WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Прокоф’єв Сергій Сергійович - творчість (1891—1953) - Реферат

Прокоф’єв Сергій Сергійович - творчість (1891—1953) - Реферат

в підході до елементів напівтонального, в специфічних прийомах письма, особливостях піанізму.
Поряд з цим визначним фортепіанним твором композитора характерна класичність. Таким є підчиннення другорядного головному, абсолютна необхідність всіх елементів, логічна послідовність в розвитку образу, здібність відбору необхідних засобів музичної школи.
Вміння виразити нове по-своєму, сміливо і свіжо, не гублячи вказаних рис класичності - надзвичайний засіб ряду фортепіанних творів Прокоф'єва. Щоб все це відчути, на мою думку, необхідно не лише аналізувати, але і дещо "віддалитися" від них, як би охопити ці твори єдиним оком як архітектурну споруду; потрібно пам'ятати, що: Обличчям до обличчя
Обличчя не угледити
Величне бачиться лише на віддалі ...
На протязі майже всього свого життя Прокоф'єв пише фортепіанні п'єси в різних жанрах і формах. Він створює музику програмну з оголошеними і інколи незвичайними назвами ("Привид", "Відчай", "Речі в собі", "Пейзаж", "Думки" та інші); музику в традиційних формах етюда, або прелюдії, марша, або токати, скерцо, або капричіо, а також в старовинних танцювальних жанрах XVII i XVIII ст. (бурре, гавот, рігодон, алеманда, менует, контрданс, пасп'є) та більш нових ХІХ століття (мазурка, вальс); пов'язані з єдністю задуму оригінальні цикли (п'ять "Сарказмів", двадцять "Миттєвостей", чотири "Казки старої бабусі", дванадцять п'єс "Дитячої музики" і об'єднані балетним сюжетом сюїти- десять п'єс "Ромео і Джульєтта", дев'ятнадцять п'єм "Попелюшка").
Літом 1909 року Прокоф'єв написав, а весною 1910 року вперше виконав свої ранні фортепіанні твори - Сонату, ф.1. і Чотири етюди, ф.2. Твори ці принципово різні і відповідно займають різне місце у фортепіанній творчості композитора. Соната - творіння епігонське; етюди, натомість - твори новаторські, самобутні. Згодом сам Прокоф'єв віддав собі в цьому ясний висновок, помітивши це в своїй "Автобіографії", що соната "завершила попередній період", а з етюдів почалося "нове". Під цим "новим" слід розуміти, перш за все, напористо-динамічний, імпульсивно-акцентований прокоф'євський піанізм, з його властивою, енергійною токатністю та розмашисто гострим, кутовим рухом і скачками. Цей піанізм втілював життєлюбство, завзяту юнацьку радість, що поступово викристалізовувалась все більше і більше в його фортепіанній творчості. В етюдах зароджувалася самобутня фортепіанна фактура енергійного письма багатьох розділів його перших трьох концертів з оркестром та Другою, Третьою та Четвертою Сонатою. В витоках новації цього повного невтомних сил, стихійного бурхливого віртуозного фортепіанного стилю легко помітити схрещування двох ліній: оркестрово-могутньої широти фортепіанного письма кучкістів, основним чином "Картинки з виставки" Мусорського, та специфічно вольової імпульсивності в ставленні прокоф'євського віртуозно-фортепіанного письма.
Безпосередніми попередниками етюдів та сонати слід вважати його дитячі віртуозно-пасажні "Пісеньки" для фортепіано, особливо ті з них, в яких розроблялися тріольно-тарантельні ритми.
В 1923 році Прокоф'єв створює П'яту сонату -твір, що відкриває новий етап фортепіанної творчості композитора. Прокоф'єв відмічає в "Автобіографії", що ця соната написана "в зовсім іншому, більш вишуканому стилі...Власне П'ята соната, Квінтет та Друга симфонія, продовжуючи лінію від "Сарказмів" через "Скіфську сюїту" і "Семеро їх", являють собою самих хроматичних із моїх творів. Тут було не без впливу атмосфери Парижу, де не боялися ні труднощів, ні дисонансів, тим сами як би санкціонуючи мою схильність мислити складно".
Після П'ятої сонати Прокоф'єв п'ять років нічого не пише для свого улюбленого інструменту. Наступні дві фортепіанні п'єси - "Речі в собі" ф.45 - знову приводять композитора до трьохлітньої перерви в фортепіанній творчості.
Весь цей період, взятий цілком - більше десятиліття, за який були написані окрім П'ятої сонати і деякі інші фортепіанні твори, ще Четвертий і П'ятий концерти, три сонати і ряд менш значних п'єс, що заслуговують серйозного розгляду. Він розкриває гостроту протиріч в естетичному мисленні композитора, показує не лише напруженість, але і заглибленість його стилістичних пошуків. Твори "парижського" періоду поступово знайшли своїх виконавців, викликаючи цікавість у слухачів. Сущий протяжний час в нашій практиці і музиковеденні, нигилістичне відношення до фортепіанних творів цих років по меншій мірі примітивно.
Фортепіанні твори Прокоф'єва того часу мають своє характерне обличчя. В основному це дуже своєрідний, досить камерний, часом витончено вишуканий, сонатний стиль, за рідкісним виключенням з мало виявляючим національним началом.
Йому не характерна дратівливість образів раннього періоду творчості. Наполегливі пошуки "нової простоти" часом приводять до експериментального графічного висловлювання, до підвищеної суб'єктивності образного мислення. Дещо є пов'язаним з тенденціями неокласицизму, що відіграють значну роль в мистецтві Парижу тих років. Беззаперечним достоїнством багатьох творів того часу є благородна скромність і серйозність піанізму. Твори цих років потребують більш диференційованого підходу, відомої переоцінки; в відношенні до них необхідно звільнитися від тягаря односторонності.
Одночасно з симфонією Прокоф'єв працював над двома досить великими творами для фортепіано, в яких він заглиблювався не лише в музику, а і в самого себе, мало цікавлячись змістом форми, але які з повного розмаху заходять в свідомість слухачів.
Loading...

 
 

Цікаве