WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні - Реферат

Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні - Реферат

визначене парадигмою пiд час перiоду нормальної науки, призводить до появи побiчних результатiв, що сприймається як отримання критерiїв для вiдсiву ненаукових проблем.
Парадигма спрямовує дослiдження не тiльки закладеною у нiй моделлю визнаних науковим спiвтовариством способiв пiзнавальної дiяльностi, вона певною мовною структурою може спрямовувати i шляхом абстрагування вiдповiдних правил iз визнаних способiв дiї. Вченi погоджуються у своїй iдентифiкацiї парадигми, попередньо не узгоджуючи її повну iнтерпретацiю. Тому за перiоду нормальної науки парадигма дiє, функцiонуючи у напiвсвiдомiй формi. Перший симптом кризи нормальної науки - набуття парадигмою форми обмежуючих принципових правил. Нормативна форма парадигми є свiдченям її найвищої досконалостi, i водночас початком її занепаду. Коли парадигма набуває зрiлого самовизначення, що здiйснюється через її усвiдомлення у формi системи норм науковостi, наука починає вступати на шлях свого революцiйного розвитку, починається руйнування цiєї системи, оскiльки вона набула форми догмату (св4ятого писання).
Вченi нiколи не сприймають невiдповiднiсть ряду фактiв теорiї, якою вони керуються, у якостi контрприкладу, бо нове виникає внаслiдок взаємодiй, котрi якiсно невiдповiднi парадигмальному самоусвiдомленню, парадигмальному поглядовi на дiйснiсть. Тому вва-жається, що для обгрунтування фактiв, неосяжних для вiдповiдної парадигми, потрiбен iнший теоретичний рiвень дослiджень зi своїми новими способами наукової дiяльностi. Такi факти Кун називає "аномалiями". Кун засвiдчує, що аномалiї можуть виникнути i бути усвiдомленими тiльки на фонi парадигми; у цьому полягає її головна епiстемологiчна функцiя. Чим бiльше розвинута парадигма, тим вiдчутнiший для наукового товариства вплив аномалiй. Однак, аномальнiсть все рiвно залишається за межами парадигми i не визнається фактом. Фiксацiя аномалiй вiдбувається у формi визнання наявностi "головоломки", додаткової мороки.
Поступово настає перiод професiйної невдоволеностi неспроможнiстю наукового товариства вирiшувати головоломки, виникненням мороки з постiйного дискутування ряду питань. Це настає перiод кризи науки. Вiдкриття нового як наукове досягнення вiдбувається у формi осмислення аномалiй, через визнання їх фактом. Як правило, проблеми, по вiдношенню до котрих фiксується поняття кризи, бувають такого типу, якi вже були предметом усвiдомлення, а практика нормальної науки визнала їх вирiшеними (наприклад: що ми розумiємо пiд термiном "простiр"). Такi проблеми вирiшуються тепер з урахуванням аномалiй, якi сприймаються як контрфакти по вiдношенню до попереднього теоретичного рiшення. Таким чином, вiдкриття, поява нової теорiї, замiна парадигми стає реальнiстю через перегляд основоположень, якими користувалися попереднi поколiння вчених. Тим самим, цi основоположення стають предметом окремого аналiзу: експлiкуються, рефлексуються, спiвставляються.
Остаточним моментом становлення нової парадигми є спiвставлення двох парадигм мiж собою i природою. Таке спiвставлення можливе лише за умови наявностi нової парадигми, яка має здатнiсть вирiшувати головоломки, вiднесенi попередньою парадигмою до аномалiй. Результатом спiвставлення, як правило, буде органiзацiя нового наукового спiвтовариства, об'єднаного новою парадигмою. Тому парадигми спiвставляються не як варiанти лiнгвiстичних вправ, а як рiзнi свiтогляднi системи.
Представник американського постпозитивiзму Стiвен Тулмiн у серединi 60-х рокiв запропонував iншу iсторичну модель науки, центральна iдея якої полягає в iсторичному формуваннi та функцiонуваннi "стандартiв рацiональностi та розумiння, якi складають осно-ву наукових теорiй".
Основною проблемою, яка знаходиться у центрi уваги Тулмiна, є проблема пояснення концептуальних змiн у науцi. Ця проблема виражена у питання - "яким чином, за яких обставин i завдяки якому процесовi фундаментальнi поняття змiнюють одне одного?" [4. -с.12]. Також вiн цiкавиться iдеями iсторизму та наукової революцiї, проблемою вiдносної самостiйностi науки в системi суспiльної свiдомостi та культури.
Вже в раннiй працi пiд традицiйною неопозитивiстською назвою "Фiлософiя науки" (1953) Тулмiн пiддав критицi абсолютизацiю логiчних (дедуктивiстських та iндуктивiстських) методiв аналiзу мови науки, а також неопозитивiстськi уявлення про аналiз та синтез, зробив деякi критичнi зауваження на адресу традицiйних позитивiстських концепцiй науки як "майже не дотичних до практичної роботи у областi фiзики"[5. -p.122].
Тулмiн дуже швидко завоював визнання як фiлософ, котрий вiдкидає формально-логiчнi схеми, системи та моделi; його почали iменувати "представником антипозитивiстської течiї англо-американської фiлософiї" [6. -с.71], що висунув найбiльш радикальнi заперечення проти неопозитивiстської програми з позицiї "iсториканауки".
У своїх фiлософських пошуках Ст.Тулмiн еволюцiонує вiд неопозитивiзму, англiйської школи "фiлософiв буденної мови", та махiзму до гносеологiчного еволюцiонiзму Чикагських фiлософiв. Вiн вiдмовляється вiд вульгарно-гносеологiчного положення Е.Маха про "iнтелектуальну еволюцiю" як безперервну аккумуляцiю знання, а також не приймає вирiшення проблеми концептуальних змiн Г.Фреге, Р.Дж.Коллiнгвудом та Т.Куном. На думку Тулмiна, помилка Фреге та Коллiнгвуда полягає в тому, що "вони обоє приєднались до фiлософського культу систематичностi, тобто до переконання, що поняття повиннi утворювати "логiчнi системи""[2. -с.180], а отже - прирiвняли "рацiональне" до "логiчного". Такий пiдхiд веде до того, що "рацiональнiсть" наукового вiдкриття ( тобто конкретних рацiональних дiй, котрi можуть знаходитись за межами логiки i мови, за допомогою яких вченi домовляються про грунтовно пiдготовленi концептуальнi змiни) може випадати з поля аналiзу та оцiнки, якщо використовувати лише "логiчнi" чи лiнгвiстично самовизначенi термiни.
Недолiк iсторичної моделi Т.Куна, на думку Тулмiна, полягає у перебiльшенi значення змiн, що вiдбуваються при замiнi теорiй, оскiльки немає абсолютних розривiв. "Називаючи змiну "революцiйною", ми не вiдкидаємо свого зобов'язання пояснити "обставини та процеси", що мають мiсце пiд час цiєї змiни" [2. -с.182]. Замiсть "революцiйного" пояснення iнтелектуальних змiн Тулмiн пропонує еволюцiйну модель iсторiї, яка пояснює як поступово трансформуються "концептуальнi популяцiї". Еволюцiйне пояснення досягається ним завдяки використанню iдеї Дарвiна про мiнливiсть та природний вiдбiр видiв у якостi iлюстрацiї "популяцiйної теорiї".
Також, iз критикою "моделi Куна" виступив П.Фейєрабенд. Еволюцiя iдей Пола Фейєрабенда прослiдковується з 50-х рокiв нашого столiття. Спочатку вiн притримувався поглядiв, якi були близькими до "аналiтичної фiлософiї" як рiзновиду неопозитивiзму, потiм став прихильником концепцiї К.Поппера, але невдовзi зайняв позицiю критичного вiдношення до попперiанства. В рядi статей вiн вiдкидав фiзико-пiзнавальний принцип вiдповiдностi, згiдно якого однi теорiї в науцi бувають частковими або граничними випадками iнших, повнiших та бiльш iстинних теорiй. Поступово фiлософiя науки Феє-рабенда приходить до обгрунтування теоретичного плюралiзму як основи
Loading...

 
 

Цікаве