WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Хліб і аграрна арифметика - Реферат

Хліб і аграрна арифметика - Реферат

Реферат на тему:

Хліб і аграрна арифметика

В Міністерстві аграрної політики 8 серпня цього року відбувся "круглий стіл" під назвою "Хліб і селянська арифметика" (як виробнику вигідно розпорядитися врожаєм 2001 року), на якому міністр аграрної політики Іван Кириленко зробив кілька цікавих заяв. Почнемо з такої: "Біологічний урожай зерна цього року становив 45 млн тонн". Оскільки, за твердженнями Мінагрополітики, цього року буде зібрано 35 млн тонн зерна, заява міністра означає, що втрати зерна при збиранні (на радість птахам і мишоподібним гризунам) становили 10 млн тонн, або більше 20%. Навіть якщо припустити, що ціна однієї тонни зерна становить 100 дол., втрати зерна при збиранні тільки через брак зернозбиральної техніки сягали 1 млрд дол. Та ж на ці гроші можна було закупити 10 тис. сучасних комбайнів! Але це так, прелюдія. Якщо врожай зерна цього року становить 35 млн тонн (тобто у 1,5 раза більше за минулорічний), чому в південних регіонах України (Крим, Миколаївська, Запорізька області) місцеві державні адміністрації ввели заборону на рух зерна? Чому ціна хліба залишається на рівні минулорічної? Чому, передбачаючи найбільший за роки незалежності України врожай зерна, Мінагрополітики наказом №163 запровадило тотальний контроль за ринком зерна (обов'язкове декларування обсягів зерна на зберіганні, обов'язковий продаж зерна виключно через біржі, адміністративне встановлення цін на зерно — за ігнорування "рекомендованої" Мінагрополітики ціни вже чотири біржі позбавлені права реєстрації зовнішньоекономічних зернових угод)? Якщо минулого року зерна було обмаль, а тепер достатньо, чому зберігається дія Указу Президента стосовно обов'язкової реєстрації експортних зернових контрактів на біржах? Адже сам Президент визнав, що видав цей указ для запобігання експорту зерна. Як пов'язати продовження дії цього указу із наміром розвивати експорт української сільгосппродукції? Чому органи державної влади знову вирішують, де, за якою ціною та коли виробник має продавати вироблену ним продукцію? Хто компенсує виробникам сплату штрафних санкцій за несвоєчасно повернуті кредити? Ось як відповідає на деякі з цих питань міністр аграрної політики Іван Кириленко: "1999 року ринок зерна був абсолютно лібералізований: жодного втручання в ринок зерна не було. За 2,5 місяця було експортовано 6 млн тонн хліба по 240 грн/т. Через два місяці уряд у розпачі приймає рішення про імпорт зерна в Україну. Тому абсолютно логічним є Указ Президента України від 29 червня 2000 року щодо організації ринку зерна в Україні, де чорним по білому записано: реєстрація експортних контрактів на біржах. Лібералізувати повністю ринок у цьому році і дозволити вивезти зерно за безцінь ми не дамо. Ми не будемо порушувати Указ Президента, бо це наша дуже серйозна зброя. У будь-якій країні світу, яка хоче зберегти свій стратегічний ресурс, внутрішня ціна вища за світову — тоді немає сенсу безконтрольно вивозити головний стратегічний ресурс. Минулого року ціна на продовольчу пшеницю в Україні була на 20—25% вище світової. Вся продовольча пшениця залишилася в Україні. Цього року ми отримаємо понад 20 млн тонн пшениці. Але продовольчого зерна (ІІІ і ІV класу) буде половина — 10 млн тонн. З них 3 млн тонн піде на насіння, 2 млн тонн буде видано селянам. Залишається 5 млн тонн за потреби у 7 млн тонн. Ми публічно сьогодні говоримо, що сенсу експортувати продовольчу пшеницю немає — на внутрішньому ринку ціна є достатньо високою, вищою на 10—15% світової ціни. Така політика є і буде незалежно ні від чого. Продовольче зерно залишиться тут. Ми очікуємо в цьому році 5—6 млн тонн експорту зерна. Адміністративних рішень щодо ціни ніхто не приймав і приймати не буде, але буде дуже велика "публічність" у цій роботі. Ціну нам продиктувала Асоціація фермерів України і Союз сільськогосподарських підприємств. Буде виважена цінова політика, яка врахує інтереси і експортера, і 58 тис. господарств. Собівартість виробництва зерна цього року — 300 грн/т. Минулого року собівартість була 240 грн/т за ціною, яку я вже називав. Світова ціна на зерно сьогодні — 100—110 дол./т. У Росії в прикордонних з Україною регіонах ціна продовольчої пшениці — 460—480 грн/т за рахунок меншої собівартості. Чому собівартість зерна в Росії на 30% менша? Добрива вдвічі дешевші, паливо теж дешевше, деякі інші ресурси набагато дешевші. У нас з Росією встановлено режим вільної торгівлі, тому тут є проблема. Високі ціни на зерно ми плануємо втримати за рахунок великих оптових закупівель (приблизно 1,5 млн тонн) двома великими державними трейдерами — ДАК "Хліб України" та Держрезервом — протягом 1,5 місяця. Першочергово ці структури купуватимуть зерно у збиткових господарств. Чому півтора місяця? Тому що нині дуже швидко треба повернути кредити, які бралися під урожай, і необхідно придбати ресурси під комплекс осінніх робіт. Через 1,5 місяця складеться світовий ринок, і ціна врегулюється. Відмінено дію 8 пункту наказу Мінагрополітики №163 стосовно обов'язкового продажу зерна внутрішніх контрактів на біржі". Усе, на перший погляд нібито добре, здоровий глузд переміг, та все ж таки є кілька моментів, про які слід поговорити окремо. Почнемо із заяви щодо низьких цін, за якими зерно було вивезене з України, та абсолютної лібералізації торгівлі зерном у 1999 році. Ціна зерна в 220 грн/т була встановлена постановою Кабінету Міністрів України №658 від 23 квітня 1999 року. Постановою КМУ №1633 від 2 вересня 1999 року органи державної влади зобов'язувалися забезпечити розрахунки зерном сільгоспвиробниками за поставлені матеріальні ресурси і саме по ціні 220 грн/т. Що ж стосується, як висловлюється міністр, абсолютної лібералізації зернового ринку в 1999 році, то дозвольте навести цитату заступника голови Адміністрації Президента України Павла Гайдуцького: "Місцеві державні адміністрації постійно втручаються в ринок зерна, намагаються встановлювати там свої правила" (газета "Урядовий кур'єр", 20 червня 2000 року). А ось ще дві цитати стосовно цін на зерно в 1999 році. "Підвищення цін на хліб Михайло Гладій розцінив як тимчасове. Нинішнє зростання цін на хліб, на його думку, викликане, зокрема, очікуваннями операторів ринку, що після президентських виборів ціна на зерно піде вгору. "Зерно в державі є", — сказав М. Гладій" (газета "Зеркало недели", №47, 27 листопада 1999). "Безпідставними назвав чутки про майбутнє підвищення цін на хліб у регіонах України прем'єр-міністр держави Валерій Пустовойтенко, виступаючи на урядовій нараді 6 грудня" (ДІНАУ, 3 березня 2000). Тепер щодо потужної зброї в руках уряду — обов'язкової реєстрації експортних контрактів на біржах. "Уряд має намір ініціювати відміну введеної торік указом Президента процедури обов'язкової реєстрації експортних контрактів на зерно на біржовому ринку. Про це сказано в інтерв'ю віце-прем'єра АПК Леоніда Козаченка газеті "Урядовий кур'єр". За словами Козаченка, нині уряд готує пропозиції щодо внесення відповідних змін до Указу Президента від 29 червня 2000 року, що стосуються регулювання і розвитку ринку зерна. Віце-прем'єр підкреслив, що в зв'язку з очікуваним зростанням пропозиції на ринку зерна внаслідок зростання врожаю адміністративне регулювання експорту зернових недоцільне. "Коли приймався Указ, у нас не вистачало зерна. Ми не могли його експортувати. Сьогодні, навпаки, треба стимулювати експорт", — сказав Леонід Козаченко" ("Українські Новини", 17.07.2001). Дію наказу № 163 тимчасово призупинено, але чому призупинено, а не відмінено взагалі? Ще один момент: Координаційна рада при Мінагрополітики, абсолютно не передбачена чинним законодавством, має повноваження відкликати ліцензії на право реєстрації зовнішньоекономічних контрактів на біржах (що в свою чергу є незаконним — ніде в українському законодавстві подібні обмеження не передбачені). Реєстрація означає тільки ведення обліку укладених контрактів, а зовсім не право їх дозволяти чи забороняти. І взагалі, питання ціни, за якою продається/купується товар приватними підприємцями, є суто їхньою справою, до якої державі (у тому числі Мінагрополітики) не повинно бути діла. Якщо ж зерно є, як вважає Іван Кириленко, стратегічним ресурсом України, то це зерно держава мала би спочатку викупити в сільгоспвиробників на загальних засадах (як це робиться, наприклад, у Польщі, де спеціальне урядове агентство робить інтервенційні закупки сільгосппродукції), а потім уже робити з ним що хоче: продавати кому хоче по якій хоче ціні тощо. Згідно із заявою міністра стосовно ціни на зерно 2001 року домовилися між собою керівники сільгосппідприємств (рішення, згідно з Іваном Кириленком, було прийнято на зустрічі 500 керівників сільгосппідприємств). У цивілізованих країнах такі дії розглядаються як змова, а учасники такої змови можуть надовго потрапити за грати. Але, як писав класик марксизму-ленінізму, "немає такого злочину, на який би не пішов капіталіст заради 300 відсотків прибутку". А тепер про головне. Виступ Івана Кириленка дає підстави для трактування суті аграрної політики України таким чином. (Але перед цим треба зробити одне пояснення.) Суттю аграрної політики США та ЄС є забезпечення прийнятного рівня доходів сільгоспвиробників (фермерів). Така політика забезпечується шляхом спрямування частини прибутку в першу чергу багатих компаній та громадян через податок на прибуток корпорацій та доход фізичних осіб (США) або штучну підтримку високих внутрішніх цін на продовольство (ЄС), що хоча й б'є по споживачу, проте в умовах високого рівня зарплатні в країнах ЄС є прийнятним. В умовах же України штучне завищення цін на продовольство (ціни на продукцію тваринництва є похідними від цін на продукцію рослинництва) означає перекладання тягаря підтримки доходів сільгоспвиробників на найбільш соціально незахищенні прошарки населення країни — пенсіонерів, багатодітних сімей, людей з низьким рівнем доходів. Згідно з офіційними даними, більше половини населення країни перебуває за межею бідності. І це — в умовах повної відсутності державних програм підтримки малозабезпечених громадян (у США та ЄС діє ціла низка державних програм продовольчої допомоги громадянам з низьким рівнем доходів). Більше того, на відміну від західних країн, де сімейні фермерські господарства становлять понад 80% загальної кількості сільгосппідприємств, в Україні право на одержаний прибуток має лише обмежена кількість людей (40 тис. власників фермерських господарств плюс власники 14,7 тис. реформованих господарств, більшість з яких має або одного власника у випадку приватно-орендних підприємств, або до 10 у випадку товариств з обмеженою відповідальністю). Решта селян — наймані працівники, які можуть розраховувати тільки на зарплатню та орендну плату за землю та майно. Отже, метою аграрної політики України є забезпечення надприбутків (рентабельність понад 100%, у 2000 році — понад 300%) для приблизно 100 тис. власників нових господарств завдяки високим цінам на продовольство. Адже, як відомо, прибуток належить виключно власникам підприємств. І ці надприбутки має забезпечити 50-мільйонне населення країни (середня зарплатня якого у 50 разів є меншою за середню зарплатню в США та країнах ЄС), купуючи продукти харчування за штучно завищеними цінами. Поглянемо на цю політику ще з одного боку. Уряд твердить, що запровадження приватної власності на землю та майно дасть змогу підвищити рівень доходів сільського населення. Але що вищою є ціна на зерно, то менше цього самого зерна отримають власники земельних та майнових паїв, то менше зерна отримають у рахунок заробітної плати наймані працівники.

Loading...

 
 

Цікаве