WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Андерсон Бенедикт та його наукові погляди та праці - Реферат

Андерсон Бенедикт та його наукові погляди та праці - Реферат

на ідеї прогресу. От чому концепція геноциду виникла так недавно, хоча древні записи називають імена багатьох тисяч груп, що тихо зникли багато століть тому, не викликавши своїм зникненням жодного занепокоєння. Швидкість змін і влада майбутнього також викликали серйозні трансформації уявлень народу про минуле.
В "Уявних спільнотах" Андерсон Бенедикт спробував висвітлити природу цих трансформацій шляхом порівняння їх з труднощами, з якими зіштовхуємося, коли нам показують фотографії з нашого дитинства. Ці труднощі - у формі фотографій - здатна викликати тільки індустріальна пам'ять. Батьки запевняють нас у тому, що цими дітьми є ми самі, але ми не пам'ятаємо, щоб нас фотографували; ми не можемо без допомоги батьків згадати себе в однорічному віці. Пам'ятники, храми, записи, могили, артефакти etc., - це минуле стає усе більше і більше недоступним для нас, все більше зовнішнім щодо нас. У той же час, ми відчуваємо, що маємо потребу в ньому, як у своєрідному якорі. Але це означає, що наше ставлення до минулого сьогодні більш політичне, ідеологічне, суперечливе, фрагментарне і навіть авантюрне, ніж за старих часів. Цей всесвітній феномен є основою націоналізму.
На думку політолога Андерсона Бенедикта: Китай дає нам багато цікавих прикладів, про які ми зараз розповімо. Раз на рік уряд проводить широкомасштабне багатогодинне телевізійне шоу, яке незмінно викликає широкий інтерес. У ньому показують народи, що становлять населення КНР. Особливо впадають у вічі виразні відмінності між ханьцями і різноманітними меншинами. Представники меншин з'являються на екранах у барвистих традиційних костюмах і виглядають справді чудово. Натомість ханьці не можуть з'явитися у традиційному одязі, хоча ми знаємо з картин та історичних описів, наскільки яскравими і прекрасними вони були. Так, наприклад, чоловіків показують одягненими в ділові костюми від італійських і французьких модельєрів, де взагалі немає нічого ханьского. Ханьці, таким чином, демонструють себе як майбутнє, а меншини - як минуле. Чи це зроблено свідомо? Минуле, видимою ознакою якого є меншини, є частиною великого минулого, з допомогою якого легітимізується територія Китаю.
Природно, що для офіційного дискурсу чим древніше минуле - тим краще. Особливо ексцентрично цей підхід виявився у реакції на визнану багатьма теорію про те, що людина як біологічний вид виникла на сході Африки. Безсумнівно, для офіційних кіл думка про те, що віддалені предки ханьців і всіх інших народів жили в Африці, а не у Китаї, була не вельми приємною. Тому було виділено значні кошти для проведення пошуків останків людини на території Китаю, більш древніх і цілком відмінних від останків, знайдених в Африці.
Також політолог розглядає і таке питання, як "битву мов": Цю форму він називає "лінгвістичним націоналізмом"; він виник на початку дев'ятнадцятого століття в династичних імперіях Европи, його філософськими джерелами були теорії Гердера і Руссо. Основна теза: кожна справжня нація має свою власну специфічну мову і літературну культуру, з допомогою яких виражається історичний дух народу. Для багатьох мов (чеської, угорської, української, сербської, польської, норвезької та інших) було складено словники, яких до того часу не існувало. З поступовим ростом рівня письменности усні традиції було записано й опубліковано. Це було використано для боротьби з пануючими великими мовами династичних імперій - османської, верхньонімецької, паризької французької, королівської англійської і московитської російської. Іноді ці кампанії досягали успіху, іноді -- ні, але, у всякому разі, результат цей визначався політикою. Успіхи добре відомі, і ми не будемо на них зупинятися. Провали відомі менше і надзвичайно цікаві. У дев'ятнадцятому столітті, наприклад, Париж досяг успіху (з допомогою контролю над системою освіти і видавничою діяльністю) у зведенні багатьох мов, якими говорили у Франції, до рівня місцевих діалектів. Менших успіхів домігся Мадрид у перетворенні безлічі мов, якими говорили в Іспанії (наприклад, каталонська і галісійська), у звичайні діалекти кастильського. Лондон майже знищив гаельску мову, але сьогодні можна спостерігати її відродження.
Якщо ми звернемося до Азії, то знайдемо безліч спроб реалізації лінгвістичного націоналізму, які є дуже цінними для порівняльного дослідження. Ця розмаїтість вказує на труднощі в обґрунтуванні єдиної азіатської форми націоналізму. Правителі Мейдзи наслідували Париж, коли намагалися нав'язати токійську мову іншим частинам країни і звести всі інші форми до рівня діалектів. У той самий час мова жителів Кюсю була незрозумілою для населення Хонсю і Рюкю. Нам відомі процеси, з допомогою яких кантонський, гань, хакка (самостійні мови, пов'язані між собою так само як румунська, італійська та іспанська) були зведені до рівня діалектів нової національної мови - мандаринської. У Таїланді бангкокський тайський запанував над діалектами півночі, північного сходу і півдня країни, яких жителі Банкока, звичайно, не розуміли.
Два чудових гібридних приклади дають нам В'єтнам і Індонезія. У першому випадку французькі колоніалісти були налаштовані на руйнування культури китайського мандаринського стилю, романізуючи в'єтнамців з допомогою шкіл і підтримки видавництв. У 1920-1930-х в'єтнамські націоналісти визнали цюреволюцію і продовжили її, створивши базу для масової письменности серед в'єтнамців, але в той же час вони позбулися зв'язків з китайськомовною літературною традицією минулого. У Нідерландській Ост-Індії колоніальний уряд, який сумнівався у світовій цінності голландської мови і був занадто скупим для того, аби витрачати гроші на її поширення на величезному архіпелазі, працював з допомогою стандартизованої форми lingua franca островів - малайської мови. До кінця 1920-х індонезійські націоналісти вирішили, що ця мова, названа сьогодні індонезійською, є справжньою національною мовою; після цього безліч великих мов, таких як яванска, сунданська, мадурська і бугінська, стали простими реґіональними мовами, хоча вони, здебільшого, є старшими за малайську, зокрема й у деяких літературних традиціях.
Індія та Філіппіни зазнали невдачі у створенні загальноприйнятої національної мови і національної еліти. Сильна англомовна - і націоналістична - літературна культура існує і в Індії, і на Філіппінах; вона прекрасно співіснує з настільки ж сильними культурами гінді, бенгалі, тамільської, тагальської і себуанської мов. Старий Пакистан розколовся надвоє після того, як у Карачі заборонили бенгальську мову, що стало тоді стимулом для лінгвістичного націоналізму в Бангладеш, - усе це дуже нагадує більш ранні лінгвістичні націоналізми у Греції, Норвегії і старій Чехословаччині. Східний Тимор, новітня держава-нація в Азії, де, незважаючи на невеликі розміри, проживає понад двадцять етнолінгвістичних груп, обрав португальську мову як державну, а тетунську як національну lingua franca.
Занадто складно сьогодні говорити, який націоналізм є менш чи більш важливим: індійський чи китайський; східнотиморский чи тайський; індонезійський чи японський; тайванський чи корейський. Якщо запитають, чому, то це неможливо пояснити без міркувань про роль електронних засобів масової інформації. Телебачення може миттєво передавати образи і символи будь-якою мовою, а сприймати їх може навіть малоосвічений і наймолодший глядач. Крім того, усе більше людей звикають використовувати різні мови у різних контекстах, і це ніяк не впливає на зміну їхньої національної ідентифікації. Можна навіть стверджувати, як я це зробив в іншому контексті, що електронні засоби зв'язку у поєднанні з величезними міґраціями, викликаними існуючою світовою економічною системою, породили нову небезпечну форму націоналізму, який я назвав "віддаленим націоналізмом": націоналізму, який більше не залежить, як це було колись, від проживання на території рідної країни. Деякі найполум'яніші сикхські націоналісти є австралійцями; хорватські націоналісти - канадці; алжирські націоналісти - французи; китайські - мешканці Америки. Інтернет, електронні банківські розрахунки і доступні міжнародні подорожі дозволяють таким людям серйозно впливати на політику тієї країни, у якій вони народилися, навіть якщо вони більше не збираються у ній жити. Це один з основних іронічних наслідків процесу, що зазвичай називають глобалізацією; це дозволяє нам стверджувати, що хоч якоюсь мірою чіткого і ясного розмежування між азійським й европейським націоналізмом провести неможливо.
Використана література:
1. Словник-довідник з політології. - К., 2000.
2. Яремко І.С. Хто такий Бенедикт Андерсон? // Наука і світ. - 2001. - №3.
3. Андерсен Б. Уявлені спільноти (в перекладі). - М., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве