WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Проблеми реконструкції в науковому пізнанні - Реферат

Проблеми реконструкції в науковому пізнанні - Реферат

дiйсно прагнули самообмежитись лише деякими фiксованими критерiями для оцiнки наукових тверджень. Проте, такi критерiї, як емпiричний змiст, прогностична сила, плiднiсть деякого дослiдження, неочiкуванi пiдтвердження, здатнiсть асимiлювати аномалiю за допомогою внутрiшнiх модифiкацiй тощо, були у самих логiцистiв спробами вiдповiдi на "iсторичнi питання, на якi неможливо вiдповiсти, якщо представити науки у схемi "теорiя -пiдтвердження", тобто у формi позачасової пропозицiональної системи"[14. -с.94].
Тулмiн абсолютно справедливо стверджує, що з логiцистської точки зору значно легшеобмежувати себе рамками такого розгляду, пiд час якого, наприклад, вираховується ступiнь правдоподiбностi деяких теорiй. Проте, це дуже далеко вiд реальної практики самих вчених та вiд реальної долi теорiй, що розглядаються.
Сам Тулмiн протиставляє логiчнiсть часовiй динамiцi. Джерелом такої думки щодо логiчностi вiн вважає традицiйний погляд Платона, котрий також "намагався вiдокремити логiчнiсть вiд темпоральностi, виходячи з припущення, що, поскiльки логiчнi вiдношення є позачасовими, то не може бути i логiчного опису (у термiнах форм) змiн у речах"[12. -с.303].
Тулмiн ототожнює змiну у науцi з поняттєвими змiнами з метою пiдкреслення своєї тези про те, що рацiональнiсть, котра є специфiчною для науки, початково виявляється у процесах поняттєвих змiн, а "логiчнiсть" не вiдiграє нiякої ролi у цих процесах з тiєї причини, що вони є процесами, а логiка має справу з концептуальними системами. Однак, деякi з найважливiших типiв змiн у науцi (наприклад, пов'язанi з вiдкриттям нових законiв) не обов'язково включають у себе поняттєвi змiни.
Основне утруднення полягає в тому, що одиницями вимiрювання у науцi - є не поняття, а поняттєвi множини, тобто теорiї. Дуже рiдко бува так, що поняття змiнюються iзольовано, не здiйснюючи нiякого впливу на iншi поняття. Зрозумiло, мiра взаємозв'язку мiж поняттями у теорiї не завжди є настiльки високою, як, наприклад, у механiцi, де змiна одного поняття тягне за собою змiну всiх iнших. Але навiть для теорiй з достатньо вiльними зв'язками мiж поняттями аналiз змiни одиничних понять вимагає розгляду можливого ефекту дiї цих змiн на всю теорiю в цiлому. Природно, що такий розгляд являє собою не що iнше, як логiчну оцiнку теорiї як цiлого.
Рацiональнiсть.я_ я.Логiчнi чинники вiдiграють домiнуючу роль у переоцiнках, якi постiйно вiдбуваються у роздiлах науки, що активно розвиваються. Але, на думку Тулмiна, логiка не є тут "засобом вiдповiдi на всi питання": окрiм логiки, слiд враховувати й iншi фактори, що є не менш важливими для розумiння наукової рацiональностi. Питання про iншi фактори, що визначають рацiональнiсть, Тулмiн вважає центральним у сучаснiй фiлософiї науки.
Сюди вiдносяться, наприклад, соцiоiсторичнi впливи рiзного виду, що дають причиннi пояснення того, яким чином здiйснюється пiдтвердження теорiй i, хоча б частково, чому зберiгаються деякi науковi позицiї. Проте, соцiоiсторичнi фактори не є частиною рацiональностi науки. На думку Тулмiна, iсторичнi та соцiологiчнi реконструкцiї розвитку знання можуть допомогти зрозумiти, чому наука почала розвиватись саме у даному специфiчному напрямку, але це зовсiм не означає, що соцiологiчнi та психологiчнi фактори допомагають визначати рацiональнiсть науки як людської дiяльностi.
"Коли ми говоримо, - зауважує Тулмiн, - що "найкраще персональне судження" вiдiграє значну роль у конституцiйних рiшеннях у правi i у фундаментальних теоретичних переоцiнках в науцi, то ми маємо на увазi, що в цих контекстах логiчнi процедури часто є вторинними вiдносно питань iндивiдуальної майстерностi та особистої iнтуїцiї". Вiн також стверджує, що "ми не можемо вiдокремити рацiональнi процедури вiд людей, котрi їх видозмiнюють". Але наслiдки такої ситуацiї є цiлком вiдмiнними для науки i, наприклад, для права. "Рацiональнiсть науки вимагає, щоб ми вiдтворили теоретичнi пiдтвердження незалежно вiд авторитету людей, котрi їх первiсно зробити"[12.-с.361]. Кардинальнi пропозицiї з реконструкцiї науки не вважаються вiдразу ж "рацiональними" (окрiм, напевне, того сенсу, в якому всi судження є продуктами людської розумової дiяльностi). Тiльки тодi, коли цi судження пiддаються розглядовi з точки зору їх емпiричних свiдчень i поступово виявляються перевiреними, тiльки тодi їм "присвоюють право вважатися науковими". Науку вiд iнших сфер дiяльностi i наукову рацiональнiсть вiд iнших типiв рацiональностi вiдрiзняють природа процесу перевiрки, а не спосiб побудови припущень i не роль авторитету у даномупитаннi.
Тут доречно нагадати про головнi тези концепцiї Фейєрабенда. Одна з них - це принцип необмеженої пролiферацiї, чи розмноження, помноження конкуруючих i прямо альтернативних одна однiй гiпотез. Друга теза - це принцип теоретичної впертостi чи мiцностi, тобто вiдмова вiд введеня у гносеологiчний вжиток яких-небудь альтернатив та впертого збереження вже наявних теорiй. Взаємовiдношення цих двох принципiв розгортається в рiзноманiтних вимiрах, але вони тяжiють до злиття, в якому врештi решт, приходять до взаємоототожнення.
Сутнiсть принципу пролiферацiї гiпотез Фейєрабенд коротко визначив при допомозi крилатого виразу "припускається все". Але на це ж саме орiєнтує й принцип впертостi, з якого, за Фейєрабендом, випливає готовнiсть, "якщо хочеться", примиритись з будь-якою з iснуючих теорiй, якими поки що користуються за вiдсутностi кращих, або до яких звикли. В цих теорiй, можливо, є багато недолiкiв, слабких пунктiв, суперечностей з iншими теорiями i фактами, якi вони намагаються оформити у своїх рамках, "усерединi себе", але на цi недолiки та суперечностi (як моменти несумiсностi) чи хоча б на частину з них можна, на думку Фейєрабенда, не звертати уваги, а отже - дiяти вiдповiдно до принципу "роби, що бажаєш" (як це зформульовано у нiмецьких виданнях праць Фейєрабенда).
З iншого боку, принцип пролiферацiї у своєму безпосередньому змiстi реагує на такi вiдчутнi недолiки iснуючих теорiй, як неспроможнiсть подолати логiчнi суперечностi iз зформульованими в їх рамках новими фактами, а тим бiльше пояснити їх, не кажучи вже про те, щоб осмислити деякi ранiше вiдомi факти даної областi знання, тобто вирiшити "загадки", що випливають з їх наявностi, прямо протилежним чином, анiж це робить принцип впертостi: незалежно вiд ступеню дефектiв цi теорiї можна без особливих вагань вiдкинути, замiнивши на iншi, в тому числi й прямо альтернативнi. Але якщо це так, то принцип "роби, що бажаєш" дiє у Фейєрабенда i в якостi метаправила оперування двома вказаними принципами, при допомозi якого можна переходити вiд першого до другого, i навпаки.
При побудовi рiзного роду гiпотез, що претендують на роль наукових теорiй, Фейєрабенд рекомендує не розмiрковувати особливо над тим, якi з них бiльше, а якi менше прийнятнi, цiннi, iстиннi: жодну з них, строго кажучи, в рамках дiї двох цих тез зберiгати не доводиться, i жодна з них не заслуговує того, щоб зберiгати її при допомозi вдосконалення. Всi вони в однаковiй мiрi "на щось" придатнi, i в той же час - можуть вважатися "зайвими". По сутi, ми бачимо наслiдок принципу фальсифiкованостi Поппера, але доведений до крайностi i такий, що використовується без будь-яких обмежень: якщо принцип збiльшення кiлькостi гiпотез нацiлює на цiлеспрямоване винищення вже наявних теорiй, то
Loading...

 
 

Цікаве