WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Розвиток науково-технічного потенціалу м. Києва - Реферат

Розвиток науково-технічного потенціалу м. Києва - Реферат


Реферат на тему:
Розвиток науково-технічного потенціалу м. Києва
Економічні трансформації суспільного життя населення будь якої країни є залежними від розвитку науково-технічної сфери. Використання науково-технічного потенціалу має слугувати додатковим каталізатором реалізації стратегії соціально-економічного розвитку України. Створення новітніх технологій та ресурсозберігаючих технологій в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі, новітніх біотехнологій та технологій інформатизації суспільства, підвищення освітнього та інтелектуального потенціалу економічно активного населення.
Місто Київ має високий, постійно зростаючий науково-технічний потенціал, який за інтегрованим показником становить біля 30% від загальноукраїнського, і створює одну з найважливіших конкурентних переваг продуктивних сил міста.
Так, у 2004 році тут кількість наукових організацій зросла до 389, тобто на 25, порівняно з 2003 роком, а чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт відповідно зросла до 39975, тобто на 9 осіб. На одну наукову установу в 2004 році у м.Києві приходилося 103 виконавця наукових та науково-технічних робіт, що більше середнього значення по Україні (на 24 особи) та майже втричі менше порівняно з 1991 роком.(Див.Табл.1)
Водночас порівняно з 1991 роком спостерігається тенденція до значного скорочення чисельності виконавців наукових та науково-технічних робіт, як по Україні загалом(майже на 65%), та, зокрема, у м.Києві (майже вдвічі).
Таблиця 1.
Основні порівняльні показники стану розвитку науково-технічного потенціалу в Україні та м.Києві за 1991-2004 рр.
Роки Кількість наукових організацій та установ, од. Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт, осіб Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт на одну наукову установу чи організацію, осіб
Україна Київ Україна Київ
один. % осіб % Україна Київ
1991 1344 291 21,7 295010 83156 28,2 220 286
1992 1350 - - 248455 - - 184 -
1993 1406 - - 222127 - - 158 -
1994 1463 - - 207436 - - 142 -
1995 1453 305 21,0 179799 52195 29,0 124 171
1996 1435 - - 160103 - - 112 -
1997 1450 324 22,3 142532 45600 32,0 98 141
1998 1518 353 23,3 134413 44900 33,4 89 127
1999 1505 367 24,4 126045 43800 34,7 84 119
2000 1490 375 25,2 120773 44450 36,8 81 119
2001 1479 378 25,6 113341 34600 30,5 77 92
2002 1477 364 24,6 107447 33200 30,9 73 91
2003 1487 364 24,5 104841 39366 37,5 71 108
2004 1505 389 25,8 106603 39975 37,5 71 103
Це свідчить про зростання навантаження на одного виконавця наукових та науково-технічних робіт, оскільки при значному знижені чисельності виконавців зросла кількість наукових організацій.
В такій ситуації необхідно проаналізувати усі резерви підвищення ефективності науково-технічної та інноваційної діяльності.
В даному випадку київський регіон витупає лідером за багатьма показниками соціально-економічного розвитку. Високий ступінь інтегрованості даного регіону з різними секторами науки (особливо академічний сектор), наявність потужного виробничого та науково-технічного потенціалу, необхідність появи нового бачення щодо розвитку київського регіону створюють якнайсприятливіші умови для підвищення інноваційної активності промислових підприємств.
Налагодження системи управління інноваціями на різних рівнях (від підрозділів корпорацій до держави) вимагає здійснення спеціальних заходів з боку держави, які є неоднаковими в різних країнах, хоча і підпорядковані одній меті: стимулюванню інноваційної активності і розвитку науково-технічного потенціалу.
В світовій практиці за ступенем активності втручання держави в економіку виділяють три групи країн: у першій групі домінує концепція необхідності активного втручання держави в управління економікою (Японія і Франція); друга група характеризується переважним наголосом на ринкові відносини (США і Великобританія); третя група країн притримується "проміжного" варіанту в економічній, у тому числі й інноваційній, політиці: державне регулювання поєднується з низьким ступенем централізації державного апарату, використовуються непрямі методи впливу при розвинутій системі узгодження інтересів уряду і бізнесу.
При цьому прийнято розподіляти заходи впливу держави в сфері науково-технічної та інноваційної діяльності на прямі і непрямі. Співвідношення їх визначається економічною ситуацією в країні та обраною концепцією державного регулювання - з акцентом на ринок або на централізований вплив. Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються переважно в двох формах: адміністративно-відомчій і програмно-цільовій. Адміністративно-відомча форма реалізується через механізм прямого дотаційного фінансування, здійснюваного у відповідності зі спеціальними законами, прийнятими з метою безпосереднього сприяння інноваціям. Наприклад, у США в 1980 р. був прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера (Stevenson-Wydler Tehnology Innovation Act of 1980; Public Law 96-480) "Про технологічні нововведення", що передбачав ряд заходів по стимулюванню промислових інновацій: створення для їхнього вивчення та стимулювання спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади; сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями; заохочення приватних осіб і корпорацій, які вносять великий вклад у розвиток науки і техніки.
Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій передбачає конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм підтримки нововведень, у тому числі й у малих наукомістких фірмах; створюється система державних контрактів на придбання тих або інших товарів і послуг, фірмам даються кредитні пільги для здійснення нововведень, тощо. Контрактне фінансування являє собою один з елементів поширеної в даний час системи контрактних відносин - договорів між замовниками і підрядчиками. Строго обумовлюються взаємні зобов'язання сторін й економічні санкції. У США в такий спосіб фінансуються 77% федеральних витрат на НДДКР.
Особливе місце в системі прямих форм впливу держави на інноваційну сферу займають заходи, що стимулюють кооперацію промислових корпорацій в сфері НДДКР і кооперацію університетів із промисловістю.
Серед непрямих методів державного впливу на активізацію інноваційних процесів, які забезпечують створення сприятливого соціально-економічного клімату для новаторської діяльності, найбільш поширеними є: лібералізація податкового та амортизаційного законодавства; створення соціальної інфраструктури, що включає формування єдиної інформаційної системи усередині країни.
Відпрацювання основних заходів по підтримці та стимулюванню інноваційно-інвестиційної діяльності за допомогою формування відповідної інфраструктури в київському регіоні, відкриє нові перспективи як щодо розвитку самого регіону, так і підтримки та стимулювання усіх учасників інноваційного циклу, на окремихйого етапах: дослідження, розробки, підготовка до виробництва , виробництво, збут.
По м.Києву інноваційна діяльність характеризується підвищенням темпів зростання.(Див.Табл.2)
Таблиця 2.
Показники інноваційної активності по м.Києву
1995 2000 2003 2004
Кількість промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, один. 99 98 161 215
Т1995=100, % 100 99 163 217
Т2/Т1, % - 99 164 134
Впровадження прогресивних технологічних процесів на промислових підприємствах, один. 338 64 326 596
Т1995=100, % 100 19 96 176
Т2/Т1, % - 19 509 183
Освоєно нових видів продукції, один. 840 2052 612 998
Т1995=100, % 100 244 73 119
Т2/Т1, % - 244 30 163
В 2004 році порівняно з 1995 роком зросла майже вдвічі кількість промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю. В 1,7 рази піднявся рівень впровадження прогресивних технологічних процесів на промислових підприємствах, а рівень освоєння нових видів продукції виріс майже в 1,2 рази, але майже вдвічі менше відносно 2000 року.
Тому необхідно створити і послідовно реалізувати інноваційно-інвестиційний механізм, що відповідав би новим економічним і соціально-політичним реаліям, забезпечував значний за масштабом приплив капіталу для модернізації виробництва. Слід також обрати реальні(не формальні) пріоритети виробництва, де концентрація ресурсів зможе у порівняно короткий строк забезпечити успіх і ланцюгову реакцію переходу до більш високих сфер суспільного господарства.
Наявні проблемні аспекти в науково-технічній сфері вимагають формування на загальнодержавному рівні з відповідним законодавчим забезпеченням системи комплексного підходу до вирішення питань щодо відпрацювання інноваційної інфраструктури як в межах України, так і в м.Києві, яка б дозволяла здійснювання моніторингу стану розвитку науково-технічного потенціалу та комерціалізації нововведень.
Київ може стати експериментальним майданчиком відпрацювання механізмів формування такої системи на регіональному рівні. Для цього можуть бути використані наявний досвід та БД УкрІНТЕІ.
Loading...

 
 

Цікаве