WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Наукова революція XVI - XVII ст. і становлення класичної науки - Реферат

Наукова революція XVI - XVII ст. і становлення класичної науки - Реферат

вплив зміни системи відліку на спосіб пояснення ходу процесів, які вивчаються в цій системі.
Г.Галілей як астроном, оцінивши переваги системи М.Коперніка, мусив довести впроваджену систему відліку. Його аргументація на користь системи М.Коперніка була настільки блискучою, що в науці виникла домовленість: систему відліку, пов"язану з центром сонячної системи, називати галілеєвою. Г.Галілей встановив факт великої принципової ваги: будь-яка система відліку, що перебуває а рівномірному прямолінійному русі відносно галілеєвої системи, рівноправна з нею стосовно опису механічних процесів.
3. Ісаак Ньютон - засновник кількісної фізики
.Природознавство другої половини XVII - першої третини XVIII ст. створило картину будови світу і ця картина була історично більш високою, ніж погляди попереднього періоду. Це стосується насамперед системи І. Ньютона. Завдяки механіці І. Ньютона картина світу стала вірогіднішою. Вона, однозначно узагальнюючи перевірені експериментом емпіричні знання, втратила наочну форму ібазувалася на точних кількісних співвідношеннях. Це була механічна картина світу. Нерухомість природи в ній була пов'язана з методом і стилем ньютоніанства.
Найяскравішою постаттю, що уособлює природознавство XVII ст., цілком справедливо вважається англійський фізик і математик Ісаак Ньютон (1643-1727), який заклав теоретичні основи механіки і астрономії, зробив неабиякий внесок у оптику, започаткував новий напрямок математичних досліджень. У 1687 р. Ньютон опублікував свою видатну працю "Математичні начала натуральної філософії".
І. Ньютон дав природознавству теоретичні конкретно-наукові знання у вигляді трьох фундаментальних законів руху (механіки): закону інерції, закону пропорційності сили прискорення та закону рівності дії протидії. Теоретичне збагачення механіки (фізики) відбулося також за рахунок аналізу та визначенню основних понять: маси, сили, простору, часу, кількості руху тощо. Поняття "маса" та "сила" стають основою механіки І. Ньютона. Він першим розглядав масу як міру інертності й водночас як об'єкт притягання. У другому законі динаміки І. Ньютон упроваджує поняття про кількість руху як векторну величину, що дорівнює добутку маси тіла на його швидкість. У цьому законі було вперше встановлено зв'язок між масою тіла, його прискоренням та силою, що діє на тіло, і дано спосіб визначення маси тіла. Окрім того, це співвідношення було виражено в математичній формі. Це головне рівняння динаміки дало змогу як самому І. Ньютону, так і його послідовникам успішно розв'язати цілий ряд нових важливих задач, у тому числі й тих, що стосувалися руху небесних тіл.
Сформулювавши закон всесвітнього тяжіння, І. Ньютон зробив непереоціненний внесок у науку, хоча від пояснення причин та походження цього явища він відмовився.
Сутність теорії тяжіння І. Ньютона випливала із знайдених Г. Галілеєм законів падіння, визначалась їх розвитком і застосуванням до всієї світової системи. Спираючись на теорію тяжіння, І. Ньютон довів обов'язковість відхилення форми Землі від кулеподібної, з'ясував траєкторію руху планет, розробив теорію морських припливів, визначив густину планет, дав повне пояснення не лише законам Й. Кеплера, а й деяким відхиленням від них, що відбуваються внаслідок взаємного тяжіння планет тощо.
Головною думкою І. Ньютона було наочно показати, яким чином всесвітнє тяжіння може підтримувати систему світу. І зробив він це не старим, філософським, шляхом, а за допомогою нової, кількісної фізики. І. Ньютон намагався встановити такі начала природознавства, з яких строго і однозначно випливали величини, одержані в астрономічних спостереженнях. Єдино правильне, абсолютно точне пояснення природи, що не має суперечностей, - таке завдання І. Ньютона. Тому він і закликає "очистити науку" від кінетичних гіпотез і вивчити природу за допомогою законів, точність яких доведено експериментальне. Методологічний принцип, який обстоював І. Ньютон: вважати за правильне лише те твердження науки, яке одержано з досвіду за допомогою індукції.
Наука за часів І. Ньютона ще не мала змоги створити однозначну та строгу кінетичну картину, що пояснювала б макроскопічні сили. Тому для XVII ст. індуктивізм І. Ньютона був перебільшеною вимогою відмови від гіпотез на тій підставі, що вони не давали потрібного чіткого пояснення явищ природи. Фактично будівля ньютонової механіки не могла бути створеною без гіпотетичних уявлень. Аналогічно і експериментальний метод у І. Ньютона зовсім не був "чисто" емпіричним. Експеримент не може існувати в науці без якоїсь попередньої ідеї, без певного уявлення про причинний зв'язок фактів. Основою експериментів і спостережень, з яких І. Ньютон виводив свої закони, була ідея, запозичена з кінетичної фізики. Механіка І. Ньютона спиралась на абстрактні категорії простору, часу, маси, сили тощо, їх не можна було отримати суто індуктивним шляхом з якихось певних експериментів.
Насправді 1. Ньютон, котрий мав перед собою нерозчленовану, а тому хаотичну картину руху, виділив з неї прості абстракції ізольованого тіла, потім двох тіл, що діють одне на одне, і т.д., переходячи далі від більш абстрактних до менш абстрактних понять. Генезис класичної фізики розкрив неоднозначний зв'язок експерименту з вибором фізичної теорії.
Ньютонова космологія стала основою нового механістичного світогляду. Напочатку XVIII ст. кожна освітчена людина знала, що Бог створив Всесвіт як складну механічну систему, яка складається з матеріальних часток, що рухаються у нескінченному нейтральному просторі у відповідності до кількох основних принципів, які піддаються математичному аналізу - таких, як інерція та гравітація. У цьому Всесвіті Земля оберталася навколо Сонця і була однією з багатьох існуючих планет, а Сонце було лише однією із множини зірок. Ані Сонце, ані Земля не були центром Всесвіту. Світ земний і світ небесний підвладні одним і тим самим фізичним законам, зникає їх розділення: небо визнається таким, що складається з матеріальної субстанції, а небесні рухи вважаються викликаними природними механічними причинами. Така картина світу будувалася, виходячи з такого положення: після того, як Бог створив складний і впорядкований Всесвіт, він відійшов від подальшого активного втручання у природу з тим, щоби вона продовжувала існувати на підставі тих досконалих і незмінних законів, які були закладені в неї від часу створення світу. Людина у такій картині світу був вершиною творення, вона за допомогою свого розуму змогла проникнути у божественний задум і зрозуміти всесвітний порядок. З цього часу вона почала використовувати своє знання для власної користі та досягнення могутності.
Loading...

 
 

Цікаве