WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМузика → Івасюк Володимир. Життєвий шлях та загадка смерті - Реферат

Івасюк Володимир. Життєвий шлях та загадка смерті - Реферат

Коли труна пливла до Личаківського цвинтаря і злива квітів встеляла останній його зелений шлях, важкими кроками ступали львівською бруківкою десятки тисяч людей з усієї країни, його істинні друзі і побратими за життя і дотепер. З Волині примчав Василь Зінкевич, із Києва прибули Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, не соромилися сліз Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк і Микола Кондратюк, Ігор Білозір і Остап Стахів. Тріо Маренич на вінку написали:

Спасибі, друже, за любов жагучудо рідної Вкраїнської землі,повік твою "Червону руту"співати будуть солов'ї.

Спереду процесії йшла в національному строї і несла на руках портрет Володі в миртовім вінку донька відомого львівського художника Патика — Оксана. Позаду неї Назарій Яремчук разом із Левком Дутківським несли великий вінок живих білих квітів, надісланий Софією Ротару.

І коли поставили біля ями труну, всі чекали якусь мить: хто вийде на перед і скаже перше слово. Той крок зробив і перше печальне слово мовив Ростислав Братунь. Голос його постійно тремтів і зривався, відчувалося, що хоче сказати те, що знають усі, але ще не час. Коли закінчив, тисячі подумки вклонилися йому за те, що не побоявся, не зрадив, не відступив. А це коштувало Ростиславу Андрійовичу посади голови Львівської організації спілки письменників та спокою до кінця життя. Свого побратима по перу підтримав завжди щирий Роман Кудлик. Виступи родини Січко закінчилися тюремним ув'язненням. Коли студенти консерваторії заспівали "Чуєш, брате мій", було чути не плач, а справжнє ридання. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому.

Після похорону від рідних композитора відцуралися, ніхто не заходив, почалося страшне цькування вже мертвого Володимира. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював своїми талантом живих. І справді, його ненавиділи живим, його боялися й мертвим. Могилу тричі підпалювали, а одного разу в червневу зливу горіли квіти. Пам'ятник, який виконав Микола Посікіра, прочекав у майстерні 10 років дозволу на встановлення. Але дякуючи народові, його любові до митця, могила цілий рік в квітах, завжди святочна. Чому? Вражають слова Ліни Костенко: "Слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе".

Загадка смерті Володимира Івасюка

Серед болю і тривоги,В білий день серед дорогиЗупинилось посередені життя.

Вбивство чи самогубство?

Батьки відразу заявили про зникнення сина в міліцію, але дієвих заходів вжито не було. Володимира знайшли аж 18 травня 1979 року і то не міліція, а випадковий солдат, котрий "полюючи на лисиць" (є така форма навчання радистів), наткнувся на напіввисячий-напівстоячий труп людини. Що цікаво, пошуки велися з 27 квітня до... 11 травня. Саме тоді була закрита справа розшуку. Чим це пояснити? Можливо, вже тоді комусь було відомо, де є тіло Івасюка? Недовго вагаючись, слідчі (мабуть, не без тиску прокуратури) швидко висунули версію, що Володимир ще не набув душевної рівноваги після лікування у Львівській обласній психіатричній лікарні і покінчив життя самогубством. Як все просто: був у "психушці" — то й повісився. Чомусь жодному з досвідчених слідчих не спало на думку, що лікування у стаціонарі Івасюка було отим хитрим ходом (випробуваним уже не одним поколінням) заради поновлення в числі студентів консерваторії. Довідка з лікарні — найвагоміший доказ, тим паче у країні, де завжди любили повозитися з паперами. Хворобою можна було аргументувати численні пропуски, але оскільки Володя ні на що інше, крім утоми і безсоння, викликаних напруженою працею, не хворів, то й вирішив звернутися у психіатричну лікарню. Згадаємо, Івасюк був професійним лікарем, тож "підіграти" міг. Недарма вже незабаром "стан хворого поліпшується: поступово нормалізується настрій, поліпшується сон, стає фізично сильнішим...". І ось очікуваний документ на руках: "У даний час стан тов. Івасюка В. М. хороший і він може приступити до занять в консерваторії".

Але слідчі вперто відстоювали формулу "божевільний — самогубець". 4 червня 1979 року газети, радіо, телебачення передали повідомлення, в якому зазначалося, що причиною смерті Володимира Івасюка є самоповішення, чутки про інші обставини смерті є вигадкою. Рештою версій, які б могли мати продовження, ніхто не займався. Це й сутичка на вулиці, коли Івасюкові повідривали ґудзики на куртці (може, то було спеціально сплановане "знайомство"), це й люди, котрі розшукували Івасюка в коридорах консерваторії, яких працівники ВУЗу бачили вперше, це й загадка смерті двох молодих закоханих, котрі начебто були свідками того, як "брали" Івасюка, це й свідчення однієї студентки про зустріч з Володимиром у Рівному 3 травня (за висновками слідчих, він помер 27 квітня). Але на все це ніхто не звернув уваги — не захотів чи просто "не рекомендувалося".

Щось дивне діялося і з свідченнями медекспертів. Спочатку після дослідження кори бука, на якому висіло тіло, було встановлено: "Сліди 1, 2, 3, 4 (від зашморгу), 5 могли бути нанесені взуттям самого потерпілого за умови, що останній перед смертю залазив чи намагався залізти на дерево. Вирішити це питання в категоричній формі не уявляється можливим через відсутність якихось індивідуальних ознак". Тоді на аналіз віддають одяг Івасюка. Висновок експертів: "На наявних предметах одягу (плащі, піджаку, штанах, трикотажній сорочці та взутті) Івасюка В. М. частин кори, деревини, а також плям зеленого кольору, які б могли походити від поверхні стовбура з місця події, немає...". Але ж версія слідчих вимагала зовсім інших висновків, і згодом вони з'являються: "Судово-трасологічною експертизою встановлено, що сліди на стовбурі дерева, на гілляці якого висів труп, залишені взуттям Івасюка В. М., коли він залазив на дерево, щоб прив'язати пасок до гілляки". Коментарі, як то кажуть, зайві. Ще одна деталь. Під час одного журналістського дослідження, колишній політв'язень, якому довелося бачити чимало повішених, зауважив, що всі вони висіли з витягнутим язиком. У трупа язик висунутим не був, як і не було виділень. Правда, на останню ознаку експерти увагу звернули.

Сьогодні ми можемо лише гадати про реальні обставини й причини смерті Володимира Івасюка. Хоча є люди, як займаються цим на професійному рівні. Так, ворожки. Київська кіногрупа під час роботи над кінострічкою "Загадка життя і смерті Володимира Івасюка" вирішила ввести в канву фільму епізод ворожіння над останньою фотографією Івасюка. Хід, безумовно, оригінальний, але до провидиці Версальки їхали без особливих надій на успіх — що, мовляв, візьмеш у провінційної неграмотної бабусі. Але ворожка обклала світлину картами й почала тлумачити те, що вони їй показували: "Ця людина жила на розі вулиці (справді, на тодішній вул. Маяковського у Львові), він мав мітку на тілі (це також відповідає дійсності). Було у нього дві сестри. Помер від насильства. Вбивали двоє — один чорнявої масті, другий — русявий. Чорнявого, швидше за все, на світі вже нема. Вбивали небіжчика у двох домах. Знайшли його тіло у лісі біля води. З убивцями була й дівчина. Вродлива. Вона все бачила. Карти підказують, що дівчина згорає від мук сумління. Недалеко той час, коли вона не втримається і заговорить. Люди почують від неї правду про те страшне вбивство". Як з'ясувалося, Версалька взагалі не знала, хто такий Івасюк і чия фотографія перед нею.

P.S.

Пройшли вже десятки років, як Володимир Івасюк покинув цей світ. Але з нами залишились його пісні, своїм талантом він зробив їх вічно сучасними. Сьогодні ми тільки можемо вшановувати пам'ять Івасюка. У 1989 році "Червона рута" стала назвою однойменного фестивалю. У 1994 році Леонід Кравчук підписує Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. 4 березня 1999 року в Чернівцях відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка. 18 липня 2001 року на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ "Золота Жар-птиця" Володимир Івасюк був нагороджений у номінації "За внесок у розвиток музичної культури України XX століття".

Але здійснити найбажаніше — повернути його до життя — нам не вдасться ніколи...

Loading...

 
 

Цікаве