WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Наукове знання античного світу - Реферат

Наукове знання античного світу - Реферат


Реферат на тему:
Наукове знання античного світу
1. Формування наукових знань
Перший історичний етап формування наукових знань іноді називають донауковим і пов"язують з виникненням знань, що узагальнювали інші аспекти життєдіяльності людини, знань, що фіксували досвід взаємодії з природою. У формах існування цього знання про природний світ давали взнаки міфологічний контекст, що з'єднував і перетворював їх на єдине ціле, і описово-рецептурні норми змісту знань. Для більшості знань про певні особливі частини природи (зорі, живе, землю та ін.) або природні властивості давнього періоду історії людства характерною була причетність до розв'язання певних практичних задач діяльності людства. А звідси - описово-рецептурний, техніко-технологічний характер знань, більшість з яких ще породжувалася практичним досвідом. Збагачуючись ними, людина ставала майстром, митцем. Водночас такі знання були не настільки всебічними і ґрунтовними, щоб у найзагальніших рисах дати людині розуміння сутності світу, в якому вона живе. Тому мистецька діяльність людини доповнювалася такими формами відтворення і використання знань, як таїнство, священнодія. У подальшому становленні та розвитку наукові знання поступово розшаровувались і відокремлювалися від мистецтва й магії, але продовжували відбивати єдність усіх складових людської діяльності.
Новий історичний період розвитку людського знання, пов'язаний із виникненням так званих наукових знань (чи їх прообразу), був наслідком диференціації та спеціалізації людської діяльності, істотного розвитку й ускладнення суспільного життя, потреб і способів їх реалізації. Приблизною віхою народження наукових знань вважається відтинок часу з VIII до IV ст. до н.е. Місце народження цих знань визначити важче, оскільки цей процес більшою чи меншою мірою відбувався в усіх регіонах давньої культури - від Китаю та Індії до Вавілону і Єгипту. Але є підстави вважати, що найяскравіше він виявляється в культурі Давньої Греції, яка деякий час була центром бурхливого духовного розвитку. На думку фахівців, історично здійснений людством перехід від рецептурно-описового знання, індуктивних узагальнень і простих умовиводів до логічно обгрунтованих систем дедуктивного висновку, що стали необхідними передумовами нарождення наукових знань, мав глибокі корені в характері давньогрецької культури. Аналізу особливостей давньогрецької культури присвячено багато досліджень. Наведемо деякі з особливих досягнень давньогрецької культури, що були безпосередніми чинниками виникнення нового типу знань.
Розвиток ранньорабовласницьких держав на території Давньої Греції був пов'язаний із істотним ускладненням суспільних відносин - господарчих, політичних. Землеробство, скотарство доповнювалися поступовим розвитком ремісничої справи - гончарної, рудодобувної, виготовлення металевого посуду, зброї, прикрас, ритуальних речей тощо. Великого розвитку набуло мореплавство, що уможливило зв'язок різних частин Давньої Греції по узбережжю Егейського моря, здійснення заморської торгівлі ремісними виробами, підтримування зв'язків з розвиненими країнами давнього світу.
Виникнення численних міст у Греції істотно впливало на подальший розвиток давньогрецького суспільства - його розшарування, збільшення торговельних зв'язків, зміни в структурі господарства тощо. Вони стають центрами культурного і суспільно-політичного життя. Будівельна справа, що мала значний прогрес разом з містобудуванням, сприяла розвитку техніки і мистецтв (архітектурного, скульптурного, живописного). Із розвитком міст пов'язане формування особливої форми суспільної організації - полісів, а також процес колонізації нових територій (італійських, північного узбережжя Африки і Егейського моря, південного узбережжя Чорного моря та ін.). Міста стають центрами активного духовного життя, оскільки в умовах полісної політичної організації давньогрецького суспільства (починаючи з VIII ст. до н.е.) вільні громадяни міста створювали різні угруповання для заняття "вільними мистецтвами", що передбачали насамперед духовну, раціонально-розумову діяльність. Притаманний грекам дух змагання охопив не тільки сфери матеріальної діяльності, а й інтелект, чому сприяли умови розвитку рабовласницької демократії (з високим рівнем ораторського мистецтва, вмінням переконати співвітчизників, судовим розглядом).
Зазначені зміни суспільного життя сприяли утворенню нового соціального статусу знання: знання стає необхідним його елементом, починає бути визначником соціальних дій, поведінки людей. У суспільстві з'являється потреба в духовних посередниках, які переносили б знання від одного соціального шару до іншого "по горизонталі" (від вчителя до учня) на зміну шляхам передавання знань "по вертикалі" (від батька до сина, який наслідує ремесло). Розшарування традиційного суспільства посилюється діяльністю економічних і духовних посередників (останню виконують перші філософи). Разом з тим їх діяльність посилює, робить соціально значущою раціональну практику - навички логічних міркувань, визначення понять, прийоми доказу і спростування, побудови аргументації, умовиводів, інтелектуальні змагання тощо. Новий статус знання знаходить свій вираз у ставленні давньогрецьких філософів до знання, його утворення і використання. Відомо, що Сократ і Платон вважали цю проблему насамперед моральною.
Саме зміна соціального статусу знання є однією з передумов виникнення нового типу знання - наукового. Ця передумова посилювалась і набувала дійсного характеру на шляху формування особливих суспільних форм виховання, що передбачали навчання різним знанням, успадкованим або відкритим заново. Формування і розвиток наукових знань Давньої Греції значною мірою залежали від діяльності тих, хто впливав на зміни самих методів мислення, способів підходу до предмету. Так, в умовах історичного переходу від трансляції знань "по вертикалі" до трансляції їх "по горизонталі" велику роль відіграла діяльність софістів, які спиралися на власні дослідження здібності людини до пізнання, її свідомості.
Софісти своєю діяльністю сприяли перетворенню способу мислення з метафоричного на логічний. Вони були вимушені розробляти нові форми достовірності знання - всезагального, щоб при передаванні знання від людини до людини воно зберігало силу достовірного. Логічне розчленування понять і методи доведення - такі доробки вносять софісти у наукову і філософську думку. Навіть розроблені раніше природничо-наукові та математичні знання тепер одержали нове обгрунтування і були включені в нову, організовану по-іншому систему понять, які почали звучати по-новому.
Форми освіти, яка прийшла на місце звичаїв і батьківського навчання, у Давній Греції урізноманітнювалися відповідно до предметів, які вивчалися, а також завдяки особі "вчителя" (якими були ритори, софісти, медики, філософи). Відомі також особливі об'єднання учнів навколо "вчителя", завдання діяльності яких перевищували звичайні шкільні завдання.
Loading...

 
 

Цікаве