WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Наукова революція XVI - XVII ст. і становлення класичної науки - Реферат

Наукова революція XVI - XVII ст. і становлення класичної науки - Реферат

науки, що завершився в XIX ст., відбувався включенням наукових закладів до системи політичних інститутів за умов надання наукою гарантій про невтручання в справи (держави, церкви) виховання людини. Ці гарантії були закладені в статути академій, товариств тощо. Так, заснування Лондонського королівського товариства та Академії наук уПарижі поклало початок інститутам, що визначали наукові норми та здійснювали соціальний контроль за їх виконанням. Зі свого боку, держава та суспільство брали на себе витрати на забезпечення наукових досліджень, підготовку кадрів, відродження наукових інститутів тощо. Включення науки в політичну структуру суспільства давало їй політичну протекцію, а вченим - престиж.
Науковий рух XVII ст. уже певною мірою перебував під впливом соціальних цінностей. Він передбачав таку соціальну структуру науки, в межах якої наукова діяльність хоча б нормативне відповідала вимогам суспільного, морального прогресу, освіти. Завдяки інституалізації науки її діяльність була підпорядкована традиціям спеціалізованої системи освіти. Внаслідок цього виникли наукові інститути, діяльність яких була зосереджена на наукових дослідженнях і врешті-решт спричинила виникнення уявлень про так звану чисту науку. Історично інстатуалізація науки спричинила формування особливого типу знання про світ, яке не мало "соціального виміру".
2. Галілео Галілей як творець нового природознавства
У пошуках причин руху фізика була єдина, але різними були шляхи цього пошуку. Схоластика шукала "силу діючу" як субстанцію, що діє своїми якостями. Розвиток теоретичного змісту фізичних знань був пов"язаний з поступовою зміною змісту понять "тіло", "рух", "матерія" тощо перипатетичної фізики. У XV ст. виникла так звана "фізика імпетусу" (імпульсу), а наприкінці наступного століття вона стає широко відомою. Ідея рушійної сили в механіці, що пізніше дістала латинську назву impetus, пов"зана з ім"ям Іоанна Філопона (кінець V - початок VI ст.). Представником фізики імпетусу був Джованні Бенедетті, його цікавило питання про причини збільшення швидкості тіл, що падають, він ближче за всіх підійшов до відкриття закону інерції. Поняття імпетусу було введено у фізику для пояснення метального руху і розумілося як збережена сила, яку надає двигун кинутому тілу і яка рухає його впродовж деякого часу. Величина імпетусу пропорційна швидкості, з якою двигун рухає тіло в момент кидання, та масі кинутого тіла. У фізиці цього періоду імпетус розглядався як певний вид якості, подібний, наприклад до теплоти: подібно до того, як нагріте тіло поступово охолоджується і втрачає теплоту, кинуте тіло в міру руху витрачає наданий йому імпульс (імпетус). Цей імпульс витрачається на подолання інертності тіла - його тенденції до спокою. Отже інерція тіла у фізиці імпетусу є те, що сприяє припиненню руху, тобто витраченню імпетусу. Спочатку поняття імпетусу вживалося для пояснення вимушеного руху. Але поступово його стали застосовувати також для пояснення вільного падіння тіл, тобто природного руху. Фізика імпетусу впритул підійшла до відкриття закону інерції.
За арістотелевою традицією у фізиці існувало уявлення про неперервний рух, як рух по колу, а водночас і про коло як найдовершенішу фігуру. Дж.Бенедетті зробив спробу переглянути арістотелеву тезу про те, що прямолінійний рух не може бути неперервним. За допомогою геометричних міркувань він довів, що рух по прямій може бути неперервним, причому на обмеженому відрізку прямої. Модель, котру Дж.Бенедетті використав у своєму доведенні, дозволила йому стверджувати, що стан спокою, в якому начебто перебуває тіло, рухаючись уздовж нескінченного відрізка прямої, є лише видимість. Насправді те, що сприймається як спокій, є рух з нескінченно малою швидкістю. Доведення Дж.Бенедетті дали змогу зробити висновок, що відбиттям неперервного руху по колу на прямій лінії є проекція руху маятнику. Отже маятник став чуттєво даною моделлю першого та найдосконалішого руху - руху небосхилу, але не такого, яким він є насправді, об"єктивного, а такого, яким його спостерігають, тобто ілюзорного. Завдяки зоровій ілюзії рух маятника замінив рух по колу Арістотеля, а маятник перетворився в головну модель механіки наступного, галілеєвого періоду.
Галілео Галілей завершує наукові зрушення XVI ст. і створює риштовання наукової революції, перехід до XVII ст. Г.Галілей зайнявся проблемами копернікової теорії і написав свої найважливіші праці: "Діалог про дві системи світу - Птолемеєву та Копернікову" ("Діалог") і "Бесіди та математичні докази, що стосуються двох нових галузей науки, які належать до механіки та локального руху" ("Бесіди").
Експерименти Галілея були чи не найперші експерименти в новій науці. Вони відрізнялися від експериментів схоластів XIII ст. передусім тим, що були більше дослідницькими, ніж ілюстративними, а ще більшою мірою - своїм кількісним характером, який дозволив пов'язати їх з математичною теорією.
Галілей висунув аргумент, що для формулювання чітких суджень щодо природи учені повинні враховувати тільки об"єктивні, тобто такі, що піддаються точному виміру, властивості (форма, розмір, кількість, вага, рух). А ті властивості, що доступні просто сприйняттю (колір, звук, смак тощо), залишаються поза увагою дослідника як суб"єктивні. Достовірні знання можна одержати лише в результаті кількісного аналізу.
Галілей започаткував у науці традицію систематичної орієнтації на дослід у сполученні з його математичним осмисленням. Експеримент - це дослід, який проводиться планомірно, через посередництво якого дослідник задає природі питання, що його цікавлять. Відповіді, які він хоче отримати, можливі шляхом дедуктивно-математичного осмислення результатів дослідження. Ця важливіша сторона методології Галілея реалізувалася через ідею систематичного використання методів аналізу і синтезу, які взаємодоповнюють один одного. Галілей вказав на використання в науковій площині дослідно-індуктивного та абстрактно-дедуктивного способів дослідження природи, що дало можливість зв"язати наукове мислення на засадах абстрагування та ідеалізації з конкретним сприйняттям явищ і процесів природи.
За часів Галілея найбільш розробленим розділом фізики була статика - наука про рівновагу тіл під дією прикладених до них сил. Засновником статики був Архімед, якого Галілей вважав своїм учителем. Галілей розробив динаміку - науку про рух тіл під дією прикладених сил. У галузі динаміки доводилось починати із самого початку. Необхідно було встановити основні поняття (швидкість, прискорення, переміщення), дати наукову класифікацію руху, і, зрештою, вивчити причини, які зумовлюють той чи інший вид руху, тобто встановити закони
Loading...

 
 

Цікаве