WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Специфіка наукового мислення - Реферат

Специфіка наукового мислення - Реферат

ієрархічним. Зв"язок середньовічної картини світу з основоположеннями християнського віровчення був одним із сутнісних теоретичних факторів,які зумовлювали єдність християнської теології, космології та антропології, а також цільність середньовічного світогляду в цілому. Проте, така цільність мала потенційну небезпеку: руйнування такої фундаментальної ланки як космологія загрожувала всій системі, що в подальшому і було продемонстроване коперніканською революцією в астрономії.
Уявлення про природу в середні віки мали в своїй основі ідею про створення світу Богом. Якщо для людини античності природа - це дійсність, то для людини середньовіччя - лише символ божества. Світ уявлявся логічно струнким цілим, реалізацією задуму творця, який створив природу для людини. Саме задум творця і його реалізація й є предметом пізнання. Тому віра (у Бога) вважалася необхідною передумовою пізнання природи, а фізика розглядалася лише як допоміжна наука релігійної метафізики. У середньовічному мисленні природа не є чимось самостійним, що несе в собі свою мету і свій закон, як вважали античні філософи. Самостійність природи ліквідується, бо завдяки своїй могутності Бог може діяти всупереч природному порядку.
У ранньому середньовіччі наука про природу втрачає значення, яке вона мала в античні часи, особливо в епоху еллінізму. Вона починає розглядатися або символічно, або в аспекті її практичної корисності (астрологія, алхімія, медицина). Вивчення природи вже не має світоглядного значення, а розглядається лише як корисний засіб для здійснення різних справ. Нову роль науки як засобу розв'язання практичних завдань демонструє не лише медицина, що завжди в минулому виконувала практичну функцію, а й математика, фізика, які починають вивчатися не заради них самих, як це було за античних часів, а виключно з практичною метою.
У міру того, як наука втрачала світоглядне значення і зберігалося лише її практично-прагматичне значення, почали підвищуватися роль і значення вивчення людської душі; Середньовічне розуміння людини відрізняється від античного насамперед тим, що людина не відчуває себе органічною частиною, моментом "Космосу", вона вирвана з природного життя та поставлена поза нього. Християнська релігія знищувала інтерес до природи як такої, проте стимулювала увагу до внутрішнього світу людини. Хоча й відбувалося це за умов, коли самопізнання людини не було головною метою (вона - в спасінні душі), але за часів середньовіччя самоспостереження і самоаналіз, нагромадження досвіду духовного життя досягло великих результатів. З одного боку, це відкривало шлях до наукового пізнання "душі" у психології, а з іншого - детальне дослідження внутрішнього світу людини дало поштовх розвитку уявлень про процес пізнання - гносеологію.
Отже, специфічною відзнакою середньовічного мислення була тенденція перенесення центра уваги зі знання на вірування, із розуму - на волю.
Своїх класичних форм культура середньовіччя набуває в XI- XIV ст. із формуванням герменевтики - мистецтва тлумачення (святих книг, мудрості божої тощо). Воно посідає чільне місце в духовній культурі цього періоду. Особливість такого типу культури знаходить вираз в поширенні образу учнівства на світ в цілому: світ - школа, Христос - вчитель.
2. Університетська наука західноєвропейського середньовіччя
У XII-XIII ст. Західна Європа переживала економічне і культурне піднесення. Це означає, що розвиток ремесла, торгівлі, знайомство європейців з культурою Сходу, насамперед візантійською й арабською, стали важливими стимулами вдосконалення системи освіти середньовіччя. Школи в середні віки поділяли на монастирські, кафедральні (при міських соборах), приходські (парафіяльні). У містах з'являються також світські, міські приватні та гільдійські, муніципальні школи, які не підлягали прямому диктату церкви. Навчання в школах проводилося переважно латинською мовою, і тільки в XIV ст. з'явилися школи з викладанням національною мовою. Релігійна за змістом освіта мала словесно-риторичний характер за формою. Основи математичних і природничих наук подавалися уривчасто, описово, часто у фантастичній інтерпретації. Центрами навчання ремісницьким навичкам у XII ст. були цехи. Цеховий принцип організації поширювався на різні верстви населення і спричинив утворення нескінченної кількості колегій, братств, гільдій ; у подальшому він був сприйнятий представниками різних галузей науки того часу і збережений у традиціях професіоналізму, іспитах і конкурсах на звання, принципах керівництаа й учнівства, ієрпрхії знань і ступенів тощо.
. Кафедральні школи в міських центрах Європи ставали школами для всіх, а потім перетворювалися на університети. Вони дістали свою назву від латинського слова universitas, що означає сукупність, спільність. Термін уперше було застосовано 425 р. до вищої школи в Константинополі. Університети об'єднали дві функції: заклад для отримання вищої освіти і лабораторія для наукових досліджень. У XIII ст. такі вищі школи з'явились у Болоньї, Палермо, Парижі, Оксфорді, Салерно та інших містах.
Університет мав юридичну, адміністративну і фінансову автономію, що була дарована йому спеціальним документом володаря або папи. Зовнішня незалежність університету поєднувалася з чіткою регламентацією і дисципліною внутрішнього життя. Університет поділявся на факультети. Молодшим факультетом, обов'язковим для всіх студентів, був артистичний, де вивчали сім вільних мистецтв. Потім йшли юридичний, медичний, богословський. Найбільш великим університетом був Паризький. Так звана Сорбона, заснована 1257 р. духовником французького короля Робертом де Сорбон колегія, поступово розрослася й так утримувала свій авторитет, що її ім'ям почали називати весь Паризький університет. Студенти Західної Європи також прямували до Італії, Іспанії, щоб здобути освіту.
Особливості середньовічної культури впливали на університетську освіту в такий спосіб, що регламентація навчального процесу посилювалася. Домінувала мета вироблення покори внаслідок довгих років навчання. Тому в університетах формувалася система регламентації не лише змісту навчальних дисциплін, а й поведінки учнів івчителів, взаємовідносин між ними, між викладачами, з ректором тощо. Найкраще поведінка регламентувалася за допомогою організації корпорацій. Вони займалися виключно поширенням знань, навчанням і спиралися в своїй діяльності на зведення писаних і неписаних правил, що визначали спосіб і напрямки діяльності як вчителів, магістрів і бакалаврів, так і школярів, і процес, і зміст навчання. Але відбувався також зворотний зв'язок - університетська культура істотно впливала на специфіку культури духовного життя цього періоду в цілому. Це можна побачити на ролі диспутів, які на початку XII ст. стали провідною формою організації навчальної роботи у наукових і філософських пошуках і згодом стають вирішальним комунікативним механізмом усієї середньовічної культури.
Університетська система освіти спиралася в своєму змісті на традиції античного перипатетизму, на концепцію тривіуму і квадривіуму. Згодом у розвитку змісту університетської освіти посилилась питома вага природничо-наукових курсів.
Із розвитком шкіл і університетів поширюється попит на книгу. У ранньому середньовіччі книга вважалася предметом розкоші. Книги писали на пергаменті - спеціально обробленій телячій шкірі. До XII ст. книги переважно зосереджувалися у церковних бібліотеках. Починаючи з XII ст. книга стає дешевою, у містах з'являються майстерні, де переписують книги. У XII - XV ст. з'являються бібліотеки в університетах, у королів, феодалів, кліриків, заможних громадян. З XIV ст. у виробництві книг застосовують папір, що зробило процес виготовлення книги простішим, а також підготувало перехід до друкарства, яке з'явилось у 40-х роках XV ст. Друкарство зробило книгу масовою і сприяло подальшим істотним змінам у культурному житті.
Loading...

 
 

Цікаве