WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Музична освіта та виховання учнів і молоді галичини (20-30-ті рр. ХХ ст.) - Реферат

Музична освіта та виховання учнів і молоді галичини (20-30-ті рр. ХХ ст.) - Реферат

державного механізму в організації музично-освітньої справи на Галичині в 1920-1930-х рр. керувалось виключно релігійними мотивами. Ця особливість зумовлювала специфічність навчально-виховного процесу в навчальних закладах: закритість, вузько-утилітарна спрямованість. У 1929 році в Римі відбувся з'їзд греко-католицької церкви, на якому розглядалося питання відродження національної культури та освіти галицького краю. Завданням реалізації творчих ідей державного відродження українського народу було відкриття дяківсько-педагогічних інститутів, які б могли задовільнити і забезпечити абсолютно всі українсько-католицькі парохії вченими, кваліфікованими диригентами, артистами, режисерами, знавцями співу, музики, керівниками оркестрів.
У післявоєнний період відновили свою діяльність культурно-просвітницькі товариства і молодіжні організації: "Рідна школа", "Просвіта", "Взаємна поміч українському вчительству", "Січ", "Сокіл", "Пласт" та ін. Вони становили альтернативну одиницю у державній системі музичної освіти та виховання учнів і молоді Галичини. Культурно-просвітницькі товариства, молодіжні організації, які чітко розмежовували сфери впливу, розробляли і обґрунтовували специфічні основи своєї діяльності. Музична освіта постійно виступала невід'ємною складовою загального розвитку особистості і займала чільне місце у системі національного виховання молодого покоління.
Таким чином, суспільно-політичні та економічні чинники визначили характер розвитку музичної освіти та виховання учнів і молоді галицького краю. Практичне ігнорування міжнародного договору, підписаним у Версалі в 1919 році, та незабезпеченість освітніх потреб українського населення на державному рівні, спричинило піднесення просвітницької активності культурно-освітніх товариств і молодіжних організацій краю в напрямку створення мережі національного музичного шкільництва.
Систему музичної освіти та виховання трактуємо як мережу навчальних інституцій (загальноосвітні, позашкільні спеціалізовані, духовні заклади, культурно-просвітницькі товариства, молодіжні організації), що покликані реалізувати педагогічну мету, яка залежить від соціально-історичних факторів, національної культурної специфіки, загальноосвітніх та музично-педагогічних поглядів у суспільстві.
У другому розділі " Теорія і практика музичної освіти й виховання Галичини в період польської окупації" проаналізовано зміст і форми музичної освіти учнів і молоді в загальноосвітніх, спеціальних і духовних закладах краю, визначено роль культурно-просвітницьких товариств, молодіжних організацій у розвитку музичного виховання молодого покоління.
Зміст музичної освіти Галичини в 1920-1930-тих роках опирався на державні шкільні закони, програми МВіПО, шкільні навчальні плани. Створюючи шкільні плани, спів включили до обов'язкових предметів, як у народних (повшехних) школах, так і середніх Міністерські програми зі співу в загальноосвітніх школах базувалися на чотирьох типах вправ: дихальні, ритмічні, слухові та вокальні. Саме з них зобов'язували розпочинати "лєкцію" (урок), за винятком першого класу, де перші півгодини на тиждень присвячувати вправам, а другу - вивченню пісень. Кожна з тих вправ була однаково важливою і відігравала важливу роль у розвитку музично-слухових здібностей дитини.
Програми зі співу (від 1920 року до серпня 1934 року ) зобов'язували ? лекції виділяти на вправи, виключаючи мелодію, замінюючи її ритмічним вистукуванням, плесканням, скандуванням тексту пісні на одному звуці, вправами з дихання. Лише ? частина уроку була відведена для роботи над піснею.
Згідно навчальних планів на предмет "Співу" в першому і сьомому класах загальноосвітніх шкіл виділяли 1 годину на тиждень, в усіх інших - по 2 години. Проте у 1935/36 н. р. були впроваджені класи-комплекти, внаслідок об'єднання відділів (класів). Ці комплекти формувалися у таких комбінаціях:
" у школі з п'ятьма вчителями - III з IV, VI з VII або IV з V(по дві години на тиждень);
" у школі з чотирма вчителями - Ш з IV, V з VI (по дві години на тиждень), але також була й одна година для хору;
" у школі з трьома вчителями - Ш з IV (одна година на тиждень), V з VI - по дві години, але в II, III і IV класах, де спів був разом з фізичними вправами, (одна година на тиждень) не створювали класи-комплекти;
" у школі з двома вчителями уроки співів і фізичних вправ мали одну годину на тиждень;
" у школі з одним вчителем при кількості 40 учнів в I і II класах лекцій співу не існувало;
" у школі з одним вчителем при кількості від 41-60 учнів - уроки малювання, практичних занять, співів і фізичних вправ тривали одну годину на тиждень (до поділу між цими предметами).
У гімназіях (1920-ті рр.) спів вивчали в трьох перших та шостому класах. Виняток становили лише деякі приватні гімназії (Львівська гімназія СС Василіянок, Львівська жіноча гімназія ім. Словацького, Перемишльська жіноча гімназія українського інституту, Яворівська українська гімназія), де його було включено до програм впродовж всього періоду навчання.
Однаковість планів навчання вимагала узгодження програм з різних предметів (у тому числі зі співу) у трьох вищих класах загальноосвітніх шкіл і трьох нижчих класах гімназій. Це потрібно було зробити, щоб "усунути штучні перешкоди при переході з однієї школи до другої". Це був перший крок до введення "одноцілої школи". Від учнів загальноосвітніх шкіл як і від гімназистів вимагали: на одному диханні співати два такти у тридольному, чотиридольному розмірах; витримувати синкопи і крапки біля половинних та четвертних нот; самостійно співати одноголосі пісні, інтонуючи їх з поданого акорду, двоголосі - під керівництвом вчителя; використовуватичотири рівні сили звучання: piano, pianissimo, mezzo forte, forte, а також голосніше - crescendo і тихіше - diminuendo, сольмізувати гами з дієзами і бемолями, а також тризвуки; відрізняти тональності пісень і вправ відносно ключових знаків; знаходити тоніку і тризвук тональності відносно звуку "до"; на слух розрізняти мажорну і мінорну гами; уміти поділити мелодію на такти у заданому розмірі; співати з нот вправи і легкі пісні, вивчені протягом навчального року. Отож, діти за допомогою вправ виробляли правильне дихання, постановку голосу, відчуття ритму і такту, навчалися співати з нот, виробляти слухову пам'ять і вимову, правильно, чисто, ритмічно і музично виконувати пісню.
Після впровадження реформи шкільництва 1932 року на відміну від попередніх програм по вивченню співу у школах, де на першому місці була музична теорія та надмірність використання вправ, нові програми навчання ґрунтувалися на роботі над піснею, її художнім виконанням. Теоретичні відомості, які також були необхідними, використовувалися "випадково", але це не означало, що робота над ними була хаотичною, вона випливала внаслідок використання їх під час вивчення пісні. У програмі 1920-х рр. розспівування дітей було головним завданням науки співу, а пісня - тільки засобом до пізнання головних елементів музики і її нотації. Натомість у новій програмі пісня стала єдиним чинником "умузикальнення" учнів, від якої залежав розвиток музичних уподобань дитини. Від підбору пісень, які були підґрунтям у музичному розвитку учня, а також від умілого їх вивчення, залежала важливість лекції співу.
Розуміючи важливість предмета співу для розвитку музичної освіти та виховання підростаючого покоління Галичини, зі своїми пропозиціями щодо нових
Loading...

 
 

Цікаве