WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Методологія науки та її структура - Реферат

Методологія науки та її структура - Реферат

Реферат на тему:

Методологія науки та її структура

На початку ХХ століття до науки щорічно долучалися тільки десятки людей. Сьогодні наукова діяльність стала масовим соціальним явищем. Спостерігається інтенсивний процес проникнення методів і принципів наукової діяльності у всі сфери соціальної діяльності (освіту, медицину, фізичну культуру, політику, економіку, фінанси, бізнес, управління, між особистісні стосунки тощо). Таке зростання масовості в науці вимагає спеціальної підготовки, створення відповідних алгоритмів які б полегшували входження в професійну наукову діяльність [Білуха М.Т., 2002].

Дана стаття розрахована на тих хто долучився до наукової творчості ( студента який виконує курсову роботу, для спеціаліста чи магістра, які готують дипломну і магістерську роботи, аспіранта, який здійснює дисертаційне дослідження, для вченого, який потребує поради щодо підвищення наукового керівництва, або вибору стратегії наукових досліджень).

В найбільш широкому трактуванні наука це сукупність певних явищ між якими установлюється певна узгодженість і відповідні закономірності, засвоєння яких дозволяє виробити понятійний апарат, який дає змогу виразити сутність цих явищ.Водночас наука є певною соціальною інфраструктурою, яка базується на соціально–інституціональних, правових, моральних, когнітивних, методологічних імперативах. Беззаперечним є те, що призначення цієї структури – виробництво знання.

Як суспільна діяльність наука виявляє себе у двох основних аспектах: соціологічному і когнітивному. Соціологічний аспект визначає рольові функції, а другий відображає процеси породження, тобто творчі процедури теоретичного й емпіричного рівнів, які забезпечують уточнення та отримання знань [ Ильин В.В., Калинкин А.Т., 1985].

Як знання наука є асоціацією теоретичних та емпіричних, фундаментальних і прикладних, дисциплінарних і доктринальних, формальних і змістових, описових і пояснювальних, якісних і кількісних пізнавальних складових, які націлені на розкриття об'єктивних законів [Андреев Г.И., Смирнов С.А., Тихомиров В.А., 2004 ]. Серед ознак науки як системи наукових знань найважливішими є систематизованість сукупності нагромаджених знань, доказовість і достовірність, віддзеркалення знаннями об'єктивних закономірностей, довговічність системи знання.

Щодо виникнення науки, то на сьогодні існує декілька поглядів: 1) наука була завжди так як вона органічно властива практичній і пізнавальній діяльності людини; 2) наука зародилася у Стародавній Греції в п'ятому столітті до нашої ери; 3) наука виникла в Західній Європі в пізньому середньовіччі; 4) наука починається працями І.Кеплера, Х.Гюйгенса, і особливо Г. Галілея та І.Ньютона; 5) наука розпочала свій розвиток у першій третині ХІХ століття. Проте, незалежно від точної дати і місця виникнення науки вона у своєму розвитку пройшла три стадії: 1) наука стародавнього світу ( не виходить за межі повсякденної практики людини); 2) класичний період розвитку науки (поява фундаментальних галузей природознавства і математики, відбувається експериментальна перевірка гіпотез, виникнення технічних наук як знання–посередника між теорією і практикою); 3) сучасна стадія розвитку науки (зростання ролі теоретичних досліджень, які спрямовують діяльність експериментаторів у найбільш раціональне русло).

Наука сьогодні стає настільки складною, багатовекторною що сама перетворюється на предмет наукових досліджень. У зв'язку з цим склався цілий комплекс наук про науку, який називають наукознавством.

Наука на думку російського природознавця Горлова А.А. [1997] має наступні ознаки: 1) універсальність (дає істинні знання для всього універсіуму); 2) фрагментарність (диференціація на окремі дисципліни, вивчає фрагменти реальності); 3) загальна знчущчість ( знання є значимі для всіх людей); 4) систематичність (надає системної природи знанню); 5) незавершеність ( досягнення абсолютої істини є неможливим); 6) критичність (ставити під сумнів і переглядати свої основоположні результати); 7) достовірність ( потребує постійної перевірки знань); 8) позаморальність (знання не мають ні моральності ні аморальності; моральні оцінки стосуються тільки діяльності вченого або застосування результатів досліджень); 9) раціональність ( наука побудована на раціональних засадах, опирається на процедури мислення , закони логіки, закономірності функціонування і і розвитку об'єктів); 10) чутливість (результати потребують емпіричної перевірки, сприйняття дослідником). При цьому наука принципово відрізняється від релігії (заснована на доказах а не на вірі), мистецтва (будується не на сенсорних образах, а на раціональності), ідеології (орієнтована на об'єктивну істину, а не на вираження інтересів певних соціальних і політичних груп).

Наука у суспільстві виконує дві функції [Леге Жан–Мари, 1988]: пізнавальну і практичну, які є взаємозв'язані. Функціональну структуру науки можна подати в наступному вигляді:

1) евристична – засіб здійснення відкриттів та отримання принципово нового знання;

2) пізнавальна – пояснює явища об'єктивної дійсності через виявлення законів, закономірностей та тенденцій;

3) інструментальна – формує інструмент розуміння реальності;

4) культурологічна – важлива підсистема культури;

5) світоглядна – формує науковий світогляд;

6) експертно–оцінна – оцінка існуючі проблеми та наукові проекти;

7) управлінська – забезпечує реалізацію управління суспільними процесами;

8) комерційна – забезпечує отримання комерційного прибутку від реалізації наукового продукту;

9) соціальна – забезпечує процес соціалізації людей;

10) практична – підвищує ефективність суспільної діяльності.

Проте головне призначення науки полягає в отриманні знання про об'єктивно існуючий світ. Тому в гносеологічному аспекті її притаманні наступні функції: отримання, поширення, удосконалення, нагромадження та застосування наукових знань [Рассел Бертран, 1998].

Структура науки. Науку необхідно розглядати як полі культурне утворення. Це дає підґрунтя для виділення у ній кількох структур, які взаємодіють між собою [Сурмін Ю., 2006]. На даному етапі розвитку суспільства можна виділити три основні види наукових досліджень: 1) фундаментальні (здобуття знання заради самого знання – відкриття законів, побудова абстрактних систем знань, які не дають жодного практичного ефекту); 2) прикладні дослідження (спрямовані на вирішення певних практичних потреб); 3) розробки (створення конкретних систем, матеріалів тощо).

Зважаючи на те, що основним продуктом науки є знання виникає потреба тлумачення цього поняття. Знання – це зміст мислення про об'єкт , перевірений практикою результат пізнання дійсності, правильне її відображення у свідомості людини [ Копнин П.В.,1982]. Наукове знання є одночасно і основний продукт науки і засіб його виробництва. Серед сукупності наукових знань можна виділити: абсолютні і відносні, апріорні (до пізнавального акту) і апостеріорні (отримані в результаті пізнавальних дій), об'єктне (знання про особливості об'єкта), предметне (про істотний аспект об'єкта) й інструментальне (про інструменти використовувані в пізнанні), емпіричні і теоретичні, фундаментальні і прикладні, сутнісні (головні) й не сутнісні (другорядні), матеріально–предметні (опредмечене у приладах, установках) й інформаційні ( подані у вигляді інформації), системні (системне уявлення про об'єкт) і несистемні (відображення окремих складових об'єкта) знання.

Саме наукове знання є неоднорідним. Воно включає наступні складові: ідеї, теорії, концепції, висновки, узагальнення. При цьому наукове знання моделюється за допомогою декількох підходів: 1) кумулятивна модель (нагромадження істинного знання через його верифікацію); 2) верифікаційна модель ( знання як процес перевірки чи верифікації); 3) фальсифікаційна модель (розглядає процес розвитку знання у вигляді фальсифікації); 4) діяльнісна модель ( формування знань через діяльність суб'єкта пізнання за допомогою відповідних методів дослідження); 5) тематична модель ( уявлення про науку як певний тематичний комплекс ).

Усі існуючі наукові дисципліни умовно можна розділити на дві основні групи: природничі й гуманітарні. Класифікація наук, прийнята ЮНЕСКО включає в себе п'ять груп: природничі, технічні, медичні, сільськогосподарські, гуманітарні науки і мистецтво. Проте цілком правомірною є класифікація наук залежно від природи об'єктів. Умовно можна виділити такі групи: природничі, суспільні, технічні, науки про людину, управлінські, логіко–математичні науки.

Методологія науки. Методологія – вчення про метод діяльності як такий включає принципи, методи діяльності і знання, що відображає їх. Складається з методології пізнання, методології практичної діяльності та методології оцінки (аксіометодології). Термін „методологія" настільки популярний, що мало хто задумується над його змістом. Методологія являє собою своєрідне джерело діяльності. Можна виділити такі варіанти структурного розуміння методології у сучасній науці:

–методологія – це певна сукупність філософських методів пізнання (індуктивного, раціоналістичного, системного);

–методологія як система методів пізнання, зокрема й конкретних;

–методологія розуміється як загальна теорія методів пізнання;

–методологія зводиться до сукупності принципів діяльності, які виступають способом регуляції діяльності;

Loading...

 
 

Цікаве