WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні - Реферат

Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні - Реферат

моделi iсторiї як методу. У книзi "Структура наукових революцiй" зазначено, що в процесi виникнення принципово нових iдей важливу функцiю виконують психодинамiчнi iррацiональнi елементи, якi вiн описує у якостi "гештальтiв". Суб'єктом гештальту є особистiсть, яка всупереч усталеним науковим традицiям пропонує уявлення, що заперечують ряд розповсюджених наукових переконань як анахронiзми.
У свою чергу, стосовно даного питання, Iмре Лакатосом було показано, що нi генiальнiсть яскравих особистостей, нi еврiстичнiсть та зручнiсть нового знання не стають вирiшальними аргументами для наукового товариства у процесi визнання новацiї, бо бiльшiсть учених завжди є частка конкретної наукової школи, яка дотримується "своїх" "загальноприйнятих" уявлень. Новi уявлення просто не розумiються, а тому не сприймаються абсолютною бiльшiстю. I у цьому нерозумiннi немає нiчого дивного, бо розумiння є результат осмисленого, рацiонального сприйняття. А оскiльки пропонується нове, яке заперечує опрацьовану систему уявлень, тодi воно визнається як "антинаукове".
У наслiдок аналiзу поняття "нове знання", ми можемо зробити висновок, що нове у чомусь обов'язково заперечує та спростовує попереднє. Без цього заперечення "новим - старого" поняття "нове" немає нiякого сенсу. Тому визнання процесу появи нових знань виявляє парадокс iррацiонального поступу науки, яка вважається загальновизнаним зразком рацiональностi.
Визначення процесу, за допомогою якого реально знiмається вказана проблема, вдалося (незалежно вiд I.Лакатоса) зробити Т.Куну через аналiз процесiв вiдновлення наукових кадрiв певної наукової школи. Методологiчну функцiю, як виявилося, виконують пiдручники та посiбники (з фiзики, математики, хiмiї та тощо), якi створюються вiдповiдними науковцями, що завжди мають певнi науковi уявлення. Написання навчального посiбника завжди супроводжується дидактичною обробкою iсторiї науки окремим вченим, який керується власними науковими уявленнями. Оскiльки кожен пiдручник є систематизований виклад iсторiї вiд "елементарних" до "сучасних" надбань пев-ної галузi пiзнання, тодi "сучаснi" уявлення, яких дотримується автор (парадигма товариста до якого належить автор) повиннi несуперечливо вкладатися у загальнонауковий iсторичний здобуток. Отже, у виглядi пiдручника iсторiя, вiдабстрагована вiд хронотопностi iсторичної емпiрiї, стає реально "дiючим" методом не тiльки рацiонального єднання нових наукових уявлень з попереднiми у несуперечливу систему, а й методом формування нової парадигми, нової наукової школи, нового товариства однодумцiв.
У межах методологiї iсторизму методи дедукцiя, iндукцiя знаходяться у логiчному пiдпорядкуваннi новiй класифiкуючiй системi (конвенцiя) та методу фальсифiкацiї, як засобу прийняття науковостi нової конвенцiї.
Звертаючись до iдей основположника метода iсторизму Томаса Семюеля Куна слiд зазначити, що вiн формує свою концепцiю iсторичної динамiки змiн у науковому знаннi при спробi подолати суперечностi логiчного емпiризму та критичного рацiоналiзму.
Не дивлячись на значнi досягнення критичного рацiоналiзму, пов'язанi зi створенням концепцiї формування нового знання при вирiшеннi попередньо усвiдомлених проблем, серед представникiв фiлософiї науки залишилася загально визнана невдоволенiсть немож-ливiстю проведення остаточної фальсифiкацiї. Методологiя критичного рацiоналiзму давала позитивнi наслiдки при її застосуваннi лише до деяких перiодiв розвитку науки, залишаючись безсилою перед цiлим рядом проблем, усвiдомлених у середовищi представникiв фiлософiї науки. Розповсюджений образ науки як системи знання, змiни якого пiдпорядкованi принципам методологiї та логiки, суперечив значному фактуальному матерiаловi, котрий засвiдчував, що мають мiсце надметодологiчнi шляхи розвитку науки.
Т.Кун, вирiшуючи цю проблему, створює власний образ науки, специфiка котрого полягає в тому, що логiко-методологiчнi фактори розвитку науки втрачають свою всеосяжну надiсторичну нормативнiсть, позбавляються визначень унiверсальностi та пiдпорядкову-ються функцiональнiй залежностi вiд iсторично обмежених способiв дiяльностi наукового товариства. Розробка концепцiї функцiональної залежностi вiд спiвтовариства науковцiв логiко-методологiчного базису наукового пiзнання дозволила Куну опрацювати модель iсторико-наукового процесу як послiдовної змiни станiв конкурентної боротьби мiж рiзними товариствами вчених. Найбiльш визначними моментами даного процесу Кун вважає перiоди "нормальної науки" i "наукової революцiї".
Запропонована Т.Куном концепцiя фiлософiї науки спрямовується на критику iдейного грунту нормативiзму в епiстемологiї - переконаностi в абсолютнiй унiверсальностi критерiїв науковостi та наукової рацiональностi. Цi критерiї проголошуються ним iсторично вiдносними. Способи вирiшення наукових проблем не детермiнуються попереднiми методологiчними здобутками. Визначення рацiональностi на вiдмiну вiд нерацiонального в iнтелектуальнiй дiяльностi кожен раз встановлюється заново при затвердженнi парадигми. Тим самим Кун заперечує фундаменталiзм емпiризму, вважаючи, що не iснує фактiв, незалежних вiд парадигми, i не може iснувати нейтральної мови емпiрiї. Товариство вчених, керуючись вiдповiдною парадигмою, вчиться бачити свiт скрiзь її нормативи. Не факти визначають теорiю, а теорiя визначає - якi саме факти будуть нею осмисленi, стануть предметом свiдомостi.
Стратегiчний задум Т.Куна полягає в тому, що саме iсторiя науки має стати джерелом та пробним каменем епiстемологiчних моделей рiзних концепцiй у фiлософiї науки. Запропонувавши обмежити пануючий в неопозитивiстськiй тапопперiанськiй традицiї образ науки як системи знань, змiни i еволюцiї котрого пiдкорюються канонам методологiї i логiки, i замiнивши цей образ на схему науки як розгалуженої форми дiяльностi наукових спiвтовариств, Кун стає засновником нової лiнiї в розвитку фiлософiї науки - iсторичної школи [Див.:3. -288с.].
Специфiка запропонованого образу науки полягає в тому, що логiко-методологiчнi фактори науки втрачають свою надiсторичну нормативнiсть i стають функцiонально залежними вiд вирiшуваних проблем i панiвного у вiдповiдний iсторичний перiод способу дiяльностi наукового товариства.
Кун констатує, що антиiсторичний стереотип формувався на основi класичних праць i пiдручникiв. Так, з цих праць часто напрошується висновок, що змiст науки репрезентований лише описуваними на їх сторiнках спостереженнями, законами i теорiями. Але, якщо науку розглядати як сукупнiсть фактiв, теорiй i методiв, зiбраних у пiдручниках, що знаходяться в оббiгу, то в такому разi вченi - це люди, якi лише бiльш чи менш успiшно роблять свiй внесок у створення чи поповнення цiєї сукупностi. Розвиток науки за такого пiдходу - це лише поступовий процес, в якому факти, теорiї й методи докладаються до все зростаючого запасу досягнень, котрий i є науковою методою i знанням. Iсторiя науки при цьому перетворюється у таку дисциплiну, яка фiксує як цей послiдовний прирiст, так i труднощi, що перешкоджали нагромадженню знання.
У протилежнiсть цьому, Кун намагається не стiльки вiдшукати в колишнiй науцi "нетлiннi" елементи, котрi збереглися до сьогоднi,
Loading...

 
 

Цікаве