WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Поняття, зміст і функції науки, історія розвитку науки, наукознавство та його розвиток, філософські проблеми наукового пізнання, псевдонаука - Реферат

Поняття, зміст і функції науки, історія розвитку науки, наукознавство та його розвиток, філософські проблеми наукового пізнання, псевдонаука - Реферат

це принцип людського мислення, який спрямовує його на осмислення та усвідомлення власних форм і передумов; предметний розгляд самого знання, критичний аналіз його змісту і методів пізнання; діяльність самопізнання, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини, тощо) хоча і була в цей період пов'язана з ним як із своїм джерелом і об'єктом, однак зберігала видимість самостійності. Ця видимість витікала із тимчасової роз'єднаності, частково внаслідок того, що результати оцінювалися поза їх практично-методичним використанням.
Основні положення теорії наукового пізнання
Хід наукового пізнання істотно залежить від розвитку використовуваних наукою засобів. Використання підзорної труби Галилеем, а потім - створення телескопів, радіотелескопів багато в чому визначило розвиток астрономії. Застосування мікроскопів, особливо електронних, зіграло величезну роль у розвитку біології. Без таких засобів пізнання, як синхрофазотрони, неможливий розвиток сучасної фізики елементарних часток. Застосування комп'ютера революціонізує розвиток науки.
Методи і засоби, використовувані в різних науках, не однакові.
Розходження методів і засобів, застосовуваних у різних науках, визначаються і специфікою предметних областей, і рівнем розвитку науки. Однак у цілому відбувається постійне взаємопроникнення методів і засобів різних наук. Апарат математики застосовується усе ширше. По вираженню Ю.Вінера, "неймовірна ефективність математики" робить її важливим засобом пізнання у всіх науках. Однак навряд чи випливає в майбутньому очікувати універсалізації методів і засобів, використовуваних у різних науках.
Методи, розвиті в одній науковій області, можуть ефективно застосовуватися в зовсім іншій області.
Одне з джерел новацій у науці - це перенос методів і підходів з однієї наукової області в іншу. Наприклад, от що написав академік В.І.Вернадський про Л.Пастера, маючи у виді його роботи з проблеми самозародження: "Пастер... виступав як хімік, що володів експериментальним методом, що ввійшов у нову для нього область знання з новими методами і прийомами роботи, що побачив у ній те, чого не бачили в ній раніше її натуралісти-спостерігачі, що вивчали,".
На емпіричному рівні наукового знання в результаті безпосереднього контакту з реальністю вчені одержують знання про визначені події, виявляють властивості цікавлячих їхніх чи об'єктів процесів, фіксують відносини, встановлюють емпіричні закономірності.
Для з'ясування специфіки теоретичного пізнання важливо підкреслити, що теорія будується з явною спрямованістю на пояснення об'єктивної реальності, але описує безпосередньо вона не навколишню дійсність, а ідеальні об'єкти, що на відміну від реальних об'єктів характеризуються не нескінченним, а цілком визначеним числом властивостей. Наприклад, такі ідеальні об'єкти, як матеріальні крапки, з якими має справа механіка, мають дуже невелике число властивостей, а саме, масою і можливістю знаходитися в просторі і часі. Ідеальний об'єкт будується так, що він цілком інтелектуально контролюється.
Теоретичний рівень наукового знання розчленовується на двох частин: фундаментальні теорії, у яких учений має справу з найбільш абстрактними ідеальними об'єктами, і теорії, що описують конкретну область реальності на базі фундаментальних теорій.
Сила теорії полягає в тому, що вона може розвиватися як би сама по собі, без прямого контакту з дійсністю. Оскільки в теорії ми маємо справу з інтелектуально контрольованим об'єктом, те теоретичний об'єкт можна, у принципі, описати як завгодно детально й одержати як завгодно далекі наслідки з вихідних представлень. Якщо вихідні абстракції вірні, то і наслідку з них будуть вірні.
Хоча наукова діяльність специфічна, у ній застосовуються прийоми міркувань, використовувані людьми в інших сферах діяльності, у повсякденному житті. Для будь-якого виду людської діяльності характерні прийоми міркувань, що застосовуються й у науці, а саме: індукція і дедукція, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, ідеалізація, аналогія, опис, пояснення, пророкування, гіпотеза, підтвердження, спростування й ін.
Основними методами одержання емпіричного знання в науці є спостереження й експеримент.
Спостереження - це такий метод одержання емпіричного знання, при якому головне - не вносити при дослідженні самим процесом спостереження які-небудь зміни в досліджувану реальність.
На відміну від спостереження, у рамках експерименту досліджуване явище ставиться в особливі умови. Як писала Ф.Бекон, "природа речей краще виявляє себе в стані штучної скрутності, чим у природній волі".
Важливо підкреслити, що емпіричне дослідження не може початися без визначеної теоретичної установки. Хоча говорять, що факти - повітря вченого, проте збагнення реальності неможливо без теоретичних побудов. И.П.Павлов писав з цього приводу так: "...у всякий момент потрібно відоме загальне представлення про предмет, для того щоб було на що чіпляти факти..."
Псевдонаука
Псевдонаука (лженаука, квазинаука, альтернативна наука) - рід діяльності, що зовні імітує науку, але по суті нею не є; знання, що претендує на науковість, але не відповідає науковим стандартам.
Варто відрізняти псевдонауку від неминучих наукових помилок. Характерними відмітними рисами псевдонаукової теорії є:
- ігнорування або перекручування фактів, відомих авторові теорії, але суперечним його побудовам;
- ігнорування зауважень про те, що теорія заснована на сильно недостовірних даних (тобто не підтверджених поруч незалежних експериментів/дослідів, або лежачих у межах погрішностей виміру), або на недоведених положеннях (див. Бритва Оккама), або на обчислювальних помилках;
- відмовлення від спроб звірити теоретичні викладення з результатами спостережень, заміна перевірок апеляціями до "інтуїції", "здоровому глуздові" або "авторитетній думці";
- нефальсифікуємість (невідповідність критерієві Поппера), тобто така структура положень теорії, при якій відсутня принципова можливість поставити реальний, коректний експеримент, один з мислимих результатів якого однозначно свідчив би проти даної теорії.
Іншими словами, псевдонаука ігнорує найважливіші елементи наукового методу - експериментальну перевірку і виправлення помилок. Відсутність цього негативного зворотного зв'язку позбавляє псевдонауку зв'язку c об'єктом дослідження, і перетворює неї в некерований процес, сильно підданий нагромадженню помилок.
Варто помітити, що існує і постійно з'являється безліч теорій і гіпотез, що можуть показатися псевдонауковими з ряду причин:
- новий, незвичний формалізм (мова теорії);
- фантастичність наслідків з теорії;
- відсутність або суперечливість експериментальних підтверджень (наприклад, через недостатню технологічну оснащеність);
- відсутність інформації або знань, необхідних для розуміння;
- конформізм.
Але якщо автор теорії передбачає потенційну можливість її незалежної перевірки, те це не може називатися лженаукою, який би не був "ступінь бредовості" (по Нільсу Борі) цієї теорії. Деякі з таких теорій можуть стати "протонауками", породивши нові напрямки досліджень і нова мова опису дійсності.
З іншого боку, "ступінь бредовості" теорії або її "невизнаність" ще не є достатньою ознакою її новизни і науковості, хоча багато псевдовчені схильні апелювати до цього.
Структура і класифікація науки
Наукове
Loading...

 
 

Цікаве