WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Гіпотетична реконструкція і принцип демаркації К.Поппера в науковому пізнанні - Реферат

Гіпотетична реконструкція і принцип демаркації К.Поппера в науковому пізнанні - Реферат


Реферат на тему:
Гiпотетична реконструкцiя i принцип демаркації К.Поппера в науковому пізнанні
Власна методологiчна концепцiя була запропонована К.Поппером, для вирiшення проблеми визначення кращої з конвенцiонально прийнятих науковим товариством теорiй, вона отримала назву "фальсифiкацiонiзм", оскiльки її основним принципом є принцип фальсифiкацiї.
Карл Поппер (1902-1994) - австрiйський фiлософ, що розпочав свою наукову дiяльнiсть у Вiднi (славнозвiсному центрi iндуктивних наук), а з 1946 р. - проф. Лондонської вищої школи економiки i полiтичних наук. Вiн автор концепцiї "критичного рацiоналiзму". Його погляди формувалися пiд значним впливом логiчного позитивiзму, проте свої головнi iдеї вiн створював на грунтi критики методологiчних принципiв iндуктивiзму.
Фундаментальному принципу iндуктивної методологiї наукового пiзнання - верифiкацiї (емпiричного пiдтвердження) К.Поппер протиставляє принцип фальсифiкацiї - можливостi заперечення будь-якого теоретичного науково доведеного твердження.
Слiд зазначити, що фальсифiкацiя (вiд лат. faisus - помилковий та facio - роблю) є методологiчна процедура, що дозволяє встановлювати хибнiсть гiпотези чи теорiї. Отже треба вирiзняти принцип фальсифiкацiї та процедуру фальсифiкацiї.
Принцип фальсифiкацiї безпосередньо пов'язаний з використанням принципу "фаллiбiлiзму" розгорнутим ще у Ч.Пiрса. К.Поппер обгрунтував свою методологiчну процедуру встановлення хибностi теорiї на основi використання modus tollens [Див.:1.-с.92-105], що являє собою здiйснення дедуктивного умовиводу.
Визнаючи слушнiсть основоположення введеного iндуктивiстами у фiлософiю науки, що факти не можна визнавати за доказ iстинностi теоретичних положень, фальсифiкацiонiсти доводять - факти здатнi лише спростувати теорiю. Тому перевiрка науковостi (демаркацiя) теоретичних положень здiйснюється через їх спростування. Науковiсть у такому випадку не можна ототожнювати з iстиннiстю. Науковiсть лише характеризує прийнятнiсть певних уявлень для науковцiв.
Систематично викладена методологiя фальсифiкацiонiзму являє собою варiант продовження iдей методологiчного конвенцiоналiзму, головною тезою якого є прийняття за угодою просторово-часовi одиничнi "базиснi тверження", аксiоматику, означення термiнiв, постулати та принципи, якi доводять, що певна система наукових мiркувань, яка сповiщає про окремi властивостi та процеси протiкаючi в об'єктивнiй дiйсностi не має самозаперечень. Тобто вiдповiдає критерiям розумностi, рацiональна та враховує емпiричнi данi.
Унiверсальнi теорiї, що претендують на роль "єдиного iстинного вчення" не пiдлягають процедурi емпiричного спростування, оскiльки потребують нескiнченої множини перевiрок, тобто не можуть бути сфальсифiкованими, а, отже, нi доведеними нi спростованими. Такi теорiї вiн називає "ненауковими вiруваннями". Однак, на вiдмiну вiд вiрувань, про якi вели розмову ще представники прагматизму, до унiверсальних теорiй не можна застосувати навiть досвiд практичного вирiшення певних задач. Вирiшення кожної конкретної практичної задачi буде спиратися на вiрування у певне емпiричне iснування, про яке унiверсальна теорiя типу "дiалектики абсолютної iдеї" (Гегеля) нiчого конкретного та позитивного (для можливостi уявити емпiричнi наслiдки, якi можна експериментально перевiрити) не здатна розповiсти. Тобто за допомогою фальсифiкацiонiзму наука та фiлософiя науки спроможна вирiшувати проблему демаркацiї: вiдокремлення наукових знань вiд ненаукових.
К.Поппер, взагалi, вважає, що вiдповiдно до вимог фаллiбiлiзму будь-який вираз систематично викладених достовiрних наукових знань має завжди лише гiпотетичний характер; системi знання принципово притаманна певна помилковiсть, оскiльки для систематизацiї дещо приймалося apriori, як окремий варiант "мовної гри". Дотримуючись даного положення вiн називає себе "критичним рацiоналiстом". На його думку розвиток науки полягає у висуненнi гiпотез та їх спростуваннi, через що здiйснюється рух пiзнання вiд простих до бiльш складних явищ, процесiв.
При обгрунтуваннi своєї методологiї вiн використовував положення по емерджентний розвиток науки: кожний етап розвитку знань є частковий випадок бiльш загального еволюцiйного процесу, що вiдбувається в дiйсностi. Плiдно працюючи у царинi логiки та методологiї наукового пiднання, К.Поппер створив дедуктивно-номологiчну модель пояснення, розробив спосiб з'ясування вiрного чи невiрного змiсту наукових гiпотез, запропонував оригiнальну систему логiчних iнтерпритацiї обрахування вирогiдностей. Вiн також дав власну теорiю свiдомостi, яку будував на засадах емерджентизму, критицi фiзiкалiстського редукцiонiзму Карнаппа. Вiн також виступав iз запереченням марксизму, як теорiї, що не фальсифiкується: iсторичний матерiалiзм є вчення про об'єктивний характер суспiльних законiв.
Послiдовнi емпiристи виводили методологiю з аналiзу структури знання за допомогою емпiричного виправдання прийнятностi знань, який полягав у зведеннi одних наукових речень до iнших, тобто у встановленнi певних логiчних взаємовiдносин помiж реченнями. Тому пiд методологiєю логiчнi емпiристи розумiли, по сутi, логiку аксiоматичного узгодження висловлювань, що складають узагальнення даних досвiду, i всi їхнi методологiчнi проблеми зводилися до проблем логiки. Критикуючи їх Поппер основною проблемою методологiї зробив проблему розвитку знання - проблему аналiзу висунення, формування, перевiрки та змiни наукових теорiй. Для Поппера "центральною проблемою теорiї пiзнання завжди була та залишається проблема росту знань". Перехiд вiд аналiзу структури до аналiзу розвитку знання iстотно змiнив та збагатив проблематику методологiї.
Логiчнi емпiристи на протязi багатьох рокiв насаджували зневажливе вiдношення до фiлософiї,
Loading...

 
 

Цікаве