WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Наукове знання античного світу - Реферат

Наукове знання античного світу - Реферат

здійснюється у напрямку до об"єктивної цілі, якою для будь-якого сущого є здійснення того, для чого воно призначено за своєю природою. Призначеність у Арістотеля є тим двигуном,який визначає характер і напрям руху та зміни будь-якого тіла. Отже, за Арістотелем, рух і зміни усякого сущого може бути поясненим лише виходячи з цілісності космічного порядку, з доцільності світобудови, її ієрархічної структури.
Космос Арістотеля - це доцільно організована світобудова. Він скінченний, в середині нього розташована нерухома Земля, навколо якої обертається небо з усіма світилами. До Землі прагнуть усі важкі тіла, а до неба - легкі за своєю природою. Усі матеріальні сутності складаються з п"яти елементів: землі, повітря, вогню, води та ефіру. Перші чотири елементи є стихіями підлунного світу, а ефір - надлунного і є матерією небесних тіл. Отже, фізика Арістотеля грунтується на метафізичних засадах його вчення: скінченність космосу, наявність у ньому абсолютної системи місць (верх, низ, центр, периферія), поділення світу на надлунний і підлунний тощо. Природна система місць для кожного з елементів визначає призначеність усякого сущого за своєю природою: будь-які тіла завжди рухаються завдяки намаганню зайняти своє природне місце, у якому вони знаходять спокій, що є вищим з можливих станів, чим і здійснюють своє природне призначення. Щодо небесних тіл, то для них вищим станом є вічний рух по колу, який визначається тим центром, навколо якого вони рівномірно рухаються. Космос Арістотеля скінченний і через це тільки рух по колу може бути неперервним і продовжуватися нескінченно (нескінченна пряма лінія у скінченному космосі неможлива).
Арістотель розрізняє чотири види руху: у відношенні сутності - виникнення і знищення; у відношення кількості - зростання і зменшення; у відношенні якості - якісні зміни; у відношенні місця - переміщення. Хоча він не вважає за можливе вивести усі види руху з одного, але встановлює певну ієрархію і першим рухом оголошує переміщення.
Арістотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів. Тому уявлення про науку як продукт колективної творчості, діяльності багатьох умів підтверджувало відмінну рису науки - наукове дослідження передбачає об'єднання зусиль багатьох учених, наукового колективу, наукової асоціації. Програма Арістотеля протягом багатьох століть визначала напрямок наукового пошуку та характер наукового мислення.
3. Культурно-історичний контекст і досягнення науки еллінізму
Вважається, що наприкінці IV і протягом III ст. до н.е. античний світ вступає в період поступово зростаючої кризи: античне суспільство вичерпало свої історичні можливості, втратило здатність до новоутворень на власній основі і вступило в період істотних змін суспільного організму. Цей період означається поняттям "еллінізм" який характеризується (за англійським істориком Ф. Уолбенком) єдністю соціально-економічних відносин, форм політичного і культурного розвитку, що склалися на території, завойованій Олександром Македонським, у результаті грецької колонізації та взаємодії еллінських і східних елементів. Хронологічно цей етап визначається від часу походів Олександра (334-323 рр. до н.е.) до завоювання країн Середземномор'я Римом, що завершилось у 30-ті роки до н.е.
Після смерті Олександра Македонського (323 р. до н.е.) і 40-річної боротьби за його спадщину утворилися три більш-менш стабільні монархії, що були провідними в політичному, економічному та культурному житті східного Середземномор'я та суміжних країн: царство Лагідів, царство Селевкідів і царство Антигонідів. З точки зору історії науки найважливішим серед цих державних утворень було царство Лагідів (або Птолемеїв) з центром у Єгипті та прилеглими до нього африканськими територіями.
Експансія греків на схід була характерною рисою епохи еллінізму, що виявилася насамперед у заснуванні багатьох грецьких міст і поселень у цих країнах. Грецька колонізація країн Ближнього та Середнього Сходу (ІІІ-II ст. до н.е.) істотно вплинула на їх економічну, соціальну та культурну спадщину, саме грецький фрагмент в їх розвитку мав важливу, якщо не вирішальну роль. Еллінізація Сходу супроводжувалася поширенням грецьких культурних цінностей.
Ще однією характерною рисою епохи еллінізму був синтез давніх і багатих культур (єгипетської, ассірійсько-вавілонської, перської та ін.) на грекомовній основі. Саме грецька спільна мова (койне) у формі узагальненого говору, що ввібрав у себе різні грецькі діалекти, стала нормою літературної мови елліністичної культури. Процес поширення спільногрецької мови давав можливість ознайомитися з багатою грецькою культурою: літературою, філософією, наукою. У свою чергу, будова і словниковий склад мови впливали на характер зміст і стиль мислення того, хто нею користувався. Тому можна вважати, що грецька мова в східному середовищі виявилася свого роду творцем нової культури, нового стилю мислення.
Елліністична культура ще кілька століть нашої ери була визначальним чинником культурного розвитку і західного, і східного Середземномор'я.
Розвиток елліністичної науки, що відбувався в межах філософських шкіл, пов'язаний насамперед із перипатетиками, послідовниками Арістотеля. Ця школа дала кілька видатних вчених, кожний з яких працював у певній галузі науки. Серед них Феофраст з Ересу, Евдем Родосський, Арістоксен Тарентський, Дікеарх Мессенський, Стратон із Лампсаку та ін. Усі вони були самостійними вченими, які зберегли загальний дух Лікею і його засновника Арістотеля, але в окремих питаннях не зупинялися перед істотними відхиленнями від поглядів вчителя. У Лікеї вперше було диференцйовано наукові дисципліни, що раніше складали синкретичну єдність - науки "про природу". Така спеціалізація була для греків новою і незвичною справою. Пізніше, в III ст. до н.е. вона була підтримана і продовжена в діяльності Олександрійського Мусейону.
Розвитку науки в III ст. до н.е. істотно сприяли зовнішні умови, зокрема державне заступництво, яке виявлялося до вчених з боку елліністичних монархів, насамперед з боку правителів Єгипту - Птолемеїв. Історична заслуга Птолемеїв полягає в тому, що вони вперше в історії науки стимулювали наукову діяльність заради неї самої як шляхом безпосередньої підтримки вчених, так і шляхом утворення державних установ, що сприяли науковій роботі.
Установами, що вели наукову роботу й утримувалися на царські кошти, в Олександрії були Бібліотека і Мусейон. Їх засновником вважається Птолемей II Філадельф. Точні дані утворення цих установ невідомі, до нас дійшли тільки їх описи, що датуються другою половиною III ст. до н. е. Є підстави вважати, що в ті часи бібліотек (або зібрань рукописів) існувало небагато, і вони ще не були дуже великими за обсягом. Відомо, що Арістотель зібрав велику бібліотеку в Лікеї. Не виключено, що саме цей приклад ініціював Деметрія Фалерського до створення царської бібліотеки в Олександрії, що мала
Loading...

 
 

Цікаве