WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Емпіричні факти та теоретичні узагальнення в наці - Реферат

Емпіричні факти та теоретичні узагальнення в наці - Реферат

багатьох теоретичних систем наукового знання, Карнап пере-ходить до узагальнення, яке полягало в показi можливостi iснування єдиної всезагальної мови науки, на котру можна перекласти всi наявнi у рiзноманiтних мовах окремих наук положення. Ця мова була названа "фiзичною мовою", а теорiя "єдностi науки" - "фiзи-калiзмом". Тому онтологiчна пiдвалина такої теорiї єдностi науки виражається так: вся наука стосується одного свiту, а "фiзи-калiстська теорiя" виявляє основну фiзичну природу цього свiту. Фiзикалiзм логiчно виражається наступним чином: наявна деяка мова, поiменована фiзичною мовою, на яку можна перекласти всi науковi положення. Iнакше кажучи, у фiзичнiй мовi завжди знайдеться поло-ження, рiвнозначне будь-якому науковому положенню.
За методологiчну пiдставу такого розумiння треба визнати на-явнiсть переконання, що основною характерною рисою науки є те, що вона являє собою "мiнливу систему речень", якi мають "постiйно уз-годжуватись"; при цьому узгодженiсть визначається синтаксичними вiдношеннями кожного наукового речення до iнших речень системи. "Вiрнiсть" будь-якої наукової теорiї залежить вiд того, як вона може бути пристосована до iснуючої системи наукових речень. За своєю суттю принципи логiки потають як цiлком довiльнi та умовнi; прийнята "система логiки" повнiстю залежить вiд вiльного вибору: "нехай будь-якi постулати i будь-якi правила, що лежать в основi виведень, обираються довiльно"[10. -с.89].
Для Карнапа стала вiдкриттям праця А.Тарського "Поняття iстини у формалiзованих мовах" (1933), у якiй було зображено, що симантичнi вiдношення не лише можуть розглядатись як логiчнi, але й можуть трактуватись з тiєю ж строгiстю, що й синтаксичнi[Див.: 11. -с.44-67].
Пiсля цього, вiн висунув тезу, що логiчний синтаксис повинен доповнюватись логiчною семантикою, а фiлософська процедура має вмiщувати семантичний аналiз (якщо взагалi не звестись до нього).
Цiй проблемi Карнап присвячує свої монографiї "Вступ до семан-тики" (1942), "Формалiзацiя логiки" (1943), "Значення та не-обхiднiсть" (1947), а також деякi сумiжнi з ними працi.
Вихiдним пунктом своїх розмiркувань Карнап обрав запропоновану Ч.Моррiсом теорiю семантики викладену у роботi "Основи теорiї знакiв" (1938). Моррiс вiдзначав, що "знак" завжди функцiонує у трьохсторонньому вiдношеннi, а саме: 1) у вiдношеннi до людини; 2) у вiдношеннi до того, що вiн позначає; 3) у вiдношеннi до iнших знакiв. Вiдповiдно до цих трьох вiдношень, у яких функцiонує знак, можна вирiзнювати прагматичний, семантичний i синтаксичний аспекти або "вимiри" функцiонування знакiв. Цю теорiї Карнап доповнює подiлом семантики та синтаксису на описовi (якi займаються iсто-рично даними мовами - англiйською, французькою тощо) i чистi (якi займаються семантичними i синтаксичними правилами та їх аналiтич-ними наслiдками). Услiд за Тарським, Карнап розрiзнює також об'єктну мову, про яку йдеться у деякому контекстi, та метамову, якою ми говоримо про першу. Вiдповiдно, змiст знання, виражений об'єктною мовою, називається теорiєю, виражений метамовою - метатеорiєю.
На думку Карнапа, чистi семантика i синтаксиси не залежать вiд досвiду реального використання мови, тобто прагматики, тодi як описовi семантика та синтаксис - залежать. Ним вибудовується влас-на iєрархiя мов, найвищий рiвень якої займає "синтаксична система"; її iнтерпритацiя, тобто формулювання правил, що визначають критерiї iстинностi всiх її речень, утворює "семантичну систему"; введення емпiричних (фактичних) предикатiв, що дає нам "теорiю".
Плiдний у застосуваннi до математичної логiки, метод семантичного аналiзу одразу ж був проголошений засобом вирiшення фiло-софських проблем (фактично - конкретно-науковий метод перетво-рюється в унiверсально-фiлософський).
Власне сам Р.Карнап, не претендуючи на остаточнiсть семантичного аналiзу як фiлософської процедури, не займається прагматичним аналiзом (з тiєї причини, що вiн не впевнений, чи можна включати до фiлософiї емпiричнi проблеми), а оскiльки синтаксичний аналiз проводився ним ранiше, обмежується лише семантичним. Одним з найважливiших фiлософських висновкiв з поняття семантичної системи є висновок про те, що поняття, котрi виступали у фiлософiї як абсолютнi, насправдi виявляються вiдносними у тому розумiннi, що їх оцiнка передбачає вказання тiєї семантичної системи, у якiй дане поняття використовується. Так, наприклад, тривала суперечка вiдносно аналiтичного та синтетичного знаннярозгорталась як супе-речка про те, чи iснують абсолютно аналiтичнi i, вiдповiдно, абсолютно систетичнi судження. Але така постановка питання є помилковою з тiєї причини, що подiл на аналiтичнi i синтетичнi судження носить вiдносний характер - тобто, певне судження буде аналiтичним чи синтетичним лише вiдносно певної семантичної системи. Про окреме ж судження, взяте безвiдносно до тiєї чи iншої семантичної системи, безглуздо питати - аналiтичне воно чи синтетичне.
У логiчнiй семантицi поняття семантичної вiдносностi ("вiдносний характер семантичних понять", як називає його А.Тарський) вперше було застосоване длявирiшення проблеми розрiзнення об'єктної мови та метамови. У Карнапа ж воно набуло фiлософського значення через вирiшення ним проблеми "зовнiшнiх" та "внутрiшнiх" питань теорiї.
У статтi "Емпiризм, семантика i онтологiя" (1950), котра друкується звичайно як додаток до книги "Значення i необхiднiсть", Карнап проголошує свою "фiлософську нейтральнiсть" у тому ж розумiннi, що й неопозитивiзм, який "вiдкинув i тезу про реальнiсть зовнiшнього свiту, i тезу про його нереальнiсть як псевдотвердження"[10. -с.124]. Тлумачення логiчної семантики веде Карнапа до твердження, що проблема реальностi зовнiшнього свiту - це проблема не "досвiду", а мови. Вiн розмiрковує приблизно так: якщо ми розглядаємо об'єкти як дещо розмiщене у просторi i часi, то ми змушенi прийняти "речову мову", у якiй фiгурують iмена речей. Але ж ми можемо обмежитись i якоюсь iншою мовою, наприклад - "феноменолiстичною", або й зовсiм вiдмовитись вiд судження. "Прийняти свiт речей, - стверджує Карнап, - означає лише прийняти певну форму мови... Прийняття речової мови веде... також i до прийняття й ствердження певних речень та вiри у них. Але тези про реальнiсть свiту не може бути серед цих речень, тому що вона не може бути сформульованою речовою мовою i, мабуть, жодною iншою мовою"[10. -с.125]. Тодi ми не можемо нiчого знати про реальний свiт, оскiльки не маємо засобiв для його вираження будь-якою мовою.
Свiй висновок Карнап аргументує таким чином. Стосовно того чи iншого об'єкта можна поставити питання подвiйного типу. "Внутрiшнє" питання - це питання про те, чи входить об'єкт до системи речей у просторово-часовому вiдношеннi. Так, визнати що-небудь реальною рiччю - означає "включити цю рiч у систему речей в певному просторово-часовому положеннi серед iнших речей, визнаних реальними вiдповiдно до правил каркаса", тобто семантичної системи. "Зовнiшнє" питання - це питання про реальнiсть речi взагалi: як таке, воно, згiдно Карнапа, є науково неосмисленим. "Бути реальним у науковому розумiннi - означає бути елементом системи; отже, це поняття не може осмислено застосовуватись до самої системи"[10. -с.128].
Слiд нагадати, що при побудовi
Loading...

 
 

Цікаве