WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Специфіка наукового мислення - Реферат

Специфіка наукового мислення - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Специфіка наукового мислення
та уявлення про природу в середні віки
1. Становлення культури середньовіччя та формування
теологічної картини світу
Розпад Риму на західну і східну частини за часів правління Костянтина І із заснуванням столиці східної частини у м. Візантій (Константинополь) (330 р. н.е.) спричинило виникнення двох імперій - Римської і Візантійської. Істотно відмінні етнічний склад і культурні традиції цих двох імперій, що розмежувалися, зумовили відмінності подальшого розвитку культури й у її контексті науки і техніки.
Величезна роль Римської імперії для культурної історії країн Західної Європи засвідчується тим, що час її краху (476 р.) історики вважають моментом відліку нової історичної доби - середньовіччя.
Період з V до XI ст. - раннє середньовіччя - характеризується переходом від античності й варварства до феодалізму. Це епоха панування натурального господарства, слабких торговельних та інших зв'язків між державами, примітивності самої державності, низького рівня писемності та клерикалізації культури. Раннє середньовіччя іноді називають "темними віками", маючи на увазі, що занепад і варварство в V-VII ст. протистоять досягненням римської цивілізації. Але саме в цей час вирішувалися такі кардинальні питання, які потім визначили майбутнє Європи.
Культура європейського середньовіччя формувалася в регіоні, де нещодавно розміщувався центр міцної універсальної римської цивілізації, і неможливо, щоб вона зникла, бо продовжували існувати суспільні відносини та інститути, культура, яким вона дала життя. Разом із тим християнська церква, яка в Західній Європі набирала сили як носій офіційної державної релігії, зайняла непримиренну позицію щодо античної науки і культури як "язичницької". Традиційні центри науки і культури занепадають. Християни доклали зусиль до остаточного знищення Олександрійської бібліотеки з усіма її стародавніми пам'ятками науки. Імператор Східної Римської імперії Юстиніан 529 р. розігнав останню філософську школу в Афінах - Академію.
Становлення культури раннього середньовіччя є складним синтезом пізньоантичної, християнської і варварської традицій. У цей період викристалізовується такий тип духовної культури західноєвропейського суспільства, в якому головну роль починають відігравати християнська релігія і церква. Візантія виступала спадкоємницею як римської державності, так і античної культури.
Якщо коротко визначити особливості культурного контексту розвитку науково-технічних знань у Візантії до XII ст., то слід зазначити вищий рівень суспільно-економічних відносин і матеріального виробництва, ніж у Західній Європі; безпосереднє засвоєння антично-елліністичної культурної спадщини на єдиній мовній основі; своєрідний шлях розвитку східного, візантійського християнства на відміну від західноєвропейського. Зокрема, слід наголосити на силі традиціоналізму у візантійській культурі: традиція, а не досвід проголошувалася джерелом знань. Звідси випливало поклоніння книжним знанням: Біблія і певною мірою античні автори розглядались як сукупність необхідних знань. Нове знання, що не було підкріплене авторитетом, не сприймалося позитивно, оскільки вважалося бунтівним. Впливовість античної традиції підкріплювалась авторитетом піфагорійсько-платонівської чи арістотелевої філософії.
Можливості розвитку античного і елліністичного спадку наукових знань у Візантії обмежувалися процесами розвитку християнського віровчення як державної релігії. Релігійні суперечки, переслідування єретиків, у тому числі послідовників античної натурфілософії, спричинили втечу з Візантії багатьох видатних представників наукової думки.
Суттєвим фактором розвитку наукового знання в арабомовних країнах були праці античних авторів. Вони перекладалися арабською мовою, після чого до них складалися ґрунтовні коментарі. Саме ці переклади і коментарі були майже єдиними джерелами, які ознайомили європейських вчених з досягненнями античного світу. Багдад з його бібліотеками та школами був центром згаданих перекладів і разом з тим науковим центром, в якому бурхливо розвивалися технічні галузі знання і мистецтва, а також природничі науки - математика, астрономія, мінералогія, географія, медицина.
Поступове виникнення нових культурно-освітніх центрів середніх віків із бібліотеками, школами сприяло подальшому розвитку освіти. Вже була згадана Відомими були бібліотека в Багдаді, в Бухарі, в Іспанії славилося місто Кордова з бібліотекою та відомою Кордовською академією.
Основи освіти середньовіччя успадкувало з античності. Для формування уявлень про дисциплінарну будову знань велике значення мала праця Марціана Капелли "Про шлюб Філології та Меркурія" (перша половина V ст.), в якій було введено систему "семи вільних мистецтв". Остаточно оформилося вчення про сім "вільних мистецтв" у вигляді тривіума і квадривіума. Граматика вважалася "матір'ю всіх наук"; діалектика давала формально-логічні знання, основи філософії і логіки; риторика навчала правильно і виразно говорити; математичні дисципліни - арифметика, музика, геометрія, астрономія - були науками про числові співвідношення, що лежать в основі світової гармонії. Освіта набирала суттєвого значення для функціонування наукового знання, оскільки давала можливість в її межах розвивати знання. Дисциплінарна будова освіти ототожнювалася з класифікацією наукових знань.
У спадщину від античності середньовіччя отримало три фундаментальні наукові програми: атомістичну - Демокріта, математичну - Платона і Піфагора, континуалістську - Арістотеля. Жодних інших, принципово нових фундаментальних програм середньовічна наука не створила. Було зроблено ряд інтерпретацій і уточнень у галузі математики, оптики; готувалася нова інтерпретація категорій нескінченності, неперервності, простору, часу. Християнське богослов'я внесло зміни також у розуміння об'єкта природничо-наукового знання - природи, з одного боку, і суб'єкта наукового пізнання - людини, з іншого. Поступово змінювався стиль мислення.
Початок поступального руху в наукових знаннях середньовіччя було покладено ретельним вивченням наукового спадку античності. Збирання рукописів природничо-наукового змісту, їх критичне коментування в ранньосередньовічний період стало необхідним елементом духовного розвитку. Такі коментарі стали продовженням елліністичної традиції.
Середньовічна картина світу була зформована та остаточно розроблена християнськими теологами на грунті синтезу біблейських ідей творення та божого промислу, елементів космологічних уявлень грецької філософії, а також деяких природничонаукових уявлень давнього світу, які увійшли до геоцентричної системи Птолемея. Особливо прийнятними для теологів були ідеї Платона про космос як єдине досконале творіння, ієрархії всього сущого у відповідності зі ступенем закладеної в нього проведінням цінності, про єдність мікро- і макрокосмосу тощо.
В цілому середньовічна картина світу характерною рисою мала поділення світу наприродний і надприродний з повним пануванням другого над першим. Для середньовічної космології характерною була детальна розробка структури та взаємозв"язку всіх її об"єктів. Вважалося, що навколо Землі існує сім небесних сфер, на кожній з них розташовані планети та ще три верхніх неба. Восьме небо містило нерухомі зірки, дев"яте - першодвигун, який сам є нерухомий, але призводить до рузу попередні сфери. На десятому небі (це абсолютно нерухома небесна твердь) розташувався сам творець. Поблизу від бога розташовувався небесний рай. У побудові такої картини світу важливим був принцип протиставлення небесного земному, духовного - тілесному. Усі небесні тіла досконалі та непорушні, вони є найдостойнішими і складаються з більш досконалої матерії ніж земні. Світовий космічний порядок усвідомлювався як створений досконалим, гармонійним, статичним, незмінним,
Loading...

 
 

Цікаве