WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Критична оцiнка пiзнавальних цiнностей - Реферат

Критична оцiнка пiзнавальних цiнностей - Реферат

втримання підстав для певних розбіжностей. При цьому він вирізняє три рівні можливих розбіжностей: фактуальний, методологічний, аксіологічний. Відповідні рішення для досягнення згоди при ієрархічній структурі наукових дебатів можуть бути отримані при переході на більш високий рівень дебатів. Так, для досягнення фактуального консенсусу, слід апелювати до методологічного рівня, щоб застосовувати певні правила для розв'язання проблем розбіжності в емпіричних даних або їхнього теоретичного пояснення. Для розбіжностей щодо методологічних правил, вирішальною може бути апеляція щодо цілей науки, визначених відповідними цінностями, тобто вихід на аксіологічний рівень. Недовизначеність вибору варіантів певного рівня правилами більш високого рівня ієрархії втримує місце для диссенсусу в цій стандартній ієрархічній структурі наукових дебатів. Так, можливі методологічні розбіжності в настановах до пошуків на фактуальному рівні. Наприклад, Поппер орієнтує на пошуки передбачень, спроможних спростувати теорію і вважає високоймовірні гіпотези нездатними до пояснення широкого класу явищ, а Карнап наполягає на сприйнятності теорій, які є високоймовірними за рахунок багатьох підтверджень і навіть за відсутності нових передбачень.
Однак, якщо вчені встановлять, що їхні розбіжності є аксіологічними, тобто визначаються різними ціннісними установками, ієрархічна структура наукових дебатів не надає можливостей для раціональної критики, оскільки більш високий, ніж аксіологічний, рівень обговорення у ній відсутній. Поппер, наприклад, вважав, що прийняття або зміна пізнавальних цілей є справою емоційною і суб'єктивною і не може раціонально обговорюватись. Він протиставляв свою точку зору на ціль науки (епістемічний реалізм: ціль - істина) іншим поглядам: інструменталізму, конвенціоналізму, прагматизму, які відповідно проголошували в якості цілей науки економність, простоту і передбачувальну точність.
Для винайдення іншої моделі наукових дебатів, здатної включити цілі і цінності до обговорення, Л.Лаудан піддає критиці те, що він називає оманливою коваріантністю між певними пізнавальними цілями і методологічними правилами як засобами (або інструментами) їхнього досягнення. Якщо виходити з такої коваріантності і вважати різницю в цілях необговорюваною, то ми й отримаємо ту несумірність парадигм, на якій наполягає Кун, і неможливість раціональних дискусій.
Однак, одні й ті ж набори методологічних правил можуть використовуватись для досягнення різних цілей. Так, реалісти, які розглядають наукові теорії як наближення до істини, і інструменталісти, які вбачають в наукових теоріях лише засіб для передбачення явищ, можуть сповідувати тотожні методологічні стандарти. Так, обидва лагері вважають з потрібне для досягнення своїх різних цілей (істинне пізнання і успішне передбачення) вимагати від теорій емпіричної підтверджуваності, опису широкого кола явищ та наявності передбачень.
Таким чином, аксіологічні розбіжності не виключають методологічної і фактуальної згоди. Крім того, цінності є необговорюваними, тільки якщо ми притримуємося ієрархічної моделі наукових дебатів. Якщо ж вважати, що обговорення цілей може відбуватись з посиланням на методологію і фактуальний стан справ, тобто відмовитись від ієрархії на користь моделі з більш рівноправним розумінням відносин між рівнями обговорення, раціональна критика цілей стає можливою. Л.Лаудан пропонує дві основні стратегії такої критики: 1)показати утопічність цілей, 2)показати їхню невідповідність неявним цінностям наукової практики.
Утопічність цілей можна скритикувати, продемонструвавши їхній а)стратегічний утопізм, б)семантичний утопізм, в)епістемічний утопізм.
Так, продемонстрували свою стратегічну утопічність пошуки філософського каменю, спроби створення вічного двигуна, побудови соціального устрою, який би забезпечував загальне щастя. Серед пізнавальних цінностей стратегічно утопічною виявилась вимога до науковості знання як до його доведеності на емпіричних засадах, оскільки універсальні твердження типу наукових законів потребували б для своєї прийнятності нескінченної кількості перевірок їхніх наслідків.
Семантичну утопічність демонструють такі часто проголошувані пізнавальні цілі, як краса і елегантність теорій. Значення термінів, які здаються інтуїтивно ясними, не є визначеними, тому неможливо об'єктивно визначити, досягнуті вони чи ні.
Може виявитись епістемічно утопічною така пізнавальна цінність, як істинність теорії, навіть, якщо значення поняття істини задовільно визначене (наприклад, за Тарським). Це може мати місце, коли невизначені критерії реалізованості такої цілі.
Наведений спосіб критики дійсно використовується в дискусіях між прихильниками різних наукових цілей: редукціоністами і холістами, телеологами - прибічниками пошуків діючої причини, інструменталістами - реалістами.
Виявлення розбіжністі явних і неявних цілей когнітивної практики також може бути підставою для критики. "Самі результати дій агента цілепокладання (навіть якщо вони не фігурують серед його явних цілей) можуть обгрунтованно вважатися за його неявні цілі. ... Побоюючись звинувачень в непослідовності, раціональна людина, зіткнувшись з конфліктом між цінностями, які він проголошує, і цінностями, про які свідчать його дії, намагатиметься впорядкувати ті і інші". Перевага віддається тій групі цілей, після виявлення їхньої суперечності, яка відповідає деякій прийнятній цінності, щодо якої існує згода. Так, наприкінці XVIII - початку XIX століть наукове співтовариство відмовилось від установки обмеження науки виключно спостережуваними сутностями, оскільки використання таких гіпотетичних сутностей надзвичайно розширювало пояснювальні можливості наукових теорій за умови їх перевірюваності.
Сітчаста модель наукової раціональності.
Ларрі Лаудан пропонує власну модель взаємних раціональних обґрунтувань поміж науковими теоріями, методами і цілями, яку він називає сітчастою. "Комірку" такої "сітки"утворює трикутник, в вершинах якої знаходиться те,що в структурі ієрархічних дебатів розглядалось, як певні рівні, тобто фактуальне знання: теорії з відповідним емпіричним підґрунтям; методологічні правила; цілі науки, які визначаються пізнавальними цінностями. Аксіологія, методологія і фактуальні твердження взаємно обґрунтовують одно інше, і жодний рівень не можна вважати більш або менш фундаментальним. Так, цілі обґрунтовують набір методологічних правил, який в свою чергу демонструє реалізовність цілей, а отже їхню прийнятність. Методологічні правила обґрунтовують прийнятність теорій, а прогрес або затримка в зростанні фактуального знання показує, які правила є ефективними, тобто формує вимоги до методології. А стан справ в галузі фактуального знання і цілі, що висуває наукове співтовариство, гармонізують одне одне відповідно рівню розвитку наукових методів. Оскільки ж всі ці взаємовизначення не є надто жорсткими, ця модель здатна пояснити і розбіжності між вченими, і згоду між ними в межах їхньої раціональної поведінки.
Сітчаста модель наукової раціональності Ларрі Лаудана дозволяє розширити межі раціонального вибору в науці, однак, як вже було зазначено, робиться це за рахунок відмови від реалізму. Дійсно, істина розглядається тут лише як одна з можливих (і рівноправних) цілей пізнавальної практики, і в ситуації, коли критерії її досягнення стають розмитими, може бути визнана епістемічно утопічною як пізнавальна цінність. А створення подібних ситуацій є цілком реальним в період наукової революції, який ми саме і переживаємо.
Інший вибір зробив відомий американський філософ Хіларі Патнем . Він завжди визначав свою позицію як "твердий" реалізм, але досить творчо ставився до того, як повинна розумітись ця позиція. Для того, щоб зберегти в епістемологічних засадах науки і реалізм і раціональність, він вважає за потрібне зкоректувати розуміння і того і іншого. Розглянемо зпершу, як критичний огляд попередніх методологічних концепцій приводить його до ідеї некритеріальної раціональності.
Loading...

 
 

Цікаве