WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Наука як форма суспільної свідомості. Специфіка медичної науки - Реферат

Наука як форма суспільної свідомості. Специфіка медичної науки - Реферат

фактора взаємодії науки і суспільства.
У літературі зустрічається визначення суспільної свідомості як сукупності різного роду ідей, поглядів, теорій, а також почуттів, умонастроїв, звичаїв, традицій тощо. Такевизначення треба приймати лише як попередній емпіричний опис феномена, який ми розглядаємо. Якщо ж намагатися зрозуміти суспільну свідомість у її суттєвості, то слід визначити її як специфічний, духовний спосіб виробництва, виробництва ідеального. Суспільна свідомість завжди була, є і буде формою здійснення змісту людської діяльності. Вона водночас є і відображенням суспільного буття, і ідеальною умовою його розвитку.
Виробництво взагалі як створення і відтворення людьми суспільних умов та засобів своєї життєдіяльності поділяється на реально-перетворюючий процес та ідеально-перетворюючий процес. Суспільна свідомість як ідеально-перетворюючий процес існує у вигляді так званих "об'єктивних форм духу", "об'єктивних розумових форм" і цією своєю надособистістю відрізняється від індивідуальної свідомості. Однак надособисте не означає позаособисте. Поява суспільної та індивідуальної свідомості - одночасний процес, бо поява специфічного духовного виробництва супроводжується і виникненням її суб'єктів - ідеологів, тобто осіб, які мають справу із загальнозначущими схемами людської практичної діяльності безпосередньо. Оскільки відокремлення розумової праці від фізичної починається в умовах відсутності писемності, оскільки з суспільного середовища виокремилася каста жерців-ідеологів - хранителів та інтерпретаторів усієї сукупності суспільно значущих способів діяльності. Пізніше цю функцію, очевидно, взяли на себе і поети-рапсоди, яким був, наприклад, славетний Гомер. Поеми, сказання останніх є втіленим синтезом усіх основних знань певної епохи, її світовідчуття, сукупного досвіду.
Ідеологи - безпосередньо, а інші індивіди - через посередників ідеологів мають з цього моменту можливість прилучитися до суспільної свідомості, перетворити сконцентровані там загальнозначущі форми людської діяльності на свої індивідуальні форми, тобто формувати свій внутрішній духовний світ. У процесі цього сформування індивід і навчається дивитися на себе як на особливий предмет діяльності. Цей акт і означає появу самосвідомості, індивідуальної свідомості.
З відокремленням духовного виробництва від матеріального свідомість поділяється на два рівні: буденно-практичний та ідеологічно-теоретичний. Перший, в свою чергу, складається з: а) сукупності трудових, етичних, естетичних та інших способів освоєння світу, вироблюваних так званим здоровим глуздом, буденною свідомістю і б) суспільної психології. Другий рівень поділяється на: а) науку і б) ідеологію.
Суспільна психологія являє собою систему почуттів, настроїв, переживань, що відображають дійсність на рівні буденної свідомості і дають суб'єктивну оцінку з боку різних груп людей, подій і фактів соціальної дійсності і самих себе. Любов до батьківщини, до своєї нації, до своєї віри, ненависть до окупантів, класова ворожість тощо - усі ці почуття і настрої безпосередньо, багато в чому стихійно, проявляються, не маючи потреби в науковій термінології, хоча і відчувають на собі постійний вплив ідеології.
Ідеологія - це система поглядів та ідей, у яких відношення людей до дійсності та один до одного, а передусім - до суспільного ладу, висловлюється вже у теоретичній формі, формулюється і поширюється фахівцями-ідеологами. Ідеологія від науки відрізняється неодмінною присутністю різного роду інтересів (класових, національних і т. д.). деякі люди хочуть зберегти існуючий суспільний лад, інші - змінити його. Через відношення до суспільного ладу здійснюється і відношення до інших сфер життєдіяльності і до світу в цілому.
Наука, на відміну від ідеології, прагне до об'єктивного знання, це форма духовної діяльності людей, що спрямована на виробництво знань про природу, суспільство і саме пізнання та має за мету відкриття об'єктивних законів, заснованих на узагальненні реальних фактів. Наука - це і сама творча діяльність, що спрямована на отримання знання, і результат цієї діяльності. Наука - це така особлива частина суспільної свідомості, яка більшою мірою, ніж інші частини, орієнтована на втілення у практику. У принципі, її роль полягає у тому, щоб бути безпосередньою продуктивною силою.
Суспільна свідомість, окрім розділення її на вказані рівні (інша їх назва - сфери) і підрівні, поділяється на цілий ряд форм.
Форми суспільної свідомості являють собою різні аспекти усвідомлення об'єктивної дійсності, які відбивають особливі групи людських інтересів. Так, наприклад, інтереси, які відображають залежність життєдіяльності людей від характеру їх відношення до засобів виробництва і від усієї системи суспільних відносин, породжують політичну і правову свідомість. У теперішній час найчастіше виділяються такі форми суспільної свідомості: політична свідомість, правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія. Виділення у цьому ряді форм ще й науки здається зайвим, тому що наука виділяється як особлива сфера (поряд із суспільною психологією й ідеологією).
Співвідношення сфер та форм суспільної свідомості має самий безпосередній характер. Кожна з форм суспільної свідомості може набути і наукового, і ідеологічного, і суспільно- психологічного вигляду: "нині у філософській літературі превалює уявлення, що зміст будь-якої з конкретних форм суспільної свідомості складає єдність трьох сфер - ідеології, науки і суспільної психології" [5, 63].
Нарешті ми можемо дати остаточну відповідь на запитання: філософія - це наука чи не наука? Вона так само, як і будь-яка інша форма суспільної свідомості має свій науковий аспект. Але окрім того вона має й інші аспекти: ідеологічний і буденно-практичний.
А ось наука, виявляється, це не форма суспільної свідомості, а дещо більше - ціла її сфера[2, 194-197].
Аналіз науки як цілісної системи обумовлений її багаторівневою сутністю. Сучасна наука досліджується у найрізноманітніших аспектах: політико-економічному, історико-науковому, наукознавчому, державознавчому, етичному, естетичному, прогностичному, психологічному та ін. Вирішальне значення для правильного визначення шляхів подальшого розвитку науки мають філософський, особливо логіко-гносеологічний і соціологічний аспекти дослідження.
З позицій логіко-гносеологічного підходу, наука розглядається як система знань. Наукове знання являє собою ідеальне утворення, специфічне духовне явище, необхідний компонент науки, без якого вона не існує як цілісність. Однак наукові знання - це ще не наука в справжньому розумінні. Такою наука стає лише тоді, коли здійснюється процес створення нового знання. Продуктом науки є нові знання.
Дослідження процесу виникнення нового наукового знання в цьому аспекті передбачає свій
Loading...

 
 

Цікаве