WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Проблема реконструкції наукового знання - Реферат

Проблема реконструкції наукового знання - Реферат

рефлексивного дослiдження. Навiть iсторiя фiлософiї є лише iсторiя, а не фiлософiя. I хоча ця теза вступає у суперечнiсть з великим колом фiлософiв, що мiркують iнакше, а також заперечує вiдому тезу Гегеля про iсторiю фiлософiї як "дiйсну фiлософiю", вона може мати за своє вагоме обґрунтування саму iдею (того ж самого Гегеля) про вiдмiннiсть "iснуючого буття" i "дiйсного буття". Так, через використання вирiзнення понять "дiйсна фiлософiя" та "iсторiя фiлософiї", не зважаючи на вiдмiннiсть iнтерпретацiї та реконструкцiї, "iсторiя" нiколи не буде являти собою вiдтворення усiєї повноти "дiйсного". Інтерпретація усiх контекстiв чи реконструкцiя усiєї повноти "картини" взагалi нiкому непотрiбна, оскiльки кожна окрема реконструкцiя, сама по собi, є нове неповторне буття фiлософiї, що стає причиною появи нових наслiдкiв. Якщо відсутнє це "нове" буття, тодi відсутня фiлософiя, відсутня проблема, відсутнє рефлексивне вiдношення одного переказу до iншого. Спроба знайти в iсторiї фiлософiї "святе писання" логiчно повинна завершитися витiсненням науки i фiлософiї теософiєю, релiгiєю, iдеологiєю [Див.:6.-с.73-75].
Враховуючи вищезазначене не можна обминути проблеми взаємозв'язку можливостей реконструкцiї в умовах реальної релятивiзацiї основоположень наукових мiркувань.
Релятивiзмом називають принцип, згiдно з яким утверджується вiдноснiсть будь-якого знання. Виходячи з факту принципової неповноти знання, його постiйного доповнення, змiни, фаллiбiлiстичного спростування, що докорiнно змiнюють уявлення про навколишню дiйснiсть, заперечується iснування сенсу для використання поняття "абсолютна iстина".
Методологiчну основу релятивiстських уявлень визначають наступнi положення: редукцiювання загального до одиничного та iндивiдуального; врахування суб'єктивних та психодинамiчних факторiв пiзнання; заперечення каузальної наступностi в процесах; визнання домiнування мiнливостi у наукових уявленнях та поняттях.
Релятивiсти систематично звертають увагу на догматичнiсть абсо-лютиських версiй детермiнiзму, класичного рацiоналiзму i холiзму. Не викликає сумнiву, що критичний пафос релятивiзму стимулює фiлософiв на з'ясування проблеми спiввiдношення сущого i належного, фактiв i цiнностей, природи антиномiй та парадоксiв, аномалiй та суперечностей.
Однак досягнення критичних мiркувань релятивiзму принципово не можуть переважити некритичне вип'ячування релятивiстами суб'єктивного фактору, заперечення обумовленостi процесiв пiзнання об'єктивними обставинами. Цей недолiк наявний, насамперед, у радикальному релятивiзмi, який тяжiє до фiлософiї суб'єктивного iдеалiзму, переконань агностицизму. Найбiльш яскраво абсурднiсть постулатiв крайньої версiї релятивiзму виявляє себе в етичнiй проблематицi, що нерiдко вступає в позу вiдвертого аморалiзму.
Релятивiзм безпосередньо пов'язаний з методологiчними постулатами плюралiзму. Плюральнi установки зумовлюють актуалiзацiю питання про спiввiдношення абсолютного i вiдносного, унiверсального i локального. Взаємозалежнiсть плюралiзму i релятивiзму особливо виразна в головних тезах - децентрованої "фiлософiї" (Фуко), радикальної деконструкцiї знання (Ж.Деррiда), вiдмовi вiд пошуку достовiрного (С.Тулмiн), дезавулювання дискурсу "Загального" як дискурсу "Влади" (Ж.Ф.Лiотар), знання як інтерпретація "текстiв" за допомогою довiльних "словникiв" (Р.Рортi), методологiчного анархiзму (П.Фейєрабенд).
Розповсюджений аргумент на захист релятивiзму полягає в тверд-женнi, що заперечення "загальних iстин", "спiльних критерiїв", обов'язкових правил та iнших аналогiчних положень гарантує свободу iндивiда, забезпечує лiбералiзацiю i гуманiзацiю суспiльного життя (Р.Рортi)[Див.:7.-с.127-143]. Фiлософи, що спираються на принципи плюралiзму i релятивiзму цiкавиться такими питаннями, як несумiрнiсть, конфлiкти, катастрофи, граматичнi парадокси. Носiї такого мислення вважають власну еволюцiю переривчастою, катастрофічною, нелiнiйною, парадоксальною [Див.:8.-p.7-12].
Однак, фундаментальний недолiк такого мислення одразу виявляє себе, коли прагматичне чи праксеологiчне тлумачення корисностi саме через протиставлення своєї позицiї поняттю "iстина" не може пояснити здатностi людини бути реальним, а не мiстичним началом iнновацiї, творення ще не iснуючого та нiколи не iснувавшого, тобто самореалiзацiї унiкальностi "Я"[Див.:9.-с.21-33]. Тому релятивiзм, як принцип, згiдно з яким утверджується вiдноснiсть будь-якого знання, "не витримує" перед послiдовною фiлософською рефлексiєю. Маючи певнi досягнення у якостi варiанту критичного мiркування релятивiзм не здатен до критичного самоаналiзу. Тому цiлком доречною виглядає пропозицiя визнання релятивiзму принципом побудови дофiлософського (дорефлексивного) мiркування.
Наголошуючи на дофiлософськiй природi релятивного мислення слiд звернути увагу на характернi особливостi фiлософiї, що вiдрiзняють її дискурс вiд iнших.
Так, в "Анонiмних пролегоменах до платонiвської фiлософiї" зазначено, що "Навчившись у поетiв оспiвувати порядок сущого, Платон кращий за них ось у чому: розповiдь поетiв бездоказова i, згiдно зi словами Платона, емоцiйна i афективна; його ж висловлювання завжди обґрунтовані; окрiм цього, вiн кращий за них у благочеснотах своїх мiфiв"[Див.:10.-c.483].
Враховуючи наведену оцiнку зробленого Платоном та безпосереднiй переклад вiд грецької слова "мiф" як "переказ", пiсля елементарного аналiзу можна запропонувати обґрунтування, що будь яка "оповiдь" заради самої "оповiдi" може класифiкуватися як мiф. А те, що називають "мiфологiчним свiтоглядом" цiлком слушно можна iнтерпретувати через вираз: "розповiдаючий свiтогляд".
Стосовно аналiзу здатностi до мiркувань, поряд з iдеєю "переказу" iнодi висувають поняття "демонстрацiя". Але проведений американським фiлософом Хiларi Патнемом аналiз дозволив визначити, що "Можливою, пропозицiєю буде, що усi речi не можуть бути "висловленi", а можуть бути лише "показаними". Однак проблема полягає у тому, що речi, якi "показанi" нам при поясненнях систематичної суперечностi, можуть бути показанi лише за допомогою висловлювання. Iдея про те, що iснують дискурсивнi думки, якi не можуть бути "висловленi", є формалiстична хитрiсть, яку я не розумiю"[2.-с.480]. Тому зупиняючись на переказi (текстах, трактатах), як на емпiрично наявному предметi аналiзу (принаймні у виглядi вимовленої iнформацiї) ми можемо лише вважати, що iснує дещо за висловленим, одночасно, вважаючи так ми не виходимо за межi висловлювання.
Розглядаючи будь який міфологічний переказ як iснуючий сам по собi, без порiвняння його будь iз чим, ми помiтимо, що вiн самодостатнє синкретичне утворення зi своїм порядком та змiстом. Власне те, що ми називаємо "мiфологiчним свiтоглядом" є рiзнi перекази, якi не спiввiдносяться мiж собою, не впливають одне на одного, цiлком самодостатнi сюжетно. Мiфи, як i
Loading...

 
 

Цікаве