WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Проблеми реконструкції в науковому пізнанні - Реферат

Проблеми реконструкції в науковому пізнанні - Реферат

його психологiчного аспекту)" [8. -с.266].
Необхiдно вiдзначити, що методологiя науково-дослiдницьких програм є набагато бiльш строгою, анiж конвенцiоналiзм Дюгема: замiсть того, щоб вiддавати вирiшення питання - коли слiд вiдмовитись вiд деякої "структури"? - на розгляд невиразного дюгемiвського здорового глузду, Лакатос вводить жорсткi елементи до оцiнки того, прогресує деяка програма чи регресує i витiсняє одна програма iншу чи нi. Тобто, вiн вказує на критерiї прогресу та регресу програм, а також на правила усунення дослiдницьких програм в цiлому. "Дослiдницька програма вважається прогресуючою тодi, коли її теоретичний рiст випереджає її емпiричний рiст, тобто, коли вона з деяким успiхом може передбачити новi факти ("прогресивне зрушення проблем"); програма регресує, якщо її теоретичний рiст вiдстає вiд її емпiричного росту, тобто, коли вона дає лише iз запiзненням пояснення або випадкових вiдкриттiв, або фактiв, передбачених та вiдкритих конкуруючою програмою ("регресивне зрушення проблем")" [8. -с.205]. На думку Лакатоса, якщо дослiдницька програма прогресивно пояснює бiльше, анiж конкуруюча, то вона витiсняє її i ця конкуруюча програма може бути усунена.
Усерединi (в рамках) дослiдницької програми - деяка теорiя може бути усунена лише кращою теорiєю, тобто такою теорiєю, котра має бiльший емпiричний змiст, анiж її попередниця, i частина якого пiзнiше пiдтверджується. Для такого замiщення однiєї теорiї iншою - кращою - зовсiм не обов'язково, щоб перша теорiя була "зфальсифiкована" у попперiвському розумiннi. Таким чином, у Лакатоса науковий прогрес виражається прикладами верифiкацiї додаткового змiсту теорiї, а не фальсифiкуючими прикладами. Емпiрична "фальсифiкацiя" теорiї та реальна "вiдмова" вiд неї стають незалежними подiями. "До модифiкацiї теорiї, - вважає Лакатос, - ми нiколи не знаємо, як вона могла б бути "спростована" i деякi найцiкавiшi модифiкацiї обумовлюються "позитивною евристикою" дослiдницької програми, а не аномалiями" [8.-с.247]. Тому Лакатос наголошує, що ця вiдмiннiсть має важливi наслiдки i веде до рацiональної реконструкцiї змiн у науцi, вiдмiнної вiд попперiвської.
Проте, Лакатос визнає, що пiсля вiдмови вiд вимоги прогресивностi кожного окремого кроку науки дуже важко вирiшити, "коли дослiдницька програма безнадiйно регресувала чи коли одна з двох конкуруючих програм досягла вирiшальної переваги над iншою. ...Мудрим можна бути лише пiсля подiй (заднiм числом)" [8.-с.244].
В запропонованому Лакатосом кодексi наукової чесностi скромнiсть та стриманiсть вiдiграють бiльшу роль, анiж в iнших кодексах. "Слiд пам"ятати про те, - наголошує вiн, - що навiть якщо ваш опонент безнадiйно вiдстав, вiн все ще може наздогати вас. Переваги одної з сторiн не можна розглядати як вирiшальнi. Не iснує жодної гарантiї трiумфу тiєї чи iншої програми. Так само не iснує жодної гарантiї її краху. Тобто, ретельнiсть, як i скромнiсть, має великий рацiональний смисл. ...успiхи конкуруючих сторiн повиннi фiксуватись i завжди виноситись на суд громадськостi" [8. -с.246].
Методологiя науково-дослiдницьких програм, подiбно до будь-якої iншої методологiї, висуває свою iсторiографiчну дослiдницьку програму. Лакатос стверджує, що iсторик, який сприймає цю методологiю як вiрну (тобто керується цiєю програмою), буде вiдшукувати у iсторiї конкуруючi дослiдницькi програми, прогресивнi та регресивнi зрушення проблем. "Там, де iсторик дюгемiвського типу вбачає революцiю єдино у простотi теорiї (подiбно випадку революцiї Копернiка), вiн буде знаходити тривалий процес витiснення прогресив-ною програмою програми регресуючої. Коли фальсифiкацiонiст бачить вирiшальний негативний експеримент, вiн буде "передбачати", що нiчого подiбного не було, що за будь-яким вирiшальним експериментом, за кожною простою сутичкою мiж теорiєю та експериментом стоїть "потаємна" вiйна мiж двома дослiницькими програмами. I тiльки пiзнiше - у фальсифiкацiонiстськiй реконструкцiї - результат вiйни може бути зв'язаний з проведенням деякого "вирiшального експеримента" [8. -с.264].
Методологiя дослiдницьких програм, як i будь-яка iншi теорiя наукової рацiональностi, потребує доповнення емпiричною зовнiшньою iсторiєю: "Жодна теорiя рацiональностi, - стверджує Лакатос, нiколи не зможе вирiшити такi проблеми, як - чому генетики-мен-делiсти зникли у Радянськiй Росiї в 50-тi роки, чому певнi науковi школи у генетицi iстотно вiдрiзняються одна вiд одної i чому зарубiжна економiчна допомога стала непоппулярною у англо-саксонських країнах у 60-тi роки" [8.-с.228]. Тому для пояснення рiзної швидкостi розвитку рiзних дослiдницьких програм завжди необхiдно звертатись до зовнiшньої iсторiї, i це спричинено тiєю обставиною, що "рацiональна реконструкцiя науки (в тому смислi, у якому я вживаю цей термiн) не може бути вичерпною з тiєї причини, що люди не є повнiстю рацiональними iстотами; i навiть тодi, коли вони дiють рацiонально, вони можуть мати хибнi теорiї вiдносно власних рацiональних дiй"[8. -с.231].
Своєю методологiєю дослiдницьких програм Лакатос проводить демаркацiйну лiнiю "внутрiшньою" та "зовнiшньою" iсторiєю, що вiдрiзняється вiд прийнятих iншими концепцiями наукової рацiональностi. Наприклад, те, що для фальсифiкацiонiста виступає як феномен iррацiональної прихильностi до "спростованої" або суперечливої теорiї (це вiдноситься до зовнiшньої iсторiї), поняттями методологiї дослiдницьких програм може бути пояснене внутрiшньо - як рацiональний захист багатообiцяючого дослiдження. Або, знову ж таки, успiшнi передбачення нових фактiв, що представляють серйознi свiдчення на користь дослiдницької програми i тому являють собою iстотнi частини внутрiшньої iсторiї, є зовсiм не важливими нi для iндуктивiста, анi для фальсифiкацiонiста. Адже для них не має значення, передувало вiдкриття фактiв теорiї чи здiйснилось пiсля її створення - вирiшальним для них лише логiчне вiдношення фактiв i теорiї. "Iррацiональний" вплив такої iсторичної обставини, завдяки котрiй теорiя випередила вiдкриття певного факту, не має значення для внутрiшньої iсторiї з точки зору iндуктивiзму та фальсифiкацiонiзму. "Згадаємо незадоволення Планка з приводу запропонованої ним у 1900 р. формули випромiнювання, яку вiнрозглядав як "довiльну". Для фальсифiкацiонiста, - стверджує Лакатос, - ця формула була смiливою, фальсифiкованою гiпотезою, а недовiра, яку вiдчував до неї Планк, була нерацiональним настроєм, що пояснюється лише на основi психологiї. Однак, з моєї точки зору, незадоволення Планка можна пояснити в рамках внутрiшньої iсторiї: воно виражало рацiональний осуд теорiї" [8.-с.265].
I ще один приклад: для фальсифiкацiонiзму неспростовна "метафiзика" має зовнiшнiй iнтелектуальний вплив. Для Лакатоса ж, вона являє собою iстотну частину рацiональної реконструкцiї науки.
Лакатос виступає проти положення у фiлософiї науки, де бiльшiсть iсторикiв прагне розглядати вирiшення деяких важливих проблем iсторiї науки як монополiю екстерналiстiв. Однiєю з таких є проблема досить поширених одночасних наукових вiдкриттiв. "Для цiєї проблеми вульгарнi марксисти мають легке рiшення: вiдкриття, зробленi рiзними людьми в один i той же час, визначенi для виникнення суспiльною необхiднiстю"[8.-с.326]. На думку Лакатоса, те, що вважається "вiдкриттям", залежить вiд обраної методологiї. Так, для iндуктивiста
Loading...

 
 

Цікаве