WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Поняття, зміст і функції науки, історія розвитку науки, наукознавство та його розвиток, філософські проблеми наукового пізнання, псевдонаука - Реферат

Поняття, зміст і функції науки, історія розвитку науки, наукознавство та його розвиток, філософські проблеми наукового пізнання, псевдонаука - Реферат

знання поділяють на два рівні, а саме: рівень емпіричного знання та рівень теоретичного знання.
Для знань, отриманих на емпіричному рівні, характерне те, що вони є результатом безпосереднього контакту з живою реальністю при спостереженні або експерименті. На цьому рівні ми одержуємо знання про означені події, виявляємо властивості інтересуючих нас об'єктів або процесів, фіксуємо відношення і, нарешті, встановлюємо емпіричні закономірності.
Над емпіричним рівнем науки завжди надбудовується теоретичний рівень. Теорія, що представляє цей рівень, будується з явною спрямованістю на пояснення об'єктивної реальності (головна задача теорії полягає в тому, щоб описати, систематизувати і пояснити всю множину даних емпіричного рівня). Проте теорія будується таким чином, що вона описує безпосередньо не навколишню дійсність, а ідеальні об'єкти.
Механіка, наприклад, описує не реальні процеси, із якими людина безпосередньо має справу в дійсності, а процеси, які відносяться до ідеальних об'єктів, наприклад до матеріальних точок.
Ідеальні об'єкти на відміну від реальних характеризуються не нескінченим, а цілком визначеним числом властивостей. Матеріальні точки, в механіці, мають не дуже велике число властивостей, серед них - їхня маса і можливості їх опису в просторі та часі. Таким чином, ідеальний об'єкт будується так, що він цілком інтелектуально контролюється.
У теорії задаються не тільки ідеальні об'єкти, але і взаємовідносини між ними, що описуються законами. Крім того, із первинних ідеальних об'єктів можна конструювати похідні об'єкти.
У результаті теорія, що описує властивості ідеальних об'єктів, взаємовідносини між ними, а також властивості конструкцій, утворених із первинних ідеальних об'єктів, спроможна описати усю ту різноманітність даних, із якими вчений стикається на емпіричному рівні.
Відбувається це в такий спосіб: із вихідних ідеальних об'єктів будується деяка теоретична модель даного конкретного явища і передбачається, що ця модель в істотних своїх сторонах, у певних відношеннях відповідає тому, що є в дійсності.
Уточнимо тепер наші уявлення про теоретичний рівень знання. Важливо мати на увазі, що цей рівень знання звичайно розчленовується на дві суттєві частини, що подаються фундаментальними теоріями і теоріями, що описують конкретну (достатньо велику) область реальності, базуючись на фундаментальних теоріях. Так, механіка описує матеріальні точки і взаємовідносини між ними, а на основі її принципів далі будують різноманітні конкретні теорії, що описують ту або іншу область реальності. Таким чином для опису руху, наприклад, небесних тіл будується небесна механіка.
Важливо ще разом відзначити, що в теорії ми завжди маємо справу з ідеальним об'єктом: у фундаментальних теоріях - із найбільше абстрактним ідеальним об'єктом, а в теоріях другого покоління - визначеними похідними від цих ідеальних об'єктів, на основі яких конструюються моделі конкретних явищ дійсності.
Роль теорії в проблемі формування науково-теоретичних знань визначається тим, що в ній ми маємо справу з інтелектуально контрольованим об'єктом, у той час як на емпіричному рівні з реальним об'єктом, що володіє нескінченою кількістю властивостей і є інтелектуально не контрольованим.
Оскільки в теорії ми маємо справу з інтелектуально контрольованим об'єктом, то ми можемо описати теоретичний об'єкт як завгодно детально й одержати в принципі як завгодно далекі наслідки з теоретичних уявлень. Як тільки наші вихідні абстракції стануть вірними, ми впевнимося, що і наслідки з них будуть вірні. Сила теорії полягає в тому, що вона може розвиватися ніби сама по собі, без прямого контакту з дійсністю. Природно, що вихідні принципи повинні співвідноситися з дійсністю.
Про наукові теорії, їх класифікацію та основні методи побудови.
Наукове знання можна розглядати як складну систему з дуже розгалуженою ієрархією структурних рівнів: локальне знання, що у будь-якій науковій області співвідносяться з теорією; знання, що складають ту чи іншу наукову область; знання, що подають усю науку.
У такому контексті наукова теорія є визначеною системою понять та суджень, які відображають суттєві та закономірні внутрішні зв'язки тієї чи іншої предметної області дійсності. Вона пояснює предметні факти з єдиного погляду, приводячи їх до стрункої системи узагальнюючого знання.
Теорія - то найповніша і внутрішньо незаперечна система знань, яка дещо відрізняється від інших форм знання - моделей, аналогій гіпотез, тощо, перш за все, своєю логічною впорядкованістю взаємодій включених до її складу елементів знання; по-друге, своїми гносеологічними функціями; по-третє, тим, що теорія сама містить поняття, моделі, аналогії, гіпотези, тощо.
Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки).
За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу - природничі; науки про суспільство - суспільні; технічні науки.
Своєрідною наукою є сучасна математика. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів).
Організація науки і підготовка наукових кадрів
Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб'єкту (учений, науковий колектив) і об'єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).
Основними формами підготовки наукових кадрів є аспірантура та докторантура. Порядок вступу та навчання в аспірантурі та докторантурі встановлюється Кабінетом Міністрів України. Науковіпрацівники проходять стажування у відповідних наукових, державних установах, організаціях як в Україні, так і за її межами. Наукова установа забезпечує проходження курсу підвищення кваліфікації науковому працівникові кожні п'ять років із збереженням середньої заробітної плати. Результати підвищення кваліфікації враховуються при атестації наукових працівників.
Вчені мають право на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук та присвоєння вчених звань старшого наукового співробітника, доцента і професора. Присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань є державним визнанням рівня кваліфікації вченого. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань встановлюється Кабінетом Міністрів України. Атестати доцента і професора видаються Міністерством освіти України, а дипломи кандидата і доктора наук та атестат старшого наукового співробітника - Вищою атестаційною комісією України. Наявність відповідного наукового ступеня або вченого звання є кваліфікаційною вимогою для зайняття науковим працівником відповідної посади.
Атестація наукових працівників провадиться в наукових установах не рідше одного разу на п'ять років з метою:
- оцінки рівня професійної підготовки наукового працівника, результативності його роботи;
- визначення відповідності кваліфікації наукового працівника займаній посаді;
- виявлення перспективи використання здібностей наукового працівника, стимулювання підвищення його професійного рівня;
- визначення потреби в підвищенні кваліфікації, професійної підготовки наукового працівника.
Положення про атестацію наукових працівників затверджується Кабінетом Міністрів України.
Loading...

 
 

Цікаве