WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОрганізація виробництва, Трудове право України, Cоцзахист → Хвороби кукурудзи - Реферат

Хвороби кукурудзи - Реферат

У стебел частіше уражуються нижні міжвузля, вони стають коричнюватими і вкриваються пікнідами. На листках і листкових піхвах з'являються неправильної форми плями, які часто охоплюють великі ділянки тканини. Всередині піхв розвивається білий міцелій, а біля основи — пікніди. На листі пікніди розвиваються рідко. Уражуються також корені та паростки. Первинне інфікування може бути у фазі сходів. Збудник хвороби, що перебуває в грунті або в зерні, проникає в мезокотиль або кореневу шийку молодої рослини. Якщо на той час у паростків уже розвинуті додаткові корені, вони не гинуть, але будуть зараженими до кінця вегетаційного періоду.

За доволі високої температури та вологості спори виходять із пікнід і розносяться вітром. Так, на думку Г. В. Грисенко (1963), диплодіоз становить серйозну небезпеку для зон, де в липні-вересні опадів випадає близько 500 мм і більше, а середня добова температура повітря утримується не нижче 20°С. У районах, де в цей період опадів не менше 250–300 мм, а середньодобова температура у вересні не опускається нижче 15°С, хвороба може з'являтися в окремі роки; у місцевостях, де середньодобова температура вересня — нижче 13°С, навіть за достатньої вологості диплодіоз не розвиватиметься, так само як і в місцевостях, де за липень-вересень опадів випадає менше 150 мм. Такі спостереження дуже важливі для прогнозування цієї хвороби для зон вирощування кукурудзи в Україні.

Зимує гриб у вигляді міцелію і пікнід на рослинних рештках (на пеньках стебел кукурудзи), а також у насінні.

Пухирчаста сажка кукурудзи. Збудник — гриб Ustilago zeae, здатний заражати будь-яку частину рослини, але переважно молоді ростучі тканини. Паразит пристосований до кукурудзи. Міцелій гриба дуже розростається в заражених тканинах, унаслідок чого утворюються здуття. У дозрілих здуттях оболонка розривається, й спори потрапляють на грунт, де й проростають з утворенням базидіальної стадії. Під час розмноження базидіоспори дають велику кількість конідій. Останні заносяться вітром на рослини та заражують їх, спричиняючи місцеве ураження. Паразит може проникати в тканини рослини-господаря через продихи та поранення. Може виникнути й загальне ураження рослин, якщо інфекція проникне в рослину у фазі сходів. За вегетаційний період гриб може дати три-чотири, а іноді й п'ять поколінь, чим і пояснюється сильний прояв захворювання до початку збирання кукурудзи. Зимують спори на качанах, зернах, пожнивних рештках і в грунті. Життєздатність сажкових спор U. zeae добре зберігається як у розпиленому стані на поверхні грунту й на глибині 5–20 см (до 10–12 місяців), так і в жовнах (до 10–22 місяців). Дещо гірша життєздатність спор на поверхні грунту й на глибині 5 см, ніж на глибині 20–25 см. Під час осінньої оранки сажкові спори потрапляють на різну глибину й зберігають там життєздатність до весни. Низькі температури (до мінус 13...20°С) не впливають негативно на хламідоспори. Під час весняного обробітку вони разом із частками грунту знову виносяться на його поверхню, потрапляють на рослини та заражають їх. Ще більше значення в поновленні інфекції мають спори, що збереглись у жовнах. Вони можуть слугувати джерелом зараження рослин упродовж двох років. Пошкодження кукурудзи шведською мухою підсилює ураженість рослин пухирчастою сажкою (Павлов і Кожевников, 1957; Пан Сюнфей, 1959). Насіннєва інфекція має відносно невелике значення в поновлюванні пухирчастої сажки.

Рослини, пошкоджені градом або машинами під час міжрядних обробітків, підвищують зараженість посівів сажкою, тому що пошкодження "відкривають ворота" для інфекції в ті тканини, які поки що залишалися захищеними. Є дані про те, що після обривання волотей на насіннєвих ділянках на вузлах стебел кукурудзи, з яких видаляли волоті, часто з'являлися сажкові здуття. Мензис і Стенберрі (1947) встановили, що, внаслідок ураження сажкою кукурудзи на ділянці, де з рослин видалили волоті, врожай знизився на 22%.

Найшкодочиннішим є ураження рослин у молодому віці, інколи у фазі паростків. За насіннєвої інфекції дифузний міцелій може поширитися до шостого міжвузля і спричинити лише захворювання стебел. Рослини, заражені через колеоптиль, гинуть. Уражені стебла й коренева шийка втрачають міцність, ламаються від вітру.

Залежно від періоду уражених органів і розміру пухлин, втрати врожаю можуть сягати 10–60%. Крім того, уражені рослини втрачають кормову цінність, оскільки вміст пухлин (жовни) — хламідоспори є токсичними для тварин.

Летюча сажка кукурудзи. Збудник — гриб Sorosporium reilianum Mc. Alp.

Поширена скірзь, де вирощують кукурудзу. Зараження рослин летючою сажкою відбувається у фазі сходів, які сприйнятливі до їхньої появи на поверхні грунту. Збудник уражує суцвіття, волоть, качани. Гриб усередині рослин розвиває дифузний міцелій, який сягає волотей і качанів і спричиняє їхнє руйнування з утворенням маси хламідоспор. Волоть у період цвітіння перетворюється в чорну летючу масу, качани — в чорний, сухий, конусоподібний клубок з укороченими обгортками, які спочатку зелені, згодом жовтіють, висихають, розкриваються в період молочної стиглості. Сажковий клубок розпилюється повільно до фази повного достигання кукурудзи. Уражені рослини відстають у рості, надмірно кущаться, листя дуже розростається, схильне до фасціації.

Джерелами інфекції є зерно із хламідоспорами гриба, що прилипли до нього, та грунт, куди вони потрапляють під час збирання врожаю. Так, Ф. Є. Немлієнко (1963) вважає, що грунтова інфекція має більше значення, ніж насіннєва. Тому хворобу найчастіше виявляють на полях, де не дотримуються сівозміни. Збудник летючої сажки — теплолюбний гриб, унаслідок чого захворювання фіксують переважно в південних районах України (оптимум для проростання хламідоспор і для розвитку хвороби — 28...30°С). Розвитку хвороби сприяють монокультура, пізні строки сівби, тепла весна й посушливе літо.

Фузаріоз. Збудник — гриб Fusarium moniliforme Scheld. Поширений скрізь, де вирощують кукурудзу, особливо в районах надмірного зволоження. За ураження качанів цією хворобою на них утворюються один або кілька осередків білого чи ледь рожевого нальоту, який згодом збільшується й часто охоплює весь качан. У центрі такого осередку зернівки (15–30 шт.) зруйновані, легко ламаються й кришаться, мають брудно-бурий колір.

У червонозерних сортів і гибридів ці зернівки тьмяніють, а у білозерних — набувають тьмяно-рожевого забарвлення, знижується маса зерна. З часом уражений осередок збільшується, охоплює весь качан, який руйнується. Фузаріоз з'являється, починаючи з фази молочної стиглості. Качани з нещільною обгорткою сильніше уражуються фузаріозом зерна, ніж качани зі щільно прилеглою. Частіше уражуються качани, пошкоджені кукурудзяним метеликом, і зернівки, уражені білью. У цих випадках збудник проникає в ендосперм, руйнує його, а потім переходить на здорові зернівки. Фузаріоз качанів можуть спричиняти й інші види грибів із роду фузаріум.

Основне джерело збудника — рослинні рештки, насамперед обгортки качанів, на яких гриб зберігається взимку, а також насіння й грунт. Насіння кукурудзи, дуже уражене фузаріозом, не утворює сходів, а якщо зародок не пошкоджений, воно проростає із запізненням, утворює слабкі паростки, які часто гинуть, не виходячи на поверхню грунту. Хворі зернівки вкриваються густим нальотом гриба, а також плісеневими грибами типу Penicilum. Епіфітотії цієї хвороби бувають у вологі роки й можуть призвести до великих втрат. Суха гниль качанів проявляється й під час зберігання, якщо качани мають вологість 18% і вище.

Гриб F. moniliforme не має токсичних властивостей, тому заражені ним качани можна згодовувати тваринам.

Червона гниль качанів. Збудник — сумчастий гриб Giberella saubinetti Sacc. Конідіальну стадію називають Fusarium graminearum Schw.

Уражує качани в період молочно-воскової стиглості. Розвиток хвороби починається з верхівки качана, на якій утворюється щільний яскраво-рожевий наліт грибниці, що поступово поширюється згори донизу і часто охоплює весь качан. Обгортки на ньому, внаслідок пронизування грибницею, щільно прилягають одна до одної та качана, набувають червоного кольору. Уражені зернівки теж стають червоно-коричневими та крихкими. Всередині них утворюються порожнини, що заповнені грибницею. За раннього ураження зернівки не розвиваються, а стрижні качанів руйнуються.

Після достигання качанів на відмерлих обгортках і ніжці качана та стеблах, біля вузлів, утворюються групами плодоношення справжньої стадії гриба — перитеції у вигляді чорно-синіх, округлих, дрібних, злегка випуклих цяточок.

Джерело інфекції — уражене насіння, разом з яким гриб потрапляє в грунт, пожнивні рештки, де гриб зимує у вигляді міцелію, конідій і аскоспор у перитеціях. Інфекція може зберігатися в польових умовах понад два роки. У період вегетації розвивається конідіальна стадія. Хвороба інтенсивно прогресує за високої відносної вологості повітря. Оптимальна температура для проростання конідій і аскопор — 24...30°С. Хвороба може також проявлятися на проростаючому насінні у вигляді червонувато-вишневого нальоту грибниці. Згодом частина сходів гине, інша ж росте й далі, однак коренева система в цих рослин розвинута слабо. Корені та коренева шийка темніють, рослини затримуються в рості, дають мізерний урожай. Уражуються також стебла (у фазі воскової стиглості), серцевина яких стає рожевою чи червоною, а міжвузля — бурими або рожевими. Рослини з низькорослими стеблами іноді ламаються. Загнивають також корені й набувають червонуватого кольору. Уражене червоною гниллю насіння отруйне для людини та нежуйних тварин. Нерідко гриб проникає в качан через прогризені отвори гусеницями совок і кукурудзяного метелика.

Loading...

 
 

Цікаве