WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Методологічні концепції сучасної філософії науки. Х.Патнем про некритеріальну раціональність і реалізм "з людським обличчям" - Реферат

Методологічні концепції сучасної філософії науки. Х.Патнем про некритеріальну раціональність і реалізм "з людським обличчям" - Реферат


Реферат на тему:
Методологічні концепції сучасної філософії науки. Х.Патнем про некритеріальну раціональність і реалізм "з людським обличчям"
Філософія науки як напрямок західно-європейської філософської думки створювалась і розвивалась під гаслом дослідження науки науковими методами. Тому Х.Патнем вважає за можливе застосовувати до методологічних концепцій науки ті вимоги, які ці концепції формулюють щодо науки. Якщо ж методологічні концепції не відповідають власним критеріям, вони можуть бути розцінені як самоспростовні.
Так, логічний позитивізм розглядав як змістовні лише емпірично перевірювані речення, логічні і математичні речення він вважав аналітично істиними або хибними, а всі інші безглуздими. Однак сам принцип верифікації за цими критеріями є безглуздим, оскільки не є ні аналітично істинним, ні емпірично перевірюваним. Тобто логічний позитивізм самоспростовний.
Аналогічно може бути продемонстровано самоспростовність будь-якої моделі раціональності, яка висуває певні критерії або норми раціональності. В рамках такої моделі самі ці критерії не можуть бути обґрунтовані.
Л.Вітгейнштейн і К.Поппер посилаються на певні соціальні норми раціональної прийнятності певних суджень. І якщо в ситуаціях буденного життя для "верифікації" більшості суджень (зокрема суджень сприйняття типу "я стою перед дверима") достатньо дії неявних суспільних норм, що поділяються представниками певної культури і носіями певної мови, то в судженях про успішність наукових теорій суспільство покладається на суспільно затверджений авторитет експертів. Так, Поппер вважає методологічні рішення вчених або конвенції неусувним компонентом перевірки теорій. Таким чином, критерії раціональності виявляються просто інституціоналізованими нормами.
Х.Патнем підкреслює, що "... ми не можемо, спираючись на суспільно закріплені норми, вирішити, що раціонально довідне і обгрунтовне в філософії, а що ні. Заява, ... що філософія - це концептуальний аналіз, що поняття самі визначають, які філософські аргументи вірні, якщо їх поєднати з доктриною про те, що поняття - це норми або правила, зафіксовані в суспільній мовній практиці, є завуальованою заявою, що будь-яке обґрунтування в філософії є критеріальне обґрунтування і що філософські істини настільки ж публічно демонстровані, як і наукові істини. Така позиція здається мені просто нерозумною, зважаючи на всю історію предмету , включаючи новітню. ... Не існує нейтральної концепції раціональності ... Ніхто не зможе критеріально веріфікувати, що жоден з нас не має підстав апелювати до норм культури".
Таким чином, Х.Патнем стверджує, що інституціоналізована критеріальна раціональність, яку обстоювали позитивісти, Вітгейнштейн, деякі з філософів мови, не лишає місця для раціональної діяльності в філософії, тому їхня позиція самоспростовна. Таким чином, загальний висновок полягає в тому, що поняття раціонального обґрунтування має бути більш широким, ніж інституціоналізована критеріальна раціональність.
Звертаючись до критиків вищезгаданих концепцій, до філософів, які обстоювали релятивістські і багато в чому ірраціоналістичні позиції в філософії науки, тобто до Т.Куна і П.Фейерабенда, Х.Патнем зосереджується на вихідній для обох філософів тезі про несумірність (парадигм, теорій, мов) і показує її самоспростовність. Хід його аргументації при цьому такий: "...було б внутрішньо суперечливим заявити, що поняття Галілея несумірні з нашими, а потім продовжувати їх докладно описувати" , оскільки якщо б тезис про несумірність був вірний, переклад був би неможливим, і нам довелось би мати справу не з поняттями, а з неінтерпретовними шумами. Без настанови інтерпретативної доброзичливості не тільки наукові поняття, а й найпростіші слова з попередніх модифікацій нашої власної мови, як показав ще В.Куайн , не мали б для нас фіксованого значення. Порівняння вказує, що існує та чи інша сумірність.
Сумірність ця забезпечується деякими фундаментальними засадами людського існування: "Якими б різними не були наші образи знання і концепцїї раціональності, ми володіємо гігантським сумісним запасом припущень і вір про те, що розумно, причому поділяємо ці віри і припущення навіть з тією дуже химерною культурою, яку зуміли успішно витлумачити". Та обставина, що релятивістські погляди заперечують наявну сумірності концепцій такою мірою, що роблять проблематичною власне формулювання, за Х.Патнемом визначається їхнім сцієнтизмом. На відміну від сциєнтизма позитивістського ґатунку, зорієнтованого на природничі науки, культур-релятивізм 70х-80х, наполягавший на тому що раціональність просто визначається культурними нормами місцевого значення, є сциєнтизмом, викликаним до життя антропологією.
Таким чином, загальний висновок на користь некритеріальної раціональності, заперечує виключне значення наукової раціональності як взірця раціональної людської діяльності. Х.Патнем закликає в пошуках адекватної концепції раціональності звертатися до прикладу різних видів людської діяльності, зокрема до способів усвідомлення моральних норм в етичних концепціях, які не передбачають готових рішень для життєвих ситуацій Головне - це відмова від пошуків абсолюту, зрозумілого як набір норм.
Ця ж тенденція відмови від абсолютистських претензій характерна для Патнема при розгляді ним проблеми істини, невід'ємної від прокламованої ним реалістичної позиції. Наукова раціональність не завжди, але найчастіше пов'язана з реалізмом. Реалізм же -- це філософська позиція, яка передбачає з самого початку існування зовнішнього світу і принципову можливість його істинного пізнання. Цю позицію, яку поділяє більшість вчених-природничників, і яка є опорою здорового глузду, виявляється, втім, дуже складно не тільки обґрунтувати, а й послідовно провести навіть у галузі філософії науки.
Хіларі Патнем вважає, що цих труднощів можна уникнути, якщо відмовитись від абсолютизму, тобто визнати пізнавальну позицію людини в усій її відносності і припинити ототожнювати її з абсолютною пізнавальною позицією немов би з погляду Господа Бога. Назва однієї з книжок Х.Патнема "Реалізм з людським обличчям" , яка перефразує відомий політичний лозунг часів Празької весни, покликана підкреслити, в чому полягає різниця між запропонованим цим філософом "внутрішнім реалізмом" і метафізичним реалізмом абсолютистського ґатунку.
Метафізичний реалізм передбачає привілейовану пізнавальну позицію, так би мовити, з точки зору "погляду Божествених очей". Х.Патнем демонструє неприйнятність такої позиції на двох прикладах, один з яких пов'язаний з квантовою механікою, а інший з способами розв'язання парадоксу брехуна в сучасній логіці. Нещодавнє доведення повноти квантової механіки і відмова від ідеї прихованих параметрів засвідчили, що неможливо уникнути того, що Патнем, посилаючись на Е.Вігнера, називає принциповим розривом, проміжком між системою і спостерігачем. Для повного опису квантовомеханічної системи, необхідно зважати, які саме з можливих і взаємовиключних (доповняльних)засобів спостереження, будуть використовуватись суб'єктом, отже неможливо помислити суб'єкта, який водночас озирав би і систему і спостерігача в обох варіантах, не вдаючись до парадоксальної інтерпретації одночасного існування множини світів, що розгалужуються.
Аналогічно, застосовуючи ієрархію мов і мета-мов для уникнення парадоксу типу парадоксу брехуна, неможливо висловлюватись про цю ієрархію мовою, що включена до неї. Ось який загальний висновок робить Х.Патнем з розгляду цих прикладів: "Обидва випадки включають одне й те ж поняття "Божественного бачення", один і той же епістемологічний ідеал досягнення бачення "з точки зору Архімеда" -- точки зору, з якої ми могли б озирати спостерігачів, немов би вони не були нами самими, немов би ми були, так би мовити, поза нашою власною шкірою. Обидва випадки включають один і той же ідеал безособового знання. Те, що ми не можемо досягти цього ідеалу на практиці, не є парадоксальним: ніколи й не припускалось, що ми можемо досягти його на практиці. Однак те, що виникають принципові труднощі з самим ідеалом, тобто що ми не можемо більше уявити, що означає досягнення цього ідеалу, цей факт виявляється для нас ... найбільш глибоким парадоксом."
Не один тільки Х.Патнем критикує абсолютизм. Аналогічні явища під іншими назвами стають об'єктами критики інших філософів. Тільки серед перекладених у нас робіт, пов'язаних з філософією науки, можна одразу згадати американського філософа Тома Рокмора з його критикою фундаменталізма аналітичної філософії і відомого логіка Я.Хінтікку з деконструкцією універсалізма як притаманного різним філософським концепціям нашого століття розуміння мови (мова як універсальний посередник у відношенні людини і світу). Звичайно, зкритиковані ними епістемологічні позиції не тотожні, але всі вони пов'язані між собою прихильністю до класичного розуміння істини, захист якого в ХХ столітті здійснювався витонченими методами логічного і лінгвістичного аналізу, що врешті решт і зробило і можливим і нагальним його розвінчання.
Loading...

 
 

Цікаве