WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні - Реферат

Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні - Реферат

частина експлуатує як паразит (Дюгем).
Свою позицiю критики "методологiї догматизму" Дюгем обгрунтовує тезою, що нове знання завжди у чомусь суперечить вже вiдомому. Саме ця властивiсть нового заперечувати у тих чи iнших моментах вiдоме є принципова ознака нового. Тому нове знання неможливо визнати результатом еволюцiї попереднього, вже вiдомого, "старого" знання.
Обгрунтування концепцiї методологiї побудови теорiї як вiдображення дiйсностi, у Дюгема супроводжується систематичною критикою iндуктивiзму. Заперечуючи традицiйне, для позитивiзму, розумiння опису реальностi в теорiї лише як результату iндуктивного узагальнення даних систематичних емпiричних спостережень, вiн зазначує, що послiдовний iндуктивiзм призводить до антинаукового фiлософського солiпсизму, згiдно з яким єдиною реальнiстю є мова суб'єкта, його "Я", а предмет фiзичних дослiджень - мовнi феномени. Дюгем обгрунтовує тезу, що результати емпiричних дослiджень не мають самостiйного значення, вони завжди розглядаються крiзь систему понять певної теорiї (науковi факти завжди теоретично навантаженi; в iншому випадку їх нiхто не визнає за науковi). Система понять певної теорiї дозволяє розглядати емпiричнi данi як встановленi факти (тобто науковцями було створене обгрунтування, що саме цi емпiричнi данi є факти, а не щось iнше) та виявляти наявнiсть емпiрично даного взаємозв'язку мiж рiзними процесами, подiями, як спiввiдношення символiчних конструкцiй, якi не можна звести до поняття "результат iндуктивного узагальнення". На фактах iсторiї фiзики Дюгем послiдовно демонструє, що такi конструкцiї мають характер не iндуктивних узагальнень, а саме апрiорних систетичних суджень, якi наявнi в мовi та свiдомостi науковця до емпiричного дослiдження у формах цiлеспрямованого намiру проведення певного експерименту.
У своїх дослiдженнях з iсторiї фiзики Дюгем, використовуючи пояснення Платона, що таке асторономiя, визначає вiдмiннiсть мiж рiзними рiвнями пiзнаня, настiльки чiтко i виразно, що його концепцiя серед багатьох фiлософiв науки часто визнається класичною.
Дюгем вказує, що Платон вирiзняє три ступеня астрономiї: споглядальний, геометричний i фiлософський. Нагадаємо, що на той iсторичний перiод, вiдношення науки та фiлософiї складало одну неподiльну систему думок. Тому дане вирiзнення ступенiв, на думку Дюгема, має унiверсальне методологiчне для античної науки значення. Видiляються три рiвня пiзнання. Нижчий рiвень є пiзнання за допомогою чуттєвого споглядання. Вищий рiвень є пiзнання з допомогою чистого iнтелекту, на якому споглядаються вiчнi iстини. Вищiй рiвень спiвпадає з тим, що фiлософи найчастiше називають "безпосереднiм спогляданням", або концепцiєю "чистого розуму" абсолютних рацiоналiстiв.
Мiж нижнiм i вищим рiвнями пiзнання iснує ряд змiшаних суджень, якi складають промiжний рiвень. Пiзнання, засноване на судженнях змiшаного рiвня, Платон називав геометричним пiзнанням. Саме те, що сьоднi (у перiод життєдiяльностi Дюгема) називають природознаством, "сучасною наукою" i розвинулося iз цього змiшаного, гiбридного рiвня суджень, якi характеризують специфiчнi властивостi самого предмету свого дослiдження (математично даний теоретичний об'єкт), а не приписують йому певнi властивостi та перетворюються в систему догматiв, iстинних незалежно вiд змiн, якi мають мiсце в iсторичному процесi розвитку науки.
Розглядаючи конкретнi проблеми, що були усвiдомленi у наслiдок осмислення кризи фiзики кiнця ХIХ ст., на вiдмiну вiд А.Пуанкаре (який також займався iсторiєю фiзики), Дюгем використовує iсторiю фiзики як методологiю вирiшення ряду проблем теоретичної фiзики. При цьому вiн пiдкреслював, що саме iсторiя спроможна не дати впасти вченому в "амбiцiозну догматику або вiдчай пiрронiзму". Iсторiя науки сповiщає людинi про "предвiщення, якi проголошувалися сформульованими теорiями та реально були реалiзованi у дiйсностi, вона створює переконання про те, що фiзичну теорiю не можна розглядати як абсолютно штучну систему, яку вважають сьогоднi придатною для пояснення процесiв у дiйсностi, а завтра непридатною, що вона є класифiкацiя все бiльш наближена до природьої, все бiльш вiрне вiдображення реальностi..."[1. -с.56]. Фiзична те-орiя це система математичних положень, що виведенi з обмеженого кола принципiв, якi сформульованi з метою повного i однозначного (точного) охоплення в єдину систему експериментально встановлених законiв.
Тому єдиним критерiєм iстини фiзичної теорiї залищається обгрунтована iндуктивно узгодженiсть iз емпiричними даними. Однак ця узгодженiсть реалiзується лише вiдповiднiстю мiж уявними теоретично визначеними взаємодiями i фактами, що були передбаченi цiєю теорiєю, якi були вiдкритi для фiзики саме при допомозi фiзичної теорiї. Теорiї не повиннi бути "паразитуючими" на тiлi вже створеної емпiричними дослiдженнями науки, вони самi є "мотор", рух фiзики до нового знання.
Причину iсторичних змiн формулювань загальних положень фiзики, законiв науки, Дюгем вбачає у тому, що досвiд констатує безперервне виникнення нових суперечностей мiж законами та фактами дiйсностi, а фiзики безперевно покращують формулювання законiв природи, щоб вони адекватнiше описували факти. Визнаючи, що таке протистояння мiж дiйснiстю i теоретичними знаннями продовжується безперервно, Дюгем дотримується положення про безперевне спростування досягнутих здобуткiв науки новими узагальненими описами законiв природи. Положення про те, що новi теорiї охоплюють собою i попереднi теорiї як вiдносну iстину, яка має обмежену новими даними сферу використання в науцi, дозволяє Дюгему дати вiдповiдь на виявлену конвенцiалiстами проблему наступництва мiж класичною i новою фiзикою.
Iсторичний аналiз становлення фiзичної теорiї переконує Дюгема у тому, що "накопичення" вiдносних iстин у нескiнченому процесi пiзнання складає остаточну iстину, яка адекватно моделює властивостi дiйсностi, її сутнiсть.
Доповнення iсторичним аналiзом "арсеналу" вирiшення проблем розвитку фiзичної теорiї дозволив створити уявлення про формування поняття фiзичної теорiї як цiлiсного образу дiйсностi, фрагменти якого за межами цiєї цiлiсностi втрачають рацiональний сенс. Саме це поняття дає можливiсть вести розмову про науку (фiзику, математику, хiмiю тощо), як про певну цiлiснiсть. Поняття "наука" тепер стає змiстовно, а не лише формально, визначеним. Утворюється пiдстава для змiстовноговизначення специфiчних, iстотних для її власного розвитку властивостей.
Пiд впливом поширення iсторичного аналiзу науки в фiлософiї науки аналiтична орiєнтацiя починає змiнюватись синтетичною. Пом'якшується дихотомiзм понять "емпiричне-теоретичне", протиставлення теорiй та фактiв, контексту вiдкриття i контексту обгрунтування. Замiсть рiзкого протиставлення емпiричного знання як надiйного, обгрунтованого, незмiнного, теоретичному знанню як самосуперечливому в основоположеннях та мiнливому, виникають концепцiї про взаємопроникнення емпiричного i теоретичного. Загальним стає переконання про "теоретичну навантаженiсть" факту, що фiксацiя наукового факту можлива тiльки за умови наявностi вiдповiдної теорiї, котра детермiнує факти. Тому факти, вiдкритi за допомогою однiєї
Loading...

 
 

Цікаве