WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Наука як форма суспільної свідомості. Специфіка медичної науки - Реферат

Наука як форма суспільної свідомості. Специфіка медичної науки - Реферат

російського філософа П. Л. Лаврова: "Я нарочно остановился на науке и искусстве как на самых могучих элементах цивилизации, чтобы указать, что и эти сферы сами по себе не составляют прогрессивного процесса; что ни талант, ни знание не делают еще, сами по себе, человека двигателем прогресса; что с меньшим талантом и знанием в этом отношении можно сделать более, если сделаеш все, что можешь"[4, 328].
Таким чином ,рівень розвитку науки, її досягнення і цілі, соціальні й пізнавальні установки залежать від різноманітних факторів: соціальної структури суспільства, політики, стану виробництва, загального світогляду, преволюючих філософських поглядів та ін. Хоча матеріальна база науки відіграє вирішальну роль в її розвитку, вплив цієї бази здійснюється опосередковано, через різноманітні елементи духовної й соціально-політичної надбудови суспільства. Розглядаючи сучасний стан науки, важливо усвідомити, яке місце серед факторів впливу на її розвиток займають методологія й теорія наукового пізнання. Це усвідомлення дозволяє зрозуміти кожній мислячій людині, перш за все тим, хто так чи інакше приймає участь в науково-технічному прогресі і в наукових дослідженнях, готує сучасні наукові кадри, навіщо йому потрібно оволодівати основними ідеями й принципами філософії.
Становлення теоретичної медицини також не могло проминути стадію філософського осмислення. Медицина є системою наукових знань і практичних дій, націлених на збереження здоров'я, попередження і лікування захворювань, продовження життя людей. Вона була, можливо, найпершою наукою, якою оволодівали люди, бо такі її галузі як рододопомога і допомога при різних ушкодженнях, пов'язані з самим існуванням людини.
На протязі всієї історії людства медицина розвивалась в тісній залежності від інших знань, якими володіла людина. Якщо вдуматись в далеку історію медицини, то можна відмітити, що спостереження за хворобами людини, вивчення зв'язку цих хвороб з її способом життя і факторами зовнішнього середовища впливали на світогляд та деколи стихійно призводили до матеріалістичних поглядів, збагачуючи цим стародавні філософські вчення.
В ті далекі часи, коли хімія в силу рівня свого розвитку практично не могла істотно впливати на медицину, коли самі медики захоплювались алхімією, коли в медицині господарювала містика, окремі лікарі наважувались вирізнятися своїми поглядами. Тому їх праці не втратили свого значення і в наш час. Таким прикладом є праці великого вченого-філософа і лікаря середньовічного Сходу Абу Алі Ібн Сіни (Авіцени).
Розвиток фізики і хімії незмінно впливав на медицину. Деколи надмірне захоплення ними призводило до механістичних уявлень про людський організм, як про своєрідну машину. Можна згадати про так званих ятрофізиків, ятромеханіків, ятрохіміків в медицині. Це приблизно ХVІ - ХVІІ ст.. Ті, хто називав себе ятрофізиками, вважали людський організм свого роду машиною, порівнювали серце з насосом, легені з міхами, кінцівки з ричагами і т. д.
При всьому цьому біологія й медицина проходили через ці етапи, зберігаючи своє особливе біологічне мислення, спираючись головним чином на лікарський досвід. Показове у цьому відношенні щедре на різні медичні системи ХVІІІ ст.. Всі ці системи носили спекулятивний характер. Оскільки, однак, з одного споглядання теорії не отримаєш, тобто не відкриєш об'єктивних законів життєдіяльності організму, то всі вони виявились в теоретичному сенсі необґрунтованими. А це значить, що ми не повинні датувати виникнення теоретичної медицини ХVІІІ і навіть початком ХІХ ст. "Системи" Шталя, Гофмана, Куплена, Разорі, Броуна, Ганемана - це не теорії медицини у власному змісті цього слова, а швидше вираження потреб медицини того часу в пошуку основоположних принципів наукового пояснення. Дуже чітко цю потребу часу вловив і висловив молодий Р. Вірхов, котрий писав у 1854 р.: "Главная заслуга немецкой натурально-философской школы, принесшей, впрочем, столько вреда, заключалась в том, что она первая начала искать в болезнях человека известного отпечатка низших жизненных форм, которых физиологические примеры должны были находится отчасти в мире растительном, отчасти же в различных отделах царства животного. Как ни грубо это определение и как ни мало оно в состоянии выдержать тщательное сравнение, однако оно было первым предчувствием внутреннего согласия жизненных процессов, соединенных с ячейкою"[13, 41]. Таким чином, будучи фальшивими за змістом, натурфілософські концепції життєдіяльності організму тим не менше відіграли певну позитивну роль в історії медицини та послужили сигналом до необхідності теоретичної самосвідомості медичної науки.
Оскільки історичну задачу подолання альтернативи емпіризму та споглядної натурфілософії в медицині виконав Р. Вірхов, то теорію даної науки логічно починати з його вчення. Сучасникам видатного німецького патологоанатома це здавалось очевидним. В той же час визначення моменту, швидше якого теоретична медицина не могла виникнути, не виключає можливості зміщення початку теорії в більш пізній період. Наприклад, І. І. Мечніков починав відлік теоретичної (наукової) медицини з успіхів бактеріології. В нашій літературі існує думка (в 50-ті роки вона вважалась єдино правильною), що наукова медицина стала можливою тільки в результаті досліджень І. М. Сєченова, С. П. Боткіна, І. П. Павлова.
Правильне вирішення цього питання може бути отримане тільки з урахуванням реальної структури наукового пізнання. Ні одна наука не в змозі пізнати закони функціонування об'єкта, не вивчивши його будову. Зрозуміло, що аналіз будови не є кінцевою метою дослідження. Це тільки етап на шляху до пізнання об'єкта як "живого" цілого. Однак заперечувати на основі цього теоретичну значимість аналізу і відповідно аналітичного етапу в розвитку наукової теорії з логічної точки зору невірно, а з історичної - несправедливо. Клітинна патологія - не випадковий факт в історії науки. Як об'єкт дослідження клітина повністю відповідала інтересам вчених-аналітиків. По-перше, це була визначена, до того ж достатньо доступна для безпосереднього вивчення, частина тіла; по-друге, клітина являла собою природну структурну складову живої системи, а не її довільно виділену частину. Співпадіння об'єкта дослідження (клітина живого організму) з гносеологічним ідеалом (потрібно було поняття "стільник", яке б дозволяло звести складне до простого, безліч до єдиного), створило той могутній плин теоретичної медичної думки - "целюлярну патологію", котрий на декілька десятиліть визначив не тільки всі етапи руху медичного пізнання в рамках аналітичного дослідження, але й траєкторію його переходу в свою протилежність - синтез.
Останнє хотілось би підкреслити як особливо важливе для розуміння внутрішньої логіки розвитку науки. Описово-історичний підхід за звичай фіксує наявність найрізноманітніших концепцій, не пояснюючи закономірностей їх генезису. При цьому в кращому випадку відмічається великий вплив
Loading...

 
 

Цікаве