WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНаукознавство → Філософія науки як об'єкт дослідження - Реферат

Філософія науки як об'єкт дослідження - Реферат

"вибірки" збору емпiричної iнформацiї у виглядi гiпотези. У цiлому, головною сферою застосування даної методологiї можна визнати проблеми технiчного впровадження наслiдкiв фундаментальних наукових дослiджень, що охоплюється поняттями "прикладнi науки", "технiчнi науки", "iнженернi науки". Таким чином, стаючи науково сформованою формою технологiчного використання наукового знання методологiя фальсифiкацiонiзму може розглядатися у якостi засобу творення розвинутої наукової теорiї.
Також слiд зауважити, що становлення розвинутих наукових теорiй на основi використання принципу фаллiбiлiзму та процедури фаль-сифiкацiї мають своєю родовою передумовою унiверсальнi судження типу ad hoc, що можуть формуватися через безпосереднє використання методологiї iндуктивiзма та класичного конвенцiоналiзма.
4. Iсторизм.
Iсторизм [Див.:17;33;36;37] як методологiя був створений на кiнцi 50-х рокiв ХХ ст. для вирiшення проблем пов'язаних з аналiзом вiдношень мiж рiзними системами теорiй.
Визначаючи мiсце методологiї iсторизму в загальному процесi на-укового поступу можна обґрунтувати тезу, що ця методологiя є форма створення структурно самовизначеної розвинутої науки.
Iсторизмзапозичує у конвенцiоналiзма дозвiл рацiонально прий-мати за згодою не тiльки просторово-часовi одиничнi "фактуальнi тверження", а також i просторово-часовi унiверсальнi теорiї. Об'єктом i предметом даної методологiї становлять не iзольована теорiя чи сукупнiсть теорiй, а їх системи, що iнодi, наприклад, називають: "наукою", "парадигмою", "науковою школою", "напрямком", "дослiдницькою програмою" та т.п. з конвенцiонально прийнятим (i тому згiдно до заздалегiдь вибраних рiшень, розробленого плану) "неспростовним" ядром, яке визначає проблеми для наукового вирiшення, прийнятнi засоби їх вирiшення, видiляє захиснi до-помiжнi гiпотези, передбачає можливi фальсифiкацiї i переможно пе-ретворює їх в підтверджуючі приклади.
Якщо в лiтературi, яка розглядає проблеми фiлософiї науки поняття "iндукцiя", "дедукцiя", "конвенцiя" та "фальсифiкацiя" (у розумiннi, яке було запропоноване К.Поппером) як окремi методичнi процедури вже набули усталено характеру, то поняття "метод iсторизму" не має поширеного вжитку. Здебiльшого, методологiю iсторизму розумiють як звернення фiлософiв науки iсторичної школи до iсторiї науки як предмету методологiчного дослiдження.
Вiдкриття методу "iсторизму" належить Томасу Семюелу Куну [Див.:25.-с.61-82]. Вiн, розглядаючи процеси парадигмальних змiн через порiвняння "нормальної" та "революцiйної" науки, аналiз вiдмiнностей способiв дiяльностi рiзних наукових товариств, виявив, що iсторизм може розглядатися у виглядi процедури та виконувати функцiю методу.
У книзi "Структура наукових революцiй" [Див.:17] зазначено, що в процесi революцiйних змiн у науцi важливу функцiю виконують психо-динамiчнi iррацiональнi елементи, якi вiн називає "гештальт-перек-люченнями". Суб'єктом гештальту є особистiсть, що всупереч устале-ним науковим традицiям пропонує уявлення, яке заперечують ряд роз-повсюджених наукових переконань як анахронiзми.
У свою чергу, в працях Iмре Лакатоса [Див.:18.-с.323-336; 25.-с.106-135] було показано, що нi генiальнiсть яскравих особистостей, нi еврiстичнiсть та зручнiсть нового знання не стають вирiшальними аргументами для наукового товариства у процесi визнання новацiї, бо бiльшiсть учених завжди є частка конкретної наукової школи, яка дотримується "своїх" "загальноприйнятих" уявлень. Новi уявлення просто не розумiються, а тому не сприймаються абсолютною бiльшiстю (в цьому нерозумiннi немає нiчого дивного). А оскiльки пропонується нове, яке заперечує опрацьовану систему уявлень, тодi воно для традицiйно налаштованого мислення є "антинаукове" - за межами здорового глузду (у значеннi Дж.Е.Мура [Див.:10-с.130-154]).
Визначення процесу, за допомогою якого реально знiмається вка-зана проблема, вдалося зробити Т.Куну через аналiз процесiв вiдновлення наукових кадрiв певної наукової школи. Безпосередньо онтологiчно методологiчну функцiю, як визначив Кун, виконують пiдручники та посiбники (з фiзики, математики, хiмiї та тощо), якi створюються вiдповiдними науковцями, що завжди мають власнi нау-ковi уявлення. Написання навчального посiбника супроводжується ди-дактичною обробкою iсторiї науки окремим ученим (найчастiше не-усвiдомлено). Оскiльки кожен пiдручник є систематизований виклад вiд "простого" до "сучасного" надбань певної галузi пiзнання, тодi "сучаснi" уявлення автора повиннi несуперечливо вкладатися у за-гальнонауковий iсторичний здобуток. У виглядi пiдручника iсторiя, вiдабстрагована вiд хронотопностi iсторичної емпiрiї, стає реально "дiючим" методом не тiльки рацiонального єднання нових наукових уявлень з попереднiми у несуперечливу систему, а й методом форму-вання нової парадигми, нової наукової школи, нового товариства од-нодумцiв. У цiєї методологiї методи дедукцiя, iндукцiя знаходяться у логiчному пiдпорядкуваннi новiй класифiкуючий системi (конвенцiя) та методу фальсифiкацiї, як засобу обґрунтування науковостi нової конвенцiї.
На вiдмiну вiд методологiчного фальсифiкацiонiзма, для iсторизму вихiдним пунктом є не встановлення гiпотези, котра фаль-сифiкується (а отже - логiчно несуперечлива), а визначення методо-логiчного принципу свiдомої систематизацiї наукових знань для вирiшення конкретних наукових проблем: парадигми чи дисциплiнарної матрицi (Кун), дослiдницької програми (Лакатос), концептуальної змiни (Тулмiн), полiферацiї та теоретичної впертостi (Фейєрабенд). Iсторизм виявляє, що проста фальсифiкацiя (у попперiвському розумiннi) не приводить до остаточного вiдкидання вiдповiдного твердження. Таким чином зникають великi негативнi вирiшальнi експерименти Поппера як засоби остаточного встановлення найбiльш близької до iстини теорiї. За Поппером, вирiшальний експеримент описується деяким прийнятим базисним твердженням, несумiсним з теорiєю, згiдно ж методологiї iсторизму - нiяке прийняте ним базисне твердження само по собi не дає вченому права вiдкидати теорiю. Такий конфлiкт може породжувати проблему (бiльш-менш важливу), але нi за яких умов не може вирiшити її. Тому попперiвська модель "пропозицiй та спростувань" спирається на думку, що за висуненням пробної гiпотези слiдує експеримент, який показує її хибнiсть. Iсторизм же визнає, що для системи теорiй (науки) жоден експеримент не є вирiшальним в той момент, коли вiн проводиться, а тому "зростання" наукового знання вiдбувається як слiдування варiацiй теорiї одного роду. Цi родовi особливостi науки формуються саме за допомогою iсторизму,
Loading...

 
 

Цікаве