WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Розвиток науки і освіти в Коломиї у 18-21 століттях - Реферат

Розвиток науки і освіти в Коломиї у 18-21 століттях - Реферат

Коломиї осередок допомагав в організації "Рідної Школи" в околицях міста. "Наше товариство всюди є там, де гомонить українське слово", - говорили тоді коломияни.
4. Коломийська гончарна школа
В Коломиї та її околицях з найдавніших часів розвивалося гончарне ремесло, про що свідчить статут гончарського цеху з 1661 року.
Багаті поклади глини сприяли розвитку гончарства у місті Коломиї вже в XV ст. За даними джерел 1627 року у місті було 7 гончарів, число їх поступово збільшувалося, і в середині XVII ст. стало питання про утворення у Коломиї окремого гончарського цеху, статут якого був затверджений королем у 1661 році.
Як твердить мистецтвознавець Романа Баран, коломийські гончарі XVI -XVII ст. виготовляли посуд, кахлі для облицювання печей, які збували на буковинських та молдавських ринках.25 Мистецтво розпису гончарних виробів в Коломиї мало свої особливості на відміну від гончарних центрів Гуцульщини.
Здавна коломийські гончарі конкурували з гуцульськими. Гуцульська кераміка відзначалася реалістичністю розпису, а тому знаходила покупця серед простого народу не лише на Косівських чи Снятинських ринках, але й на ярмаркових торгах в самій Коломиї. За визначенням Романи Баран, незважаючи на подібність до косівських, вироби коломийських гончарів мали свої чітко виражені особливості: тут частіше застосовувався ріжковий розпис, своєрідним було трактування орнаментальних мотивів і сюжетних сценок. Коломийська кераміка характерна стилізованими рослинами та геометричними мотивами, хоч композиція творів проста, складалася з невеликої кількості мотивів, легко розташованих на поверхні виробу. Це спостерігаємо на зразках печі кінця XVIII - початку XX ст., яка ек-спонується в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини
Значного розвитку досягло коломийське гончарство в другій половині XIX ст., але цього ж століття воно почало і занепадати. Якщо
у 70-х роках в Коломиї налічувалося понад 200 гончарів, то в 80-х число їх зменшилось до кількох десятків.
Щоб попередити занепад та надати більш професійного характеру виробництву, Краєва комісія домашнього промислу і художніх виробів вирішила відкрити у 1876 році гончарну школу. Відомий дослідник історії розвитку керамічного виробництва Юрій Лащук пояснює, що відкриття такої школи датувалося ще й тим, щоб виховати грамотні у художньому і технологічному відношеннях кадри гончарної професії.28 Завданням цієї школи було оволодіти традиціями народного гончарства та засвоєння найкращих форм народних виробів у стилі відомих косівських майстрів з родини Баранюків та Олекси Бахматюка.
Таким чином, Коломия стала освітнім осередком гончарного промислу. До цього, як вже сказано, спричинився вищий Краєвий відділ за урядовим дозволом. Коломийський міський магістрат виділив на утримання школи приміщення та опалення.
З цією метою міський уряд збудував для школи окреме приміщення, в яке вона перейшла в листопаді 1876 року. Уряд витратив на цю будівлю 5000 золотих ринських і виділив кошти на оплату вчителям.
У школі вчилися такі відомі майстри як Олекса Бахматюк (1820-1882), Петро Кошак (1864-1941). Останній навчався тут в 1894 - 1897 роках і після закінчення, за словами дослідників, йому як кращому випускникові виклопотали горно з подвійним дном для вогню. В 1912 р. Петро Кошак одержує золоту медаль на коломийській виставці. Але майстер працює у великих злиднях. Про це він говорить у своєму листі 1902 року: "Моє життя дуже бідне, ледве ще живу. І поля в мене немає. Хліб і все до нього за дорогі гроші мушу купувати, а заробітку немає. Поки виробить гончар одне горно посуду, то з нужди і голоду виглядає, як смерть".'"
Послідовником П. Кошака був Григорій Цвілик (1900 - 1952), який народився в Коломиї в сім'ї гончарів. Він оженився з косівською майстринею Павлиною Свіздранюк і переїхав до Косова. Тут П. Кошак став талановитим майстром. Як Юрій Лащук, так і Романа Баран відзначають, що помітних успіхів коломийська гончарна школа досягла в архітектурній кераміці, у виготовленні будівельної облицювальної кераміки - архітектурної плитки та декоративних пластів.
Потураючи молодому модерну, майстри виробляли великі круглі панно, що вмуровувались зовні на будинках. Окремі з них мали чудові рослинні візерунки, які можна побачити ще й сьогодні. Одним з кращих зразків творчості учнів коломийської гончарної школи є гуцульські кахлі на фасадах будинків міста.
Значно підривали діяльність гончарів міські лихварі, які створили на початку XX ст. комерційне об'єднання "Рінч", що монопольно володіло збутом, прибравши до рук плоди праці гончарів. Вони скуповували вироби за низькими цінами, а фарби і глазур відпускали за великі гроші. Внаслідок цього гончарі збідніли, і число їх помітно зменшувалося.'"
Деякі випускники школи - брати Карло та Йосип Білоскурські, Станіслав Пашковський зробили значний внесок у розвиток художньої кераміки. "Майстри гончарної справи, - пише Романа Баран, - Петро Кошак, Іван Стадниченко, Станіслав Урбансь-кий, Андрій Коструб'як та багато інших випускників гончарної школи прославилися своїми виробами на багатьох виставках. Ще більше - у 1900 році Коломийська гончарна школа брала участь у міжнародній виставці в Польщі, де за кращі керамічні твори ЇЇ нагороджено дипломом, що зберігається у фондах музею.'"
Коломийська гончарна школа відіграла певну роль у розвитку художньої кераміки. Школа працювала на базі творчої спадщини народних майстрів Гуцульщини, малауспіх в архітектурній кераміці та в технології керамічного виробництва.
З різних причин Коломийська гончарна школа на початку XX ст. стала занепадати, і в 1914 році її закрили.
5. Коломийська школа різьби
На одному із засідань Промислової спілки професор Коломийської гімназії Гілярій Герасимович у реферативному викладі вказав на доцільність заснування в Коломиї різьбярської школи, оскільки цей вид гуцульського декоративного та ужиткового мистецтва був поширений на Гуцульщині. Тут виділилися такі центри різьби по дереву як Яворів, Косів, Річка.
Після деяких дискусійних міркувань в 1892 році Коломийську школу гуцульського мистецтва різьби було відкрито. Набрано кілька десятків учнів, переважно з гуцульських сіл, де цей промисел був поширений. Для школи виділено приміщення. Для навчання різьби по дереву було запрошено умільців цієї справи.
Завідувачем Коломийської різьбярської школи в 1892-1894 pp. залишався її засновник Гілярій Герасимович - добрий знавець гуцульського народного мистецтва.
З розвитком столярства, токарства і будівництва в Коломиї виникла потреба розширення професійних відділів Школи гуцульського мистецтва різьби. В 1894 році члени правління Гуцульської промислової спілки вирішили переіменувати Школу гуцульського мистецтва різьби на Заводову школу дерев'яного промислу. В ній працювали відділення фігурної та орнаментальної різьби, столярства, токарства і будівництва.
Було підібрано вчителів-інструкторів всіх чотирьох спеціальностей. Школа дерев'яного промислу була широко відома, З неї випускали не лише високопрофесійних різьбярів, але й столярів, токарів. Інструктором різьби по дереву залишався Іван Семенюк. Він виховав багато учнів і передав естафету своєму синові Миколі. З школи вийшов відомий скульптор Нестор Кіселевський.
Висновок
Сьогодні Коломия залишається багатою на освітні заклади, на наукову діяльність. Так у місті над Прутом діє багато середніх спеціальних навчальних закладів, філії вищих учбових закладів України.
При музеї Гуцульщини і міста Коломиї проводиться велика науково-дослідницька робота, про яку знають і в Києві, і за кордоном.
Використана література
" Грабовецький В. Історія Коломиї. - К., 1996.
" Енциклопедія Коломийщини. - Коломия, 1997.
Loading...

 
 

Цікаве