WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Наука як форма суспільної свідомості. Специфіка медичної науки - Реферат

Наука як форма суспільної свідомості. Специфіка медичної науки - Реферат


Науковий реферат
з наукознавства:
Наука як форма суспільної свідомості.
Специфіка медичної науки
Наука - форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності; особлива сфера цілеспрямованої людської діяльності, яка включає вчених з їхніми знаннями і здібностями, наукові заклади і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства. Поняття "наука" застосовують для позначення всієї системи перевірених практикою знань, які є загальним продуктом суспільного розвитку; певного виду суспільної діяльності людей, що сформувалися в процесі історичного розвитку і спрямований на пізнання законів дійсності в інтересах практики; форми суспільної свідомості, відображення дійсності в суспільній свідомості; підсумкового досвіду людства в концентрованому вигляді, елементів духовної культури всього людства, багатьох історичних епох і класів, засобів перед-бачення й активного осмислення з допомогою теорії аналізу явищ об'єктивної дійсності для наступного використання досягнутих результатів у праці; системи знань, в якій світоглядні, філософські основи й висновки є невід'ємним, обов'язковим елементом[9, 416].
Наука як соціальний інститут, загальновизнаний фактор культури сформувалась в період з середини ХV ст. до кінця ХVІІ ст. Увесь попередній період характеризувався недиференційованістю, нерозчленованістю сукупного людського знання. Це було деяке протознання, яке позначалося як взагалі будь-яка любов до мудрості (філософія). У ХVІ - ХVІІ ст. відбувалася диференціація наук за предметом дослідження (фізика, хімія, механіка та ін.) й одночасно поділ знання на емпіричне й теоретичне. Власне наука ототожнювалась з дослідом (Ф. Бекон), а спроби його теоретичного осмислення - з філософією. Звідси для науки ХVІІІ ст. характерним було захоплення натуральною філософією. Якраз у ті часи, коли творили Ньютон, Лаплас, Лінней, Лейбніц, англійський письменник Джонатан Свіфт створив сатиричний образ науки та вчених.
Іронізуючи над загальним захопленням наукою й намаганням створити численні академії, автор вкладає у вуста Гуллівера розповідь про країну Лапута. Лапутянський король та його придворні занурені в безплідні роздуми про математику, музичну гармонію та космічні явища. При цьому вони не чують та не помічають один одного. Їх математика годиться лише для того, щоб подавати на обід баранячу лопатку у формі рівностороннього трикутника, шматок телятини у формі ромба, пудинг у формі круга і т. п. Кравець знімає мірку за допомогою астрономічного прилада - квадранта. Викрійку він робить за допомогою складних математичних розрахунків. Однак зшите ним плаття не сидить так як слід. Вчених Д. Свіфт називає прожектерами. Один з них намагається добути сонячні промені з огірків, інший вивчає павутину з метою створити нову тканину. У цьому гіперболізованому зображенні науки сфокусована суспільна думка епохи, яка розглядала її як дещо абстрактне, далеке від життя, не пов'язане з його реальними проблемами, як забаву не- багатьох, дивакуватих, хоча і обдарованих людей.
Слід зауважити, що Д. Свіфт не був одиноким в такому баченні науки. Наприклад, великий мислитель того часу Ж. Ж. Руссо пов'язував з її розвитком розтління душ, занепад Єгипту, поработіння македонським ігом Греції. І навіть попереджав нащадків: "Народы! Знайте раз навсегда, что природа хотела оберечь вас от наук, подобно тому как мать вырывает из рук своего ребенка опасное оружие. Все скрываемые ею от вас тайны являются злом, от которого она вас охраняет, и трудность изучения составляет одно из немалых ее благодеяний. Люди испорчены, но они были бы еще хуже, если бы имели несчастье рождаться учеными"[7].
За час, який відділяє нас від цього періоду, відношення людства до науки і її образ в його свідомості дуже змінились. Як би не розходились думки відносно користі та шкоди від науки, безсумнівне одне - майже ніхто не вважає, що наука стоїть осторонь суспільства, що її можна ігнорувати як заняття диваків та прожектерів, далеке від гострих соціальних проблем. Що ж привело до цих глибоких змін в розумінні й оцінці науки.
Хоча елементи філософського й наукового мислення можна прослідкувати в багатьох культурах Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавілон, Єгипет), корені сучасної науки треба шукати в Стародавній Греції. Нобелевський лауреат академік Н. Н. Семенов справедливо зауважував: "Зовсім особливе місце займає культура Стародавньої Греції. Хоча є давньогрецька міфології, але немає давньогрецької релігії. І саме там це бажання пізнати світ стало джерелом виникнення грандіозної споруди давньогрецької й взагалі класичної філософії, котра заклала фундамент подальшого розвитку всієї інтелектуальної культури Європи" [8]. Саме ця культура була джерелом сучасної науки. Але, звичайно, не тільки вона впливала на розвиток і формування науки.
Науку в цілому можна розглядати з трьох точок зору: як особливу систему знань; як особливу систему суспільних організацій та закладів, які виробляють, зберігають, поширюють та впроваджують ці знання; як особливий вид діяльності - систему наукових досліджень, які відповідають особливим критеріям та проводяться за особливими правилами. Антична наука розвивалась, відзиваючись на певні матеріальні та духовні потреби суспільства. Вона спиралась на досвід математичних й астрономічних досліджень, накопичений на Стародавньому Сході, який знайшов застосування в землеробстві, будівництві, торгівлі та культовій діяльності. Але оскільки в рабовласницькому суспільстві наука була заняттям лише невеликої частини вільних людей, які з презирством відносились до фізичної праці та вважали її заняттям рабів, сама думка про зв'язок науки з матеріальним виробництвом здавалась би давнім грекам абсурдом. До того ж ті математичні й астрономічні знання, якими вони володіли, були відносно обмеженими, простими й, незважаючи на велику перевагу над науковими знаннями вавілонських та єгипетських жреців, були недостатніми, щоб знайти застосування на практиці. Сам світогляд греків, які обожнювали природу, виключав можливість активного експериментування. Тому греки шукали застосування своїм науковим й філософським досягненням головним чином в розвитку абстрактної математики, в роздумах про моральну досконалість й покращенні державного ладу. Це особливо характерно для трудів Сократа, Платона, Арістотеля та мислителів епохи еллінізму.
Руйнація рабовласницького ладу, нашестя варварських племен, поширення християнства, ворожого язичництву давніх греків та римлян, призвели до того, що в Європі розвиток наукового пізнання виявився призупиненим на декілька століть. Лише завдяки тому, що елементи грецької культури були засвоєні й розвинуті вченими арабського середньовіччя, освічені європейці, які познайомились з арабською
Loading...

 
 

Цікаве