WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Специфіка наукового мислення - Реферат

Специфіка наукового мислення - Реферат


За часів раннього середньовіччя науково-теоретичний інтерес, який був відомий у період класичної античності та еллінізму, поступився місцем релігійно-моральним пошукам. Питання, що пов'язані з істиною, вирішувалися не в науці та філософії, а виключно в теології. І лише наприкінці XII ст. філософське і наукове мислення набуло деякої самостійності.
Середньовічне розуміння природи формувалося у відповідності до християнського догмату про створення світу "з нічого". Догмат про створення, віра у диво і впевненість в тому, що природа сама для себе недостатня і що людина має бути її господарем, керувати стихіями - внутрішньо пов'язані Таке ставлення до природи визначило розвиток природознавства на багато століть вперед, коли сам догмат та інші основи християнства похитнулися. Протягом середньовіччя природничо-наукові проблеми обговорювалися за допомогою тлумачення відповідних текстів священного письма. Унаслідок специфічного середньовічного ставлення до знання як інтерпретації того, про що йдеться в освячених авторитетом книгах, і відсутності самостійності наукового пізнання знання набирає особливої форми існування - коментар. Певним джерелом для цього були коментарі до праць Арістотеля. У формі коментаря до найважливіших праць Арістотеля викладалися відповідні наукові дисципліни в середньовічних університетах. Лише саме тлумачення, вибір аргументації і систематизації можна вважати другою особливою ознакою наукового знання після коментаторства.
Компіляторсько-коментаторська і класифікаційно-систематизаторська діяльність не сприяла чіткості та продуманості теоретичних передумов середньовічної науки. В нових умовах деякий час зберігалася орієнтація на дві різні теоретичні програми, що брали початок в античній науці : арістотелеву (континуалістську) та платоно-піфагорійську (математичну). Співіснування цих програм зумовлювалося тим, що система Птолемея, яку наприкінці XIII ст було прийнято замість арістотелевої астрономічної системи, існувала лише на положенні суто математичної "гіпотези", фізичного змісту спостережуваного вона не розкривала.
Переклад природничо-наукових праць Арістотеля в XII ст. з грецької й арабської мов на латинську відіграв велику роль для розвитку середньовічної науки: у науковий обіг увійшов великий обсяг наукового матеріалу, який не був відомий схоластиці. Вивчення праць Арістотеля відкривало новий спосіб аналізу фактів, надавало певну теоретичну модель пояснення явищ. Арістотель-природничник був зустрінутий теологами негативно, бо його праці суперечили християнському віровченню. Засобом зняття протистояння стала концепція "подвійної істини", що визнавала права "природного розуму" поряд із християнською вірою, яка грунтувалася на прозрінні.
Після того, як арістотелева наукова програма посіла провідне місце в середньовічних університетах, постійна потреба підтримувати згоду з християнською теологією була основою породження нових поглядів, відсутніх в античній натурфілософії. Ці нові елементи бачення світу ставили під сумнів фундаментальні поняття фізики Арістотеля (порожнеча, рух).
За античних часів питання про можливість-неможливість порожнечі було суто теоретичним. У середні віки воно одержало ще й додаткового значення: порожнеча - це фізичний еквівалент того "ніщо", з якого Бог створив світ. А тому обговорення цього питання набувало ще й додаткового релігійно-етичного змісту.
Догмат про створення Богом світу "з нічого" надавав можливість вченим піддати сумніву цілу низку заборон арістотелевої фізики, Протягом XIII -XIV ст. триває невпинна робота з розхитування головного упередження, що було основою всієї античної науки й античного світосприйняття взагалі, а саме: упередження проти нескінченності як позитивного начала. Поняття "ніщо" з теології переходить у натурфілософію. Середньовічна схоластика ставить також під сумнів арістотелеве положення про неможливість існування нескінченно великого тіла, про неприпустимість актуальної нескінченності. У схоластичній фізиці було розроблене чуже Арістотелю поняття "актуально-нескінченне", яке фігурує разом із "потенціально-нескінченним"; поряд із поняттям часової тривалості з'являється поняття нескінченної інтенсивності, або нескінченної актуальності. Це нововведення мало суттєві наслідки в подальшому розвитку науки.
У XII-XIV ст. спостерігається перелом у розвитку природознавства, хоч деякий час тривали написання коментарів до Арістотеля, а також фізичні примуси - спалення книжок та їх авторів. До XIII ст. належить поява інтересу до досвідного знання в Західній Європі. Досі природничо-наукові методи пізнання не розроблялися, переважали риторичні та логічні підходи. Між практичним знанням і філософією існувало глибоке провалля. Але життя потребувало не ілюзорних, абстрактних знань, а практичних, тому вже з XII ст. починається певний прогрес у галузі механіки і математики. Наприклад, в Оксфордському університеті перекладалися і коментувалися природничо-наукові трактати вчених стародавності й арабів. У XIII ст. оксфордський професор Роджер Бекон доходить висновку про необхідність дослідного спостереження за природою, заперечення авторитетів і переваг абстрактної аргументації. Роджер Бекон був добре відомий як борець проти авторитаризму, але найціннішим у його науковійспадщині є проголошення нових принципів наукового пізнання: авторитет не стане джерелом знання, якщо він не підтверджується дослідом. Сам він багато експериментував, самостійно проводив хімічні, оптичні, фізичні експерименти, астрономічні спостереження. У шостій частині трактату "Великий труд" Р. Бекон виклав свої роздуми "Про дослідну науку". Його послідовниками були Уільям Оккам, Микола Орекур, Бурідан, Микола Орем, які багато зробили для подальшого розвитку фізики, математики й астрономії.
У XIV ст. виявляється тенденція подолання властивого античності протиставлення "природного" і "штучного", згідно з яким відокремлювали науку і технічні знання. Древні вважали, що фізика розглядає "природу" речей, їх сутність, властивості, рух, а отже, як вони існують самі собою. Механіка вважалася мистецтвом, за допомогою якого можна створювати інструменти для здійснення таких дій, які не є природними. Отже, механіка роглядалася не як пізнання природи, а як її "омана", як винахід того, що в самій природі не існує, як засіб "обдурити" природу.
Переосмислення природи в середньовіччі поступово приводило до висновку про те, що світ є лише машиною в руках Бога-механіка. А розмивання меж між фізикою як пізнанням природи і механікою як мистецтвом "омани" природи створювало одну з передумов появи експерименту. Відтоді як винайдені людиною інструменти почали розглядати не як штучні, я а як тотожні з природою, з"явилася можливість розуміння сутності експерименту як засобу пізнання природи. До цього часу будь-який експеримент розглядався як певна технічна хитрість, тому його результати (так само , як різні фокуси або чудеса) до наукового пізнання відношення не мали. Історії науки відомий факт невизнання навіть у XIV ст. телескопів як засобів пізнання природи і неприйняття як аргумента в науковому диспуті посилання на результати спостереження за світилами за допомогою телескопів.
Поступове розмивання межі між пізнанням природи і "мистецтвом її омани" у середньовіччі заклало основи для зміни статусу механіки, поступового перетворення її в подальшому на природничу науку.
У XIII-XIV ст. увага звертається на обгрунтування принципів розрізнення наук (математичних і дослідних, насамперед фізики), на виявлення специфічних принципів наукового пізнання в цілому і кожної його галузі зокрема. Такий поворот у ставленні до наукового знання з особливою силою відбувався в XIV-XV ст., що пояснюється цілою низкою соціальних і культурно-історичних змін, у тому числі зростанням кількості університетів і розвитком власне наукових пошуків.

 
 

Цікаве

Загрузка...