WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Наука як форма суспільної свідомості. Специфіка медичної науки - Реферат

Наука як форма суспільної свідомості. Специфіка медичної науки - Реферат

приводу знаходимо в українського письменника, вченого, філософа І. Я. Франка: "Вже кілька разів ми згадували, що наукою можна називати тільки пізнання законів і сил природи, які проявляються всюди і як завгодно. Справжня наука не має нічого спільного з жодними надприродними силами, з жодними вродженими ідеями, з жодними внутрішніми світами, що керуютьзовнішнім світом. Вона має лише справу зі світом зовнішнім, з природою, - розуміючи ту природу якнайширше, тобто включаючи до неї все, що тільки підпадає під наше пізнання; також і люди з їх поступом, історією, релігіями і всі ті незліченні світи, що заповнюють простір. Сама людина є тільки одним з незліченних створінь природи. Тільки природа надає людині засоби до життя, до задоволення своїх потреб, до розкоші і щастя. Природа є для людини всім.
Поза природою нема пізнання, нема істини. І лише природа є тією книгою, яку людина мусить постійно читати, бо тільки з нею може з'явитися для людини блаженна правда.
Але ж чи пізнання, саме пізнання законів природи становить єдину мету науки? Ні. Саме пізнання не може бути її метою, бо якби було так, то вся наука не принесла б нікому найменшої користі, не була б нікому потрібна; була б, так би мовити, п'ятим колесом у возі людського поступу. Саме знання нікому їсти не дає. Можна, наприклад, знати, що такі і такі величезні скарби лежать у глибині моря або на місяці, і, незважаючи на те знання, загинути з голоду. Від науки вимагаємо не лише безплідного знання... від справжньої науки ми передусім вимагаємо, щоб була корисною, щоб давала нам можливість перемагати без великих витрат у вічній боротьбі з природою за існування і збереження.
А проте справжня наука повинна сповняти дві неодмінні умови: вчити нас пізнавати закони природи і вчити користати з тих законів, уживати їх у боротьбі з тією ж природою. До того ж є дві сторони науки: знання і праця - праця, звичайно, корисна передусім для загалу, а вже потім і для самої працюючої людини."[3, 395-396].
Концентроване вираження практична функція науки знаходить в умовах науково-технічного прогресу. Реалізація цієї практичної функції спричинила до формування системи ланок, необхідних для втілення відкриттів фундаментальних наук у технічні пристрої для впровадження їх у виробництво.
Відкриваючи об'єктивні закони розвитку природи і суспільства, наука сприяє розвиткові суспільного виробництва, всіх сфер діяльності. Тому практична функція науки тісно пов'язана з гносеологічною.
У міру розвитку науки постійно розширюються можливості пізнання дійсності. Це означає, що чим вищий рівень розвитку науки, тим ширші можливості для подальшого пізнання дійсності.
Пізнавальна і практична функції науки зумовлюють одна одну, виступають в діалектичній єдності. Разом з тим, пізнання здійснюється насамперед заради практичних цілей, і, отже, гносеологічна функція в цьому плані підпорядкована практичній.
Різні галузі знання реалізують гносеологічну функцію не однаковою мірою. Технічні науки покликані безпосередньо обслуговувати матеріальне виробництво, тому вони мають прикладне значення. Природничі і гуманітарні науки переважно виконують пізнавальну роль.
У сучасних умовах спостерігається виникнення і розвиток прогностичної функції науки як основи управління суспільними процесами. Наукові знання допомагають передбачити спрямованість розвитку дійсності.
Від науки чекають не лише розробок способів прискорення зростання виробництва, а й відкриття нових напрямків його розвитку, нового типу його організації. Це принципово нові суспільні потреби, і в такій формі вони ніколи перед наукою не ставились. За допомогою науки можна передбачити виникнення суспільних та природничих явищ, і це є показником її внутрішньої зрілості й ефективності.
Відзначаючи зростаючу роль науки для практики, дедалі ширше використання її в різноманітних сферах людської діяльності, не можна прагматично розуміти науку лише як засіб, від застосування якого можна чекати певної користі. Наукове знання є цінністю як результат людської праці, як основа формування наукового світогляду людей.
Засвоєння людиною наукових знань робить їх елементом культури, внаслідок чого питома вага науки в духовному житті суспільства надзвичайно зростає. Наука сприяє формуванню наукового світогляду. Це означає, що наука як система знань і специфічний вид діяльності виконує певні культурно-світоглядні функції в суспільстві.
В реальному житі, однак, всі соціальні функції науки тісно взаємо-пов'язані, ніколи не виявляються в чистому вигляді, відокремлено. В процесі своєї історії вони постійно змінювались, принципово змінювалась і сама наука, розуміння її предмета і мети[9].
Розглядаючи науку як одну із форм суспільної свідомості, ми так чи інакше торкаємося інших форм та їх загальних функцій. У сучасній філософській літературі виділяються пізнавальна, прогностична, оціночно-імперативна, інтегративно-мобілізуюча, мотиваційна, регулятивна і виховна функції. Форми суспільної свідомості відрізняються одна від одної предметом відображення, формою відображення, роллю у житті суспільства.
Найчастіше наука розглядається як елемент культури, мистецтва, тісно пов'язана з ним. Мистецтво виникає у надрах трудової діяльності у формі такого естетичного відношення до дійсності, яке можна назвати інформаційно-виховним. Поняття прекрасного має соціальне походження і соціальну функцію.
У сучасному, розвиненому своєму стані мистецтво має дуже багато функцій: воно і спосіб пізнання й освоєння світу, і ефективне знаряддя впливу на звичаї, і спосіб передачі інформації, і прикраса побуту, і джерело відпочинку і насолоди. Але всі ці свої функції мистецтво може здійснити тільки тоді, коли воно буде справжнім мистецтвом, специфічним засобом духовно-практичного освоєння світу людини.
Естетична свідомість широко використовує та розвиває людське уявлення, фантазію. Це відбувається тоді, коли людина незадоволена оточуючим її світом і бажає змінити його, але реально і негайно цього зробити за тих чи інших причин не може. У цьому випадку таке перетворення відбувається спочатку ідеально, у свідомості. Видатний західний філософ А.Шопенгауер вважав об'єктом мистецтва - ідею, яку воно вичленяє, розглядає ізольовано, а тому непідвладне часу. Також він писав: "В то время как наука, следуя за беспрерывным и изменчивым потоком четверояких оснований и следствий, после каждой достигнутой цели направляется все дальше и дальше и никогда не может обрести конечной цели, полного удовлетворения, как нельзя в беге достигнуть того пункта, где облака касаются горизонта, - искусство, напротив, всегда находится у цели"[4, 324]. Зображуючи життя водночас і таким, яким воно є, і таким, яким воно може і повинно стати, мистецтво спонукує людину зайняти певну життєву позицію[2, 199].
В контексті взаємодії, спорідненості методів пізнання науки та культури, а також ролі особистості в цьому процесі цікавою є думка
Loading...

 
 

Цікаве