WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Наукове знання античного світу - Реферат

Наукове знання античного світу - Реферат

Такими були об'єднання навколо Піфагора (піфагорійський союз),Платона (Академія), Арістотеля (Лікей), Гіппократа (Косська медична школа) та інших видатних мислителів Давньої Греції того періоду. Саме діяльність таких об'єднань значною мірою зумовила утворення і розвиток наукових знань у багатьох галузях, а також осмислення і доведення особливостей знань нового типу.
Наукові знання античності формуються в розвиток і доповнення до знань попереднього історичного періоду, тому зрозуміти їх особливість можна в порівнянні (і протиставленні). Історичним попередником знання наукового було знання, що формувалося в контексті буденного жютя і повсякденної діяльності. Воно було неспеціалізованим, оскільки отримувалось побіжно. Поступово виникає діяльність, що спеціалізується на отриманні саме знання про певні предмети і явища. Сукупність спеціалізованих знань зазнає певних перетворень: відбираються знання, що знайшли застосування і були перевірені; відібрані знання систематизуються за певними ознаками та узагальнюються. Отже, знання стають особливим предметом людської діяльності. Перетворюються спеціалізовані знання шляхом уточнення слів-понять - ознак предметів, надання їм особливої форми. У давньогрецькій культурі VIII-IV ст. до н.е. знання перетворюються саме на такий предмет особливої уваги і вивчаються умови спеціалізованої діяльності (пізнання, мислення), у межах якої утворюються наукові знання.
Особливістю наукового мислення греків була теоретичність або споглядальність. Тому головна діяльність мислителя полягала в спогляданні й осмисленні його результатів. Поняття "споглядання" охоплювало зовнішнє споглядання, спостереження за допомогою зору, і внутрішнє споглядання, або умогляд. Споглядання було певною мірою пасивним актом, що не передбачав можливості активного втручання або впливу на предмет.
Узагальнюючи досвід осмислення специфіки знань нового типу давньогрецькими мислителями, зазначимо такі його характеристики:
- відзначався спеціалізований характер - наукові знання завжди є продуктом розв'язання пізнавальної задачі й результатом певних пізнавальних процесів;
- наукове знання з'являється за умов пізнавального відокремлення конкретної частини дійсності, що є об'єктом пізнання;
- формою наукового знання була логічно обгрунтована система дедуктивного висновку.
Розвиток наукових знань поступово сформував певні підстави для того, щоб ці знання розрізняти за об'єктом (предметом) пізнання. Спираючись на сучасний досвід, ми маємо можливість шукати в тому обсязі знань, яким володіло людство в давні часи, знання природничі (про природу), гуманітарні (про людину і суспільство), технічні та технологічні (про практичну діяльність і способи її здійснення). Але зазначимо, що такі визначення і класифікація знань як наукових чи донаукових, для давніх часів мають умовний характер.
Діяльність особливих груп людей і формування згаданих знань нового типу сприйняли особливо виразну форму завдяки тому, що істотно змінився їх контекст. Таким стає філософське мислення, що певною мірою заступає міфологічне і створює передумови подальшого розвитку опосередкованого, раціонального мислення і пізнання, систематизації і узагальнення раніше отриманих знань. Отже, на ранній стадії розвитку наукові знання і філософія утворювали певну цілісність. Для їх характеристики іноді використовують поняття "синкретичні знання", в якому саме підкреслюється невіддільність ранніх філософських і наукових знань, їх необхідне для того часу сполучення. Створені в той період філософські концепції були необхідною основою тих чи інших знань про природу або людину, їх підґрунтям, передумовою обгрунтування, систематизації, доведення. І, у свою чергу, філософські концепції значною мірою надихалися науковими знаннями, які були відомі або здобуті тим чи іншим філософом Давньої Греції.
Одна з ранніх характеристик різноманітності спрямування діяльності філософів Давньої Греції належить Діогену Лаерцію: "Одні філософи називаються фізиками за вивчення природи; другі - етиками за міркування про вдачі; треті - діалектиками за хитромудрість мови. Фізика, етика і діалектика суть три частини філософії; фізика вчить про світ і про все, що в ньому знаходиться, етика - про життя та властивості людини, діалектика ж турбується про доводи і для фізики, і для етики".
Те, що Діоген Лаерцій назвав фізикою (раніше ця назва зустрічається в Арістотеля), у подальшому дістало назву натурфілософії, як такого знання, в якому філософські умовиводи доповнювалися науковими знаннями і навпаки.
2. Виникнення перших наукових програм
У античній науці поряд з емпіричними правилами і залежностями формується особливий тип знання - теорія, яка дозволяє отримати емпіричні залежності як наслідок з теоретичних постулатів. Знання вже не формулюються тільки як прописування рецептів, вони стають знаннями про об'єкти реальності '' як такі '', і на їх засадах формулюється програма майбутньої практичної зміни об'єктів.
На думку дослідників, математичне знання в античності розвивалося головним чином у межах наукових програм Піфагора і Платона. У VI ст. до н.е. було побудовано перші математичні теорії й перші математичні моделі світу. Створення останніх пов'язують насамперед зі школою піфагорійців, названою так на честь засновника школи - Піфагора (близько 580-500 рр. до н.е.). Піфагорійці прагнули знайти в природі й суспільстві незмінне. Вони зробили числа основною підвалиною своєї філософії Всесвіту і намагалися звести всі співвідношення до числових ("все є число"). У школі Піфагора арифметика з простого мистецтва обчислення поступово переросла в теорію чисел. Відомо, що числам першої десятки піфагорійці приписували магічні властивості. Цілі числа поділялися на класи - "досконалі", "дружні", "лінійні", "квадратні" тощо. Особливу увагу приділяли проблемам ділення чисел, визначення видів середнього (арифметичного, геометричного, гармонічного). В астрономії, музиці, геометрії та арифметиці піфагорійці побачили загальні числові пропорції, гармонічні співвідношення, пізнання яких, за їх поглядами, саме і є пізнанням сутності й будови Всесвіту. Взагалі характерним для піфагорійської арифметичної теорії було переплетіння магії чисел з пошуками реальних числових закономірностей.
Найважливішим у піфагорійців вважається відкриття ірраціонального у вигляді несумірності відрізків прямої лінії. Відкриття несумірності-ірраціональності, мабуть, уперше примусило молоду грецьку науку усвідомлено поставитися до своїх начал, бо ті поняття числа, точки, фігури тощо, якими оперували піфагорійці, ще не були логічно обгрунтовані. Із відкриттям несумірності з'явилося також намагання геометрично відобразити відношення, що, як з'ясувалося, не передаються за допомогою арифметичних чисел. Величини почали зображати за допомогою відрізків і прямокутників, що привело до формування начатків геометричної алгебри.
Поштовхом до створення піфагорійцями власної
Loading...

 
 

Цікаве