 роком, спад виробництва м'яса (у забійній вазі) в 2003–2006 рр. досягав тут 66,5%, проти 60,8% в середньому по Україні. Найбільше зменшення виробництва м'яса зафіксовано в Миколаївській, Луганській, Херсонській, Донецькій, Запорізькій і Дніпропетровській областях.

Нові етапи формування та розвитку земельних, соціально-економічних відносин на селі з набуттям Україною політичної незалежності значно погіршилися і, в цілому, не вирішили проблем сталого розвитку тваринницької галузі. Недостатня підтримка державою галузі приватного тваринництва сприяє подальшому спаду обсягів виробництва тваринницької продукції в усіх регіонах України. Розподіл земельних ресурсів на паї призвів до створення значної кількості дрібнотоварних ферм, які доглядають: корів — 10 голів, молодняку великої рогатої худоби (ВРХ) — 30, свиней — 50, овець — 100 голів. Для утримання такої кількості худоби на дрібнотоварній фермі, згідно із встановленим раціоном годівлі тварин, за нашими розрахунками, треба виробляти на рік близько 257 т к. о. і 25 т перетравного протеїну. Посівна площа кормових культур на дрібнотоварних фермах в умовах природного зволоження (без зрошення) в південному регіоні має становити 130 га, у тому числі 40 га потрібно засівати зернофуражними культурами.

Непомірний диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію й промислові товари ускладнює задачу створення високопродуктивної галузі кормовиробництва, яка б повною мірою забезпечувала потребу високоякісних кормів, збалансованих за перетравним протеїном.

Суттєве зниження виробництва молока й м'яса в господарствах усіх форм власності в Україні, на наш погляд, водночас із незбалансованістю кормів за білком найбільшим чином пов'язане з високою енергоємністю виробництва кормів, де на скошування й транспортування зеленої маси до ферм припадає 48% суми загальних витрат, на застосування мінеральних добрив — 34 і проведення вегетаційних поливань — 12,8 відсотка.

За даними Інституту кормів УААН, структура посівної площі кормових культур у всіх зонах України створювалася за рахунок зростання в них енергетичної поживності кормів, протеїнова ж значно відставала від загальної її потреби, через що витрати кормів на одиницю продукції суттєво перевищують нормативні показники, прийняті в Україні. Збалансування кормів за протеїном у групі зелених кормів має місце лише у весняно-літньо-осінній період (травень-вересень), взимку ж у балансі грубих кормів переважають солома й силос із вкрай низьким вмістом перетравного протеїну. Ліквідувати ж проблему дефіциту кормового білка, який в Україні сягає 1,8–2 млн т, дрібнотоварні ферми, як і середньотоварні та господарства населення, сьогодні неспроможні. Використовувати високопродуктивні кормозбиральні комбайни через велику їх вартість такі господарства скоро не зможуть, як уже нині через брак оборотних коштів не можуть купувати об'ємні та концентровані корми у великотоварних виробників і комбікормових заводів.

Тому середньорічний удій молока нині, як свідчать дані Держкомстату України, вкрай низький і не перевищує 2043 кг, що нижче проти 1990 року на 30,5%, а середня маса 1 голови великої рогатої худоби, відповідно, — на 13,7%, свиней — на 15,7 %.

Виникає дуже складне питання: що ж спричинило таку катастрофічну руйнацію тваринницької галузі в Україні?

Чинників дуже багато, й розкрити їх у нашій публікації надто складно. Проте основні причини, на нашу думку, можна узагальнити на прикладі Херсонської області.

Сучасний стан виробництва молока і м'яса в господарствах усіх форм власності в Херсонській області значно відстає від його потреб для харчування населення, що пов'язано зі значним спадом поголів'я худоби, який стався протягом 1991–1995 та 1996–2006 років.

За даними Херсонського обласного управління статистики, поголів'я великої рогатої худоби в господарствах усіх категорій на 01.01.2005 р. налічувало 213,8 тис. голів і, порівняно з 1995 р., знизилось на 62,2% (352,6 тис. голів) і на 9,9 % (23,4 тис. голів) проти 2001 року, в тому числі корів, відповідно, на 54,2% (123,5 тис. голів) і 15,0% (18,4 тис. голів).

Подальший спад поголів'я великої рогатої худоби тривав і протягом 2003–2007 рр.

Реформування виробничих відносин на селі протягом останніх років призвело до істотної зміни власності на худобу. Кількість великої рогатої худоби в господарствах населення (з наведеного поголів'я ВРХ) значно зросла, в тому числі корів — до 91,4%, відповідно, свиней — до 69,7%; овець та кіз — до 75,1 відсотків.

Одним із чинників катастрофічної руйнації тваринницької галузі в області є зміна системи кормовиробництва, яка існувала до 1991 року.

Згідно з прийнятими раціонами годівлі тварин, загальна потреба в кормах, залежно від продуктивності тварин, становила: в 2003 р. — 1584 тис. т к. о. і 153 тис. т перетравного протеїну; відповідно, в 2004 — 901 і 90; в 2005 — 942 і 90; в 2006 — 954 і 92 і в 2007 р. — 879 тис. т к. о. і 84 тис. т перетравного протеїну.

Проте валовий збір кормових одиниць і перетравного протеїну, відповідно до структури посівної площі кормових культур, що склалася, забезпечує в них тваринницьку галузь лише на 62,9–72,5%. За умови повного забезпечення худоби концентрованими кормами до їхньої потреби загальний дефіцит кормів становив: 2003 рік — 436 тис. т к. о. і 46 тис. т перетравного протеїну; 2004 р., відповідно, — 332 і 34; 2005 — 350 і 36; 2006 — 661 і 62 і в 2007 р. — 632 тис. т к. о. і 58 тис. т.

Повернення до екстенсивної системи кормовиробництва та зміна структури посівної площі кормових культур призвели до зменшення в кормовій групі посівної площі найменш енергоємних багаторічних бобових трав (люцерни й еспарцету) та високопродуктивних збалансованих за перетравним протеїном і вуглеводами люцерно-злакових та еспарцето-злакових травосумішок і збільшення до 42,2–46,8% найбільш енергоємних однорічних кормових культур.

Через недостатню забезпеченість азотними добривами, що в т. ч. пов'язано з їхньою високою ціною, урожайність зеленої маси однорічних кормових культур і кукурудзи на зелений корм і силос за останні роки становила лише 95,0 ц/га, або 20,9 ц/га к. о. У такому кормі перетравного протеїну, що припадає на 1 к. о. за норми 105–110 г, містилося лише 49,4–60,8 г, або 44,9–59,3% до норми. Бобові багаторічні трави в кормовій групі (люцерна, еспарцет) за норми 45–50% стали займати лише 19,1–23,8%, внаслідок чого забезпеченість наявного поголів'я худоби кормами до їхньої потреби за визначеними раціонами годівлі тварин значно знизилася й становила 62,9–72,5% к. о. і 62,9–62,9% перетравного протеїну.

Через це витрати кормів на одиницю виробленої продукції значно перевищували чинні в Україні нормативи й становили: на виробництво 1 ц молока за норми 1,3 ц — 1,65 ц к. о.; на приріст великої рогатої худоби, відповідно, — 9,3 і 13,9, на приріст свиней — 6,4 ц і 7,55 ц к. о.

Основним джерелом годівлі тварин на дрібно- і середньотоварних фермах та в господарствах населення у весняно-літньо-осінній період стало пасовищне утримання худоби. Щоправда, через обмаль високопродуктивних пасовищ тварин випасають на деградованих природних кормових угіддях, уздовж зрошуваних магістральних каналів, міжгосподарських зрошувальних систем та захисних зон автомобільних трас. У посушливі роки худобу випасають на післяжнивних рештках зібраних зернових культур, де відростає лише малопродуктивне різнотрав'я, яке не завжди тварини й поїдають. У зимовий період на дрібнотоварних фермах худобу годують соломою з незначною часткою концентрованих кормів зернових культур. Унаслідок дефіциту перетравного протеїну в раціонах тварин, який досягає 25–30%, витрати кормів на одиницю виробленої продукції зростають у 1,3–1,5 раза, продуктивність тварин знижується до 30–35%, а собівартість виробленої продукції зростає в 1,5 раза.

Після реформування сільськогосподарських підприємств та зі зміною власника на основні засоби виробництва, в гонитві за прибутками, господарства різних форм власності Херсонської області значно зменшили площу кормових культур: із 37,0% у 1990 р. до 20,2 у 2003 р. до загальної посівної площі та збільшили посівні площі технічних, відповідно, з 11,6 до 21,4% за норми 8–10%.

Останнє спричинило падіння тваринницької галузі в цілому, структура вартості продукції якої до загальної товарної сільськогосподарської продукції становила лише 20,0–23,0%.

Проте в умовах Південного Степу України й донині домінує енергоємне польове кормовиробництво, яке до загального виробництва кормів становить 91,3%, і лише 8,7% у валовому їх виробництві, без комбікормів, займає лучне кормовиробництво.

Заміна зеленого конвеєра польового кормовиробництва на комбінований, із використанням зрошуваних або богарних культурних пасовищ, у разі годівлі протягом пасовищного сезону лише 1000 голів великої рогатої худоби дає змогу заощаджувати близько 210 т дизельного палива вартістю, за нинішніми цінами, до 800 тис. грн. Лише вісім-десять років тому такі пасовища створювали за українськими технологіями, а не за іноземними, що давало можливість одержувати на різних фермах і тваринницьких комплексах країни середньорічний надій молока від корови близько 4200–4500 кг, а вага однієї голови молодняку ВРХ за годівлі в пасовищний сезон без концентрованих кормів досягала 300–350 кг.

Тому проблема удосконалення структури посівної площі кормових культур з допомогою розширення посівів багаторічних бобових трав та бобово-злакових травосумішок як основи відродження інтенсивного кормовиробництва в умовах дефіциту енергоносіїв сьогодні є найактуальнішою як для наукових закладів, так і для сільськогосподарського виробництва в цілому. Із багаторічних бобових трав основне місце в зоні Степу слід відводити люцерні й еспарцету, що дасть змогу в найкоротші строки ліквідувати дефіцит білка в раціонах тварин, зменшити витрати кормів на одиницю продукції та підвищити в цілому продуктивність тварин.

Окрім вирішення білкової проблеми, розширення посівів багаторічних бобових трав до 20–25% загальної площі ріллі посприяє переходу на зональну енергоощадну систему кормовиробництва, адаптовану до екстремальних умов регіону. Розширення посівної площі бобових багаторічних трав уже найближчими роками дасть змогу: збалансувати раціони всіх видів тварин, передусім ВРХ (особливо в зимовий період утримання); знизити витрати техногенної енергії (палива, пестицидів, техніки тощо); зменшити екстремальне екологічне навантаження й деградацію природного потенціалу сільськогосподарських угідь, яка найбільше проявляється в посушливі роки; покращити екологічну обстановку й отримувати чисту тваринницьку продукцію високої якості; мати кращі попередники для зернових, овочевих і технічних сільськогосподарських культур; підвищити родючість грунтів без значних витрат коштів на закупівлю та внесення мінеральних, насамперед азотних, добрив.

Виходячи з викладеного, наміри Херсонської обласної державної адміністрації та обласної ради щодо залуження орних земель, які виводять із інтенсивного обробітку, є актуальними й своєчасними. До того ж, за останні 30–35 років їх фінансують уперше. Про це свідчить і той факт, що населення на території селищних рад, де ми побували (Гаврилівська Каланчацького району, Строганівська Чаплинського, Павлівська Генічеського району Херсонської області), готове добровільно віддати радам свої паї на землю, аби тільки вона не заростала бур'янами, а забезпечувала кормами тваринницьку галузь, яка ще наразі дає можливість існувати її сільському населенню.

Висновки

Для ліквідації дефіциту перетравного протеїну в системах кормовиробництва Південного регіону України потрібно розширити посіви багаторічних бобових трав (люцерна, еспарцет) до 20–25% загальної площі ріллі, що дасть змогу перейти на зональну енергоощадну систему кормовиробництва, адаптовану до екстремальних умов регіону.

Крім того, що обласні ради виділяють бюджетні кошти на залуження орних земель, виведених із інтенсивного обробітку грунту, районним радам слід теж більше уваги приділяти питанню кормовиробництва, що посприяє не лише вирішенню білкової проблеми на сільськогосподарських підприємствах, особливо в зимовий період годівлі тварин, а й гарантуватиме продовольчу безпеку місцевого населення.

Loading...

 
 

Цікаве