WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Емпіричні факти та теоретичні узагальнення в наці - Реферат

Емпіричні факти та теоретичні узагальнення в наці - Реферат

традицiйно виводиться вiд давньогрець-кого "прагма" - дiя. А прагматизм розумiється як "фiлософiя дiї", що цiлеспрямовано протиставлено настановi на "чисту" теорiю. Праг-матизм зводить знання до "прагматичної вiри" або "вiрування", яка є безпосереднє знаряддя емпiричної дiї. Цiй проблемi присвячена стаття Пiрса "Закрiплення вiрування" (1877).
Сумнiв i вiра, вважає Пiрс, - це такi стани свiдомостi, що вiдрiзняються один вiд одного специфiчним почуттям - невпевненiстю в першому випадку, впевненiстю - в другому. На основi вiри люди впевнено дiють, а сумнiв не може стало визначати нашу поведiнку. У свiдомостi людини постiйно вiдбувається боротьба за досягнення та закрiпленнi вiрування: "... з сумнiву починається ця боротьба, з припиненням його вона завершується". Цю "боротьбу" Пiрс називає "дослiдженням".
Пiрс посилює суб'єктивiзм вiри, наголошуючи на її неспiвмiрностi з поняттям "iстинностi": "ми можемо уявити, що шу-каємо не просто переконання, але переконання iстинного. Але пiддайте цей вимисел випробуванню, i вiн виявиться безпiдставним; адже, лиш тiльки твердої вiри досягнуто, ми цiлком задоволенi, хай та вiра iстинна чи хибна"[Цит. за:5. -с.68]. Рiзновидом вiрування є "апрiорний метод", що закладає в основу вiри "згiднi з розумом" передумови, тобто такi положення, якi ми схильнi приймати у якостi загальний iстин тому, що вони простi та зрозумiлi. Нарештi, вiн визнає iснування "наукового методу", заснованого на гiпотезi, що iснують реальнi речi, властивостi яких цiлком незалежнi вiд наших думок про них; цi реальностi дiють на нашi чуття.
Отже емпiрична iндукцiя для Пiрса полягає у русi вiд апрiорно налаштованої вiри до емпiрично видобутого знання. Дана констатацiя засвiдчує, що запропонована сучасним неопрагматизмом концепцiя звiльнення фiлософiї вiд метафори "розум як свiтчадо природи" (Р.Рортi) має безпосереднє вiдношення до спростування засадничих принципiв першого прагматизму, а не класичного рацiоналiзму, для якого вiдсутнiсть тотожностi мiж думкою i чуттям вважалося загаль-ноприйнятим положенням.
Якщо Ч.Пiрс був формальним творцем прагматизму, то Вiльям Джемс (1842-1910) вважається справжнiм неформальним лiдером цього напрямку. Його основнi працi: "Принципи психологiї" (1890-91), "Розмаїття релiгiйного досвiду" (1902), "Прагматизм" (1907), "Всесвiт з плюралiстичної точки зору" (1909), "Значення iстини" (1909), "Нариси з радикального емпiризму" (1912) та iншi., демонструють обгрунтування тези, що "прагматичний метод... намагається витлума-чити кожну думку, вказуючи на її практичне застосування". Роз'яс-нюючи цю тезу, Джемс стверджує: "якщо Ви оперуєте прагматичним методом... з кожного слова Ви повиннi видобути його практичну наявну вартiсть, повиннi заставити його працювати у потоцi Вашого досвiду. Воно розглядається... як вказiвка на тi методи, при допомозi котрих може бути змiнена дана нам дiйснiсть.
Таким чином, теорiї є не вiдповiдями на загадки, - вiдповiдями, на яких ми можемо заспокоїтись: - теорiї стають знаряддями... ми йдемо вперед i... змiнюємо з їх допомогою природу"[6. -с.165]. Iдеї та теорiї використовуються як "правила для дiї" (за виразом Пiрса), тобто, "загальнi принципи" (за виразом Уевелла). Таким чином, iстина мiститься не в "узгодженнi" наших iдей з об'єктивною реальнiстю. Тут iдей та теорiї стають iстинними в тiй мiрi, в якiй вони слугують людям, як "iнструменти" для досягнення мети.
Роз'яснюючи своє вiдношення до науки i релiгiї не як рiзних тлумачень буття, а як вказiвки шляхiв дiї, Джемсом визначається, що кожна з них вiдiграє свою роль у регулюваннi поведiнки. Як наукова, так i релiгiйна iдеї ведуть в цьому свiтi до винагороди, а тому як одна, так i iнша точка зору є однаково "iстинними" з позицiй прагматизму. Це фактичне тлумачення науки у якостi рiзновиду iдеологiї, яке, доречi, було запропоноване саме прагматизмом, неопрагматизм, також, пiддав нiщивнiй критицi.
Виходячи з пiрсового положення - "iстина мiститься у майбутнiй корисностi для наших цiлей", - Джемс висуває тези теорiї iстини:
1) Iстина створюється в процесi перевiрки iдеї;
2) Iстина - те, що "працює", має практичнi наслiдки, якi
вiдповiдають нашим сподiванням;
3) Iстина - це кориснiсть;
4) Iстина може також грунтуватись на довiрi ("кредитна
система iстин");
5) Iстина має сумiщуватись з попереднiми iстинами i з новими
фактами.
Теза (1) становить заперечення iстини як абсолютної, незмiнної властивостi "iдеї". Iдея дана, вона є у наявностi. Вона не є нi iстинною, анi хибною, до емпiричної перевiрки вона - просто "iдея". Тому саме емпiричний досвiд розумiється тут як джерело iстини.
Теза (2) пов'язує iстину з дiяльнiстю: iстина "працює". Iнакше кажучи, якщо iдея має практичнi наслiдки, що вiдповiдають нашим запитам, то вона корисна, iстинна.
Цi двi першi тези набули загальнометодологiчного для iндуктивiзму значення.
У тезi (3) виходять з положення, що володiння iстиною - це не самодостатня мета; iстина є засобом для задоволення життєвих пот-реб. Тому iстина i кориснiсть є тотожнiми.
Теза (4) має своїм джерелом логiчне перевернення тези (3): якщо iстинне те, що корисне, то некорисне - неiстинне.
Нарештi, теза (5) має на метi узгодити прагматизм з класичним визначенням iстини як вiдповiдностi iдеї та реальностi: "Пiд ре-альнiстю ми розумiємо, з одного боку, конкретнi факти, а здругого - абстрактнi речi та вiдношення мiж ними, що пiзнаються iнтуїтивним шляхом"[6. -с.57]. Вiдповiднiсть - це "будь-який процес, що веде вiд даної iдеї до деякої подiї в майбутньому, якщо тiльки цей процес протiкає вдало"[6. -с.58].
Таке розумiння основоположень прагматичного вiдношення до дiйсностi привело Джемса до, так званого, "радикального iндук-тивiзму" - тобто "очищення досвiду" вiд рацiонального тлумачення апрiористських елементiв. "Радикальний емпiризм", на думку Джемса, мiститься у трьох положеннях.
Положення 1) не можна допустити у якостi факту нiчого, за ви-нятком того, що може бути вiдчуте в певний час за допомогою деякої iстини.
Положення 2) вiдношення мiж речами, так само, є предметами без-посереднього окремого досвiду, як i самi речi.
Положення 3) безпосередньо сприйнятий Всесвiт не потребує якої б там не було трансемпiричної опори, але володiє зв'язною або без-перервною структурою.
Завеошену систему методологiї iндуктивiзму в формi фiлософiї прагматизму булр розроблено у роботах Джона Дьюї (1859-1952), до основних методологiчних праць якого вiдносять: "Нариси з експери-ментальної логiки" (1916), "Демократiя i виховання" (1916), "Про досвiд, природу i свободу" (1917), "Реконструкцiя у фiлософiї" (1920), "Людська природа i поведiнка" (1922), "Досвiд та природа" (1925), "Пошуки достовiрностi" (1929), "Логiка: теорiя дослiдження" (1938).
Для Дьюї, мислення - це дiяльнiсть конкретних людських ор-ганiзмiв у взаємодiї з їх середовищем, i воно є "iнструментальним" стосовно контролю над середовищем. Вiн вважає, що "iдеалiстична логiка" формулює проблему логiки як проблему зв'язку логiчної думки з "чуттєво-матерiальним". Але при цьому iгнорується важлива риса мислення: контроль над середовищем в iнтересах людини. Також заперечується, що "логiчнi форми" мислення - судження чи
Loading...

 
 

Цікаве